9 Травня: з думою про війну…

9 Травня: з думою про війну…

Традиційно 9 Травня – вітряно і дощовито. Моя покійна бабуся завше повторювала: цього дня рідко буває сухо й тепло, бо небо плаче над душами загиблих. 9 Травня 2014-го на Волині було особливим хоча б тому, що небо цього разу не плакало. Ранок вразив сліпучим сонцем, як ніколи голосно щебетали птахи і в повітрі витав п’янкий аромат бузку. Природа з усіх сил натякала на мир та спокій.

Натомість – як ніколи за 69 літ після Другої світової війни серця українців обливалися слізьми. І думалося цього дня тільки про війну. Можливо, більше про нинішню, ніж про ту, що закінчилася 69 років тому.

Цьогоріч у Луцьку не проводили традиційної ходи від Театрального майдану до меморіалу Вічної слави. Заходи обмежили покладанням квітів до Вічного вогню, виступами представників влади та ветеранської спільноти і панахидою. Щоб пересвідчитися, чи спокійно на вулицях міста, навмисне йшла до меморіалу Вічної слави. Перші видимі ознаки безпрецедентних заходів безпеки, організованих задля охорони громадського порядку поблизу місць вшанування жертв Другої світової війни, – автомобіль ДАІ на вул. Винниченка та правоохоронці біля навчального корпусу СНУ ім. Лесі Українки.


Чим ближче до меморіалу, тим більше тих, хто чатував громадський спокій. Попри застереження, цього дня до Вічного вогню прийшло чимало людей. У більшості присутніх на грудях майоріли синьо-жовта стрічка або багряний мак (задекларований напередодні як європейський символ пам’яті про Другу світову). Однак у декого з ветеранів були і власівські колорадівські смужки. Демонстративно колоною до меморіалу пройшли місцеві комуністи, з-поміж них – перший секретар облобкому КПУ Петро Бущик, який недавно зрікся мандата депутата Волинської облради, та червоні молоді радикали – брати Кононовичі. Попри те, що йшли з викликом, особливої уваги до себе не привернули. Із червоної символіки несли лише один «сталінський» плакат.

Цього дня біля меморіалу – не було кумачевих прапорів. Волиняни вшановували пам’ять жертв війни винятково під синьо-жовтими національними стягами. Не було цього дня ще багато чого: польової кухні і фронтових ста грамів, ліцеїстів у формі радянських воїнів, а головне – відчуття свята. Був жаль і смуток, були ветерани, яким несли квіти діти у вишиванках, була тривога за долю України, що знову постала перед загрозою війни.

На урочистому мітингу з нагоди 69-ї річниці виступили голова облдержадміністрації Григорій Пустовіт, голова облради Валентин Вітер, Луцький міський голова Микола Романюк. Споминами про «свою війну» поділився із присутніми ветеран із Ратнівщини Гаврило Черняк, боєць 203-го мінометного полку 1-го Білоруського фронту:

– Почалася вона для мене в 4-й годині ранку в селі Датинь Ратнівського району. Ми почули гул літаків, тільки не знали, що вони – німецькі, а думали: то – навчання… І чули, як падали бомби над Каменем-Каширським, тільки не знали, що летять вони у місцевий Будинок культури.

Про Другу світову як одну з найбільш трагічних сторінок в історії людства говорив цього дня і голова облдержадміністрації Григорій Пустовіт:


– Ця війна закінчилася завдяки тим, хто зі зброєю в руках захищав свою країну, свою батьківщину, рідну Україну. Захищав, не рахуючись із власним життям чи здоров’ям… Страшна війна, що обійшлася українському народу в сім мільйонів загиблих, мільйонами покалічених фізично і духовно, мільйонами ненароджених дітей. І це – ціна перемоги. Війна – явище, що не повинне бути властивим цивілізованому суспільству. Понад 69 років тому тих, хто думав, що їм можна все, зупинили раз і назавжди. Зупинили так, що Німеччина до сьогодні шкодує, що повірила вождеві. Ми думали, що війни більше не буде, що це були останні жертви. Але життя жорстокіше. Життя показало: якщо держава забуває про свою оборону , не дбає про Збройні сили, історія може повторитися.

Мовчки, із суворою стриманістю кивали у відповідь на ці слова ветерани, живі свідки жахіть Другої світової, яких лишилося одиниці. Згодом вони та ще сотні лучан поклали квіти до Вічного вогню і помолилися за упокій душ загиблих та за мир і спокій сьогодення.

А тим часом, доки в Україні говорили про здобуте ціною людських жертв мирне небо над Європою, європейський аналог 9-го Травня уже відбувся.

…Теоретичні дискусії – Друга світові війна в Європі закінчилася 8 чи 9 травня 1945-го – вже давно стали приводом для різноманітних практичних дій. Якщо за центральноєвропейським часом акт про безумовну капітуляцію гітлерівської Німеччини представники керівництва держав Антигітлерівської коаліції підписали з військовим керівництвом розгромленої Німеччини пізно ввечері 8 травня, то за московським часом уже наступило 9-те число. Проте не тільки дати, але й сценарії відзначення цієї історичної події продовжують відрізнятися. Якщо в сусідній Польщі, нападом на яку гітлерівці 1 вересня 1939 р. і розпочали Другу світову війну, вже давно відмовилися від червоних прапорів та комуністичної символіки і цей день присвячують вшануванню полеглих, то в Україні до недавнього часу 9 Травня супроводжувалося ходою урочистих колон із кумачевими стягами на чолі, бравурною музикою радянських часів із репродукторів та пропозиціями «наркомівських ста грамів» і тарілки м’ясної каші під виглядом «солдатського привалу» для ветеранів, яким виповнилося щонайменше 85 літ...


А як День закінчення війни в Європі відзначався цього року в сусідньому Любліні?

«8 травня виповнюється 69-річчя закінчення II Світової війни, – пише офіційний сайт Люблінського воєводства Республіки Польща. – Тому в четвер на Литовській площі відбулися урочистості, присвячені цій даті. У них узяли участь представники органів державної влади та самоврядування воєводства, а також члени різноманітних ветеранських організацій. 8 травня – це день підписання Акта про безумовну капітуляцію третього рейху в 1945 році. Світова спільнота прийняла цей день як дату закінчення II Світової війни в Європі. Цьогорічні заходи в Любліні розпочалися богослужінням римсько-католицького духовенства в Гарнізонному костелі міста в пам’ять про загиблих та замордованих під час військових дій. Потім делегації поклали вінки та квіти біля пам’ятника Невідомому солдатові на Литовській площі».

Ось так – гідно, по-сучасному – наш західний сусід відзначив, безумовно, дуже важливу історичну подію. А ми? Ми, схоже, тільки почали усвідомлення справжньої суті подій 69-літньої давності… Бо цьогорічні заходи з нагоди 69-ї річниці завершення війни були більш щирими, ніж раніше. Коли волиняни вважали за необхідне прийти до меморіалів чи пам’ятників не тому, що цього дня – свято, не тому, що це – модно, а тому, що хочуть, аби війна не повторилася ніколи знову.

Олена ЛІВІЦЬКА, Роман УСТИМЧУК.

Фото Олени ЛІВІЦЬКОЇ.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%