Добрі приклади українсько-польського минулого

Добрі приклади українсько-польського минулого

«Мій дідусь казав, що в школі найважливішими є два предмети – військова підготовка, щоб навчитися стріляти, та історія, щоб знати у кого». Анджей Піліп'юк, польський письменник та журналіст польсько-українського походження, Reputacja.


Останні два місяці Україну просто захлиснула масова кампанія, спрямована на виховання гордості, піднесення патріотизму та популяризацію славетних перемог наших предків. Започаткована керівництвом держави та підтримана провідним політиками, вона активно коментувалася лідерами громадської думки, широко висвітлювалася рейтинговими ЗМІ та емоційно обговорювалася у соціальних мережах.

Різноманітні заходи стартували ще 15 липня, коли Президент Володимир Зеленський разом з президентами Польщі та Литви взяв участь в урочистостях з приводу 610-ї річниці Грюнвальдської битви, де провів символічні паралелі тодішнього братерства по зброї із сьогоденням, згадавши як ефективний приклад УкрЛитПолбат.

14 серпня українська делегація, яка складалася із заступника голови Верховної Ради, двох міністрів разом з представниками польської сторони вшанувала на Вольському православному кладовищі у Варшаві пам'ять воїнів Української Народної Республіки – союзників Юзефа Пілсудські у боротьбі з більшовиками. Очільник Мінветеранів наголосив, що в 1920 році бійці Симона Петлюри об'єдналися з польськими солдатами перед загрозою з боку комуністичної Росії. Він зазначив, що якби не зусилля Юзефа Пілсудського і його соратника Петлюри, які добре розуміли плани більшовиків, то сьогодні могли б мати інший вигляд Польща, Україна та уся Європа.

«На цих добрих прикладах з минулого маємо будувати наші сучасні і майбутні відносини заради добра і братерства обох народів», – зауважив український урядовець. На кладовищі пролунав салют, який було дано військовиками роти почесної варти польських Збройних сил.

15 серпня 2020 р. Президент України як почесний гість на запрошення Президента РП Анджея Дуди був присутній на урочистому військовому параді, присвяченому 100-річчю Варшавської битви, яка стала вирішальним акордом польсько-більшовицької війни 1919-1920 рр. (так, в країнах Євросоюзу їх теж, виявляється, проводять і це не вважається ознакою «тоталітарної відсталості, на відміну від усього цивілізованого світу») та інших пам’ятних заходах за участю високопоставлених іноземних гостей, в тому числі держсекретаря США Майка Помпео. Їх прикметною ознакою також був український вимір, адже в ході війни УНР надала суттєву військово-політичну допомогу Польщі та зарекомендувала себе як надійний партнер. Забігаючи наперед слід відмітити, що у відповідь президент Польщі став гостем урочистостей в Києві на День Незалежності України, а українські та польські воїни, одягнуті у військові однострої 1920 року символічно пройшли окремою коробкою Хрещатиком.

Вертаючись у польську столицю, особливим українським акцентом святкувань стало відкриття 13 серпня скверу імені генерала УНР Марка Безручка в районі Варшави Воля, на відстані близько кілометра від місця поховання воїнів УНР. У цій урочистій події, окрім представників польської влади, української громади та дипломатів, нащадків генерала взяли участь заступник голови Верховної Ради України Олена Кондратюк та глава Офісу Президента України Андрій Єрмак.

Олена Кондратюк підкреслила, що присвоєння скверу імені Марка Безручка має продемонструвати всім, «як багато можуть досягнути Польща й Україна, коли вони разом». Натомість Андрій Єрмак, наголосивши на вагомості польсько-українського братерства по зброї, зауважив, що обидва наші народи об’єднують однакові цінності — воля і свобода, які «вони захищатимуть завжди, коли відроджуватиметься імперіалізм та намагання підпорядкувати український і польський народи іншим, чужим імперіям».

Хтось вже мене за рукав смикає… Як такого не було?? Правда не було? Ну треба ж такому привидітися…

Насправді усі точно такі за рівнем особи, не кажучи вже про представників місцевих органів влади, були присутні з польської сторони, і усі наведені цитати щодо внеску українців узяті з виступів польських політиків - двох віце-спікерів Сейму – Малгожати Госєвської та Ришарда Терлецькі, глави Адміністрації Президента РП Кшифтофа Щерські, міністрів Яна Кшиштофа Ардановські та Войцеха Коларські, голови Управління з питань ветеранів та репресованих осіб уряду Польщі Яна Юзефа Каспшика.

