Освітня Альма-Матер Волині

Освітня Альма-Матер Волині


Лесина Альма-Матер готується до 80-річного ювілею. Цей знаковий рубіж провідного вишу Волині не міг лишитися поза увагою журналістів «Волинської газети». Про його роль в історії краю, пріоритети, досягнення, плани говоримо з ректором університету, доктором наук, професором Анатолієм Цьосем.

Чим більше людей в країні з вищою освітою, тим краще для держави, – мовить Анатолій Васильович й одразу аргументує цю думку: – Вони мають кращі знання і вміння, більш комунікабельні, можуть проявити свій хист і виявити ініціативу, повніше себе реалізувати, а ще подбати про належну зарплатню, добробут своїх сімей. Для прикладу, у Японії функціонують 750 вищих навчальних закладів і 40 відсотків населення мають вищу освіту. Подивіться на розвиток їхніх технологій. В Україні цей показник коливається в межах 27-28 відсотків. І то мова йде, що багато, мовляв, не потрібно стільки фахівців з вищою освітою. Якраз навпаки. А держава має створити нові високотехнологічні робочі місця. Саме це дасть можливість зростанню економіки держави і поліпшенню якості життя населення. Це дуже важливо.

– У цьому контексті пригадується один промовистий факт. Він народився у цих кабінетах ще за часів ваших попередників – партійних номенклатурників.. Був покійний Ніфонт...
–Він тривалий час працював в Старовижівському районі, де я народився...

– Якогось разу секретар обкому вирішив перевірити, як і що читають комуністи і послав перевірку у Рудку-Козинську Рожишенського району, де тоді мав прихід ієромонах Ніфонт. Пройшлася перевірка селом, зайшла до секретаря парткому, у нього одна газета, комуністів багато, а газет мало. Дійшли до поштового відділення, запросили дані про передплату, виявилося, що Ніфонт передплачує більше газет і журналів, аніж усі партійці. То це звучало і в цій залі, а потім і на горі – під час пленуму обкому...
– Він закінчив свого часу духовну семінарію, богословську академію, але цікавився і світським життям… Був надзвичайно мудрою й освіченою людиною. Волинь, до речі, щедра на талановитих людей – державних діячів, духовенство, вчених, митців… Це чи не єдиний регіон, який зберіг свою первісну давню назву впродовж тисячоліть. Цим потрібно пишатися і розвиватися. Волинь має прекрасну освітню традицію, починаючи з княжих часів, Луцької братської школи, Волинської гімназії. Волинь дала світові видатних людей світового рівня – Лесю Українку, видатного математика Михайла Кравчука, історика В’ячеслава Липинського, народну артистку Наталю Ужвій, тому Волинь заслуговує мати свій національний університет.

– Ви не просто запустили механізм повернення університету цієї знакової назви, а тим самим фактично й сам університет повертаєте цьому страждальному і давньому краю. Як проходить процес перейменування вишу?
– З перейменуванням все добре. Є відповідні накази міністерства та університету. Проте  є процедура перейменування, яка передбачає певні етапи. Ми провели конференцію трудового колективу, затвердили новий статут – вже Волинського національного університету імені Лесі Українки, зараз він на погодженні у Міністерстві науки і освіти України… А це, знаєте, один кабінет, другий... Потрібно  дочекатися, поки вони його затвердять, після цього внесемо зміни у всі реєстраційні органи, податкову, поміняємо печатку. Сподіваюся, за два тижні ми повернемо попередню назву. 

– Волинський – це ж звучало, було брендом, але його чомусь замінили на Східноєвропейський...
– Вплив гігантоманії. Є таке слово. Ось прочитав, що Тернопільський економічний змінив назву на Західноукраїнський. На мою думку, він втрачає свою ідентичність.  

– І які люди вчилися...
– І які люди вчилися. Тому я прихильник того, що є в Італії найстаріший в Європі Болонський, чи найстаріший у Центральній Європі Паризький, або ж найстаріший англомовний і перший у Великій Британії Оксфордський університети. Всі розуміють, що вони мають давню історію і, якщо їх назви змінити на Всесвітні, вони нічого не здобудуть, тільки втратять набуте. Звісно, є приклад Ягеллонського університету в Кракові, який отримав цю назву у XIX столітті, щоб підкреслити зв’язок з династією Ягеллонів. 

– Усі університети є певним маркером того чи іншого міста, тому європейські країни борються за їх імідж. Університет – це цивілізаційний вимір… Місто без університету – мов король без корони… Коли ж він ще й носить його назву, це піднімає статус самого міста і того краю… 
– Як то найстаріші в Україні Острозька чи Києво-Могилянська академії… Волинський – це значить Волинь. А хто не знає, нехай поцікавиться...

– Щоб не трапилося, як було нещодавно під час поїздки Президента на Волинь...
– Так, президентські помічники назвали Волинську область дещо інакше... Це демонструє їх «освіченість» і небажання поцікавитися історією краю... Університет має й цю місію виконувати. Був би Волинський – хтось із тих, що готували цей матеріал, не називали б найдавніший історичний край Луцькою областю.  

– Вісімдесят років університету. Не проста подія. Ви, як добрий капітан, біля його керма. Чи відчуваєте особливість цієї ювілейної дати і свою відповідальність за проведення урочистих заходів?
– Щонайперше, відповідальність. І це правда, тому що вісімдесят років університету – це серйозна дата. Тим більше, що вона святкується на державному рівні і є відповідна постанова Верховної Ради України. Чому відповідальність, бо є хороший, сильний університет Лесі Українки і щоб він таким став, тут упродовж тривалого часу працювали видатні педагоги, науковці, керівники. Тут вчилися найкращі студенти. Успіх приходить завдяки великій праці багатьох поколінь.

– Кожен край гордиться своїми університетами, студентами, викладачами, науковцями. Ви повертаєте назву Волинський, щоб у світі знали, що Волинь – з науковими людьми, зі своїм університетом...
– Цілком погоджуюся з вами. Багато працювало науковців, і в першу чергу потрібно пам’ятати тих, кого вже нема з нами, вшанувати, згадувати їх світле ім’я. Таких працівників дуже багато було в університеті...

– Давайте згадаємо...
– Це відомі ректори Нестор Бурчак, Анатолій Свідзинський, Богдан Заброварний, Дмитро Цимбалюк; Віктор Завацький – декан, потім проректор, Леонід Гітік – доктор медичних наук і письменник, Рем Бєлов, Богдан Грейда... Багато інших, які активно працювали і багато зробили для розвитку і становлення університету. Наше завдання – це збереження найкращих освітніх традицій, подальший розвиток університету в залежності від сучасних реалій. Життя змінилося. Сьогодні потрібно активно розвивати університет, потрібно робити його відкритим, посилювати співпрацю з усіма установами, громадськими організаціями, фондами. Результатом такої діяльності має бути розвиток індивідуальних можливостей студентів і забезпечення якісної освіти.

– Анатолію Васильовичу, загляньмо в початки історії вашого вишу. 80 років тому на Волині у Луцьку заснували вчительський інститут... Яким він тоді був? Хто його засновував, які стояли завдання перед інститутом? Що він зробив для нашого краю, як вчительський інститут?
– Звичайно, у 1940-му році головним завданням була підготовка педагогічних працівників на Західній Україні. Зруйновані раніше школи тепер відновлювалися і потребували вчителів. Вчительський інститут мав зайнятися підготовкою кадрів для шкіл з різноманітних спеціальностей, і вони створювалися – філологія, історія, фізика, математика, географія... 

– На Волині це був єдиний освітній заклад, який змагався за освіту дітей...
– Так. В ці роки подібні заклади створювалися по всій Україні.
Пізніше цей інститут розвивався, став досить потужним. Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки в різноманітних конкурсах займав провідні місця. Особисто я пам’ятаю період Нестора Бурчака. У цей час за окремими напрямками роботи він вважався найкращим серед педагогічних закладів освіти радянського союзу. Звичайно, життя вносило корективи. Думаю, було правильним створення класичного Волинського державного університету імені Лесі Українки. Створюються окремо хімічний, біологічний й інші факультети. Університет змінюється залежно від політичних, економічних, соціальних умов. Були певні помилки… До таких відношу і зміну назви університету на Східноєвропейський, хоч мотивація була душе хороша. Це залучення європейських коштів для розвитку університету. Тоді університету була виділена земельна ділянка на розі вулиць Володимирської і Львівської, то ж перейменування університету на Східноєвропейський, другим пунктом передбачало побудову європейського студентського містечка на цій землі. Коли перейменовували університет, багато викладачів висловлювали стурбованість, щоб зі зміною назви не забули про студентське містечко. На жаль, ці побоювання не були марними. Бренд Волинського було втрачено, а бренд Східноєвропейського не був створений. Тому цьогоріч задля розвитку університету, відновлення його бренду і промоції, фактично ста відсотками голосів колектив проголосував за повернення назви Волинський.

– Наскільки важлива для Волині роль вашого вишу? Ви родом з с. Любохини Старовижівського р-ну, що неподалік від моїх рідних Мельників у Шацькому р-ні. Добре знаєте, що наші батьки і прадіди мали можливість навчатися у школі рік-два, рідко який батько дозволяв своїм дітям закінчити три класи. Волинь давала лиш початки освіти, готуючи дітей до сохи, плуга, коси, рибальської справи... Чи виконав вчительський інститут після свого створення освітню місію для наших односельчан, краян, Волині. 
– Якщо говорити про освіту на теренах України, то вона розвивалася хвилеподібно. У 17-18 ст. всі подорожувальники, які бували на території сучасної України, відзначали досить високий рівень освіти. Пізніше, якщо навіть брати Волинь, до 1939 р. тут було досить багато різноманітних шкіл і діти вчилися, хоч і не було це масовим. У 1940-му р. до Луцького учительського інституту було зараховано 135 студентів на три відділення: філологічний, фізико-математичний та природничо-географічний. Але розпочалася війна й інститут не проводив освітньої діяльності. Після закінчення Другої світової інститут почав активно готувати педагогічні кадри і повністю виконав це завдання для шкіл нашої Волині. Тут нема ніяких сумнівів, адже на даний час всі школи забезпечені педагогічними кадрами і на 90 відсотків це випускники нашого вишу. До речі, 80 років тому була створена певна система, бо ж тоді засновано Луцький педагогічний коледж й Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти. Щоправда, тоді вони дещо по- іншому називалися. 

– Якою була матеріальна база новоствореного інституту?
– Спочатку інститут умістився у приміщенні колишнього сирітського будинку (вул. Дубнівська) зараз там школа. Після закінчення Другої світової війни Луцький державний учительський інститут розмістився в колишній польській гімназії, теперішня вулиця Винