Лісівнича династія з села Верхи

Лісівнича династія з села Верхи

 

Народився Олег Дмитрович у с. Верхи, що на Камінь-Каширщині.  Свого часу закінчив Лісинський лісовий радгосп-технікум (нині коледж)  у Ленінградській обл. Росії Після цього, а це було в 1988 р., призвали на строкову службу в армію. Два роки прослужив у Польщі. Потрапив в автомобільні війська, у батальйон охорони, який забезпечував охорону всього штабу Північної групи військ.

– Після звільнення в запас із 1990 р. працюю в Бузаківському лісництві, – розповідає Олег Федорович. –  Прийшов на роботу 10 вересня 1990 р. у назване лісогосподарство старшим майстром. А вже 10 років на посаді лісничого. 6 тис. 742 гектари займають наші угіддя!

– А який ліс переважає?

– Можна сказати, що 50х50. Є ділянки мішаного лісу, де дуб упереміж із грабом та іншими деревопородами. Одностатеве походження мають лише соснові бори.

– Ваш лісовий масив в одному місці?

–  За угіддями доглядають 9 майстрів. Наші діброви розкидані в багатьох місцях Камінь-Каширщини. Це значно ускладнює роботу. Адже не одну сотню кілометрів треба «намотати», щоб скрізь побувати. Наші ліси підходять впритул і до Ратнівського, і до Любешівського р-нів.  Але нічого не вдієш. Така вже наша служба: берегти зелені насадження і від пожеж, і від різного роду порушників. І берегти не тільки для себе, для  людей, для майбутніх поколінь. Без живої природи людство приречене на загибель. Недаремно ліси називають зеленими легенями планети. Нам навіть важко уявити, яку кількість вуглекислого газу вони поглинають!

Окрім планових, трапляються, напевно, і вимушені, позапланові вирубки лісу?

– У нашій роботі буває по-різному. Є планові рубки, а є рубки, можна сказати, вимушеного характеру. Вони спричинені всиханням деревостанів. Тоді в обов’язковому порядку робимо відведення таких ділянок. Після того приїжджають лісопатологи з «Ліс-Херсона». Вони дають заключення, що дерева дійсно всихають і їх треба прибрати. Без такого дозволу ніхто ліс різати не стане. Тоді погоджуємо це питання з сільською радою, на території якої знаходиться лісосіка… Це тільки у деякої кількості громадян засіла думка, що лісники вирізають ліс безбожно. Не у наших функціях переконувати в протилежному. Вона чітка і зрозуміла усім – нам треба берегти ліс.

– А планово скільки ви маєте заготовити деревини і якої породи?

– Це залежить від ділянок, які намічені для рубки. Якщо це соснова лісосіка, то вказано, який вихід деревини має бути, якщо мішаний ліс, то також зазначено, скільки і якої породи маємо дати. Усе залежить від віку та якості деревостанів.

Окрім планових рубок, лісогосподарству доводять і план посадки. Ви стільки садите як і ріжете? Чи тут такого точного балансу нема?

– Кожне господарство, як відомо, має свої певні завдання. В іншому випадку був би хаос. Нам також доводять певні показники, яких ми стараємося дотримуватися. Щодо лісопоновлення, то намагаємося робити його на такій же площі, яку вирізали. Щоправда, так не завжди виходить. Поясню, чому. Скажімо, якусь ділянку ми звільнили влітку, іншу восени. Зрозуміло, що терміни посадки вже минули. Тож заліснюємо їх лише весною наступного року. Бо коли все робиться впору, то після заготівельників на ділянку відразу посилаємо трактора, який і готує її під посадку майбутнього лісу. Перш, ніж заліснити якусь ділянку, визначаємо склад ґрунту. Можемо садити, скажімо, сім рядків сосни, три – дуба. Допускаємо і інше співвідношення: вісім до двох.  Але це ще залежить і від площі. Якщо вона не перевищує 20 арів, то садимо одну сосну. Якщо вона більша і хороші ґрунти, то до сосни підсаджуємо трохи дуба та берези.

Добре, що лісництво розжилося власними розплідниками для вирощування саджанців. Так що маємо власний посадковий матеріал. Для господарства це вигідно, оскільки не треба затрачати кошти на його придбання. Забезпечені також необхідною технікою. Коли лісгосп очолив новий директор,придбали навіть нові трактори, інше обладнання.

– Яка площа лісу припадає на одного майстра?

– Залежить від місць розташування. Є площі, які мають 600 га, інші – по 900. Один квартал може бути в одному селі, інший в іншому. Якщо лісова ділянка компактна, то площа може бути більшою. Але вони в нас, як вже зауважував, розміщенні на території всього району і одна від одної може бути на відстані 10-30 кілометрів.

– Ваші майстри люди з досвідом чи є і молоді, які тільки починають пізнавати ази лісівничої науки?

– Усе тече, як казав філософ, усе змінюється. Одні люди йдуть, інші приходять. Так і в нас. Одні майстри старшого віку, інші – молодшого. Але усіх  на роботу приймав я. З одними пропрацював два десятки літ, з іншими – півтора. З усіма стосунки рівні та доброзичливі. У всіх виробничих питаннях, які виникають, стараємося знаходити взаєморозуміння. По-іншому не можна. Розумієте, кожна людина має свій характер, звички, уподобання та власний підхід до розв’язання того чи іншого питання. Керівник має вислухати кожного, а вже тоді приймати остаточне рішення. На диктаті далеко не заїдеш.

– Крадіжки лісу трапляються?

–  На жаль, Україна ще не стала ідеальним суспільством, де кожен громадянин дотримується букви Закону. Думаю, більшість європейців навіть думки не допускають, що можна щось привласнити чуже. Мабуть, ще колгоспна система привчила людей до крадіжок… Викорінити таку звичку не просто. Багато хто сприймає ліс, як колективну власність, з якої можна тільки щось безплатно брати і за результати хижацького ставлення не відповідати. Чого гріха таїти, трапляється подібне і в Камінь-Каширському р-ні. Щоправда, тішить одне, що на території нашого лісництва нема багато пилорам. Палетів, по суті, ніхто не виготовляє. Через те самовільних рубок у нас не дуже багато, хоча мали кілька випадків – доволі серйозних. Спіймані автомашини і на штрафмайданчик заганяли, і за допомогою до поліції зверталися. По-різному доводиться… Воно іноді ніби й незручно зі своїми людьми конфліктувати, але обставини спонукають до подібних заходів. Ліс – це багатство держави, усього народу, а ми покликані його охороняти.

– Скажіть, як після армійської служби Вам вдалося повернутися на рідну землю?

– Магніт родоводу кожного тягне у рідні краї. Вони найближчі, найдорожчі та наймиліші кожному серцю. З армійської служби повернувся додому. Тоді можна було три місяці відпочивати, а далі десь влаштовуватися. Куди йти, питання не стояло. У лісовому господарстві все своє свідоме життя пропрацював мій батько Дмитро Пилипович. Він був лісничим у Доронецькому лісництві. Воно належить до нашого лісгоспу, розташоване ближче до нашого с. Верхи. Зараз там брат Іван помічником лісничого працює.

– Можливо, назвете своїх хлопців, з якими працюєте і на кого завжди можна покластися?

– Доброго слова заслуговують усі, і, все ж, не можу не назвати Петра Грищука – людину совісну та відповідальну, який, можна сказати, є моєю правою рукою. Цікавою особистістю є ще один майстер лісу – Сергій Данилюк. У нашому лісництві свого часу працював його батько. Починав він бензопильником, потім став майстром лісу. Син повторив шлях батька. Почав із вальника лісу, а коли батько пішов на пенсію, зайняв його місце. Так що можемо говорити про лісівничі династії.

– Це і Вас стосується!

– У якійсь мірі так, хоча батько починав з сільськогосподарської галузі. Приблизно 40 років пропрацював у колгоспі агрономом із вирощування хмелю. Коли цю культуру занедбали, став лісівником. Нині вже на заслуженому відпочинку. Ось такі метаморфози бувають із людьми.

– Лісівничий досвід Ви переймали в батька?

– Саме так. Батько змалечку брав мене з собою до лісу, де я слухав одвічну мелодію природи. Спостерігав за відведенням ділянок, на яких мали робити планові рубки. Допомагав висаджувати молодий ліс, який уже ген-ген як піднявся. Як зараз пам’ятаю, батько показував, у яких місцях і на яких документах він ставив свій підпис. Це, вважаю, також не було зайвим. Саме любов до природи і визначила мою майбутню професію, теорію про яку вивчав у технікумі.

– Олеже Дмитровичу, розкажіть трохи про свою сімю, як познайомилися з дружиною, хто Ваші діти?

– Живемо у власній оселі. Дружина Валентина працює у торгівлі. Родом вона з Малих Голоб, що за 15 кілометрів від мого села, куди вона прийшла працювати продавцем місцевого сільмагу. Випадком долі я став першим її покупцем. Якраз помер мій дід, і на поминки треба було хліба. Симпатична дівчина зразу впала в очі, а потім і серце полонила. Виростили двоє діток. Дочка Тамара здобула спеціальність фармацевта, син Артур працює у поліції. Маємо двоє внуків – Софійку та Тимофійчика.

– Ваші ліси щедрі на гриби, ягоди?

– Слава Богу, родять і гриби, і ягоди. Особливо багато їх у лісі побіля мого рідного с. Верхи. У сезон дозрівання справжнє паломництво за дарами лісу! І не тільки місцевого населення. Приїжджають звідусіль, аби потім поласувати природними смаколиками. Усім раді, головне, щоб ніхто не завдавав шкоди лісовому господарству.

Володимир ПРИХОДЬКО.

Фото Віктора РАЙОВА.     

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (11) - 12.9%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 48.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (19) - 22.4%
Мене це не стосується. (11) - 12.9%