Тим, хто скаже, що це лише польське свято, адже Україна тоді не змогла захистити свою незалежність, одразу відповім, що пам’ятні заходи в Польщі дуже значною мірою були присвячені безпосередньо борцям за волю України 1918-1920 рр. – старшині і козакам Армії Української Народної Республіки, які разом з Військом Польським захищали Європу від більшовицької агресії.

А про подібного масштабу заходи цього року, нехай навіть суто на честь воїнів УНР, у пам’ятних місцях на території України, як і про такі промови українських політиків ви багато чули?

Тим, хто скаже, що для України ця боротьба була даремною, а союзники не виконали свої обіцянки, переадресую слова віце-маршалка Ришарда Терлецькі: «У1920 році Польща вела війну, яка допомогла утримати щойно здобуту незалежність. Бойові дії посилилися після підписання договору між Юзефом Пілсудські та Симоном Петлюрою, українці з поляками пішли відбивати Київ. Ця війна мала дати Україні незалежність у союзі з Польщею. Цього не сталося – більшовики рушили на Захід, найважливіші бої відбувались у Центральній Польщі, зокрема під Варшавою, яку охороняла, серед інших, 6-та Січова дивізія Марка Безручка під Замостям. Польща не отримала відповідної підтримки Заходу, щоб добити комуністичного монстра. Українські воїни боролись пліч-о-пліч польських товаришів по зброї. Це – важлива подія в історії наших народів і держав. Українці допомогли нам виграти війну, а ми не змогли їх підтримати...».

Справедливості заради треба додати, що нашу державу гідно репрезентувати віце-прем’єрка України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Ольга Стефанішина, посольство на чолі з Андрієм Дещицею та очільник Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович, представники духовенства і пластунських організацій. Проте порівняльні масштаби представництва та взагалі організованих пам’ятних заходів очевидно не роблять нам честі.

Цілком погоджуюся з Антон Дробовичем, який зазначив: «У нас – України та Польщі – є багато важких спогадів, про які складно говорити. Але це – місце, де можна вшановувати пам’ять, і такі ініціативи варто поширювати по обидва боки кордону».

Проте розуміння важливості та, тим більше, зацікавленості в них на вищих щаблях української влади не проглядається. Звісно, можна списати все на епідемію, небезпеку масових зібрань, суттєві витрати на боротьбу з COVID-19, проте з точки зору державного інтересу можна принаймні не ігнорувати ті можливості, які не вимагають жодних організаційних, матеріальних витрат або інтелектуального доробку.

Для прикладу наведу відкриття 31 серпня виставки «Анна Валентинович – героїня двох народів» під егідою Польського інституту в Києві за участі Надзвичайного і Повноважного Посла РП в Україні Бартоша Ціхоцькі та директора Польського інституту у Києві Роберта Чижевського, генерального директора Національного музею Революції Гідності Ігоря Пошивайла та заступника голови Федерації профспілок України Євгена Драп’ятого. Схоже, що лише надзвичайна зайнятість не дозволила жодному з п’яти наявних керівників Міністерства культури та інформаційної політики виділити у щільному графіку одну годину, аби завітати на цю подію та вшанувати народжену на Рівненщині Ганну Любчик, яка стала «українською матір’ю польської «Солідарності» та, за визначенням журнал Time, «матір’ю польської незалежності» (йдеться про 1989 рік, коли у Польщі відбулися перші демократичні вибори).

Не впевнений, що слова пана посла, який від імені поляків заявив: «ми також відчуваємо вашу боротьбу як боротьбу і за наше майбутнє» та закликав до діалогу про те, що нас об’єднує, пробилися через завісу щоденного інформаційного трешу до владних пагорбів.

Не дивно, що на такому сприятливому тлі можливостей так і не підтриманий нами польсько-український порядок денний останніми днями майже повністю поступився «білоруській» темі, повністю захопивши увагу наших західних сусідів. Прем’єр-міністр Матеуш Моравецькі заявив про «день під знаком Білорусі», присвятивши 9 вересня зустрічам разом зі Свєтланой Тихановськой із білоруською меншиною в Польщі та студентами Варшавського університету, наголосивши:

«Солідарність польсько-білоруська є ключовою! Сьогоднішня боротьба за волю Білорусі нагадує мені серпень 1980 року!».

Що ж, як каже Святе Письмо: «Хто шукає, знаходить; хто стукає, тому відчиняють». А от питання, чи здатні ми, маючи вуха, почути заклик з-над Вісли та, маючі очі, розпізнати важливі символи і запрошення до зміцнення братерства на благо обох держав, залишається відкритим.

Анатолій КУРНОСОВ,

Центр політичних студій «Довіра».

На фото з архіву: Генерал Максим Безручко.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 12.2%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 50%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (18) - 22%
Мене це не стосується. (10) - 12.2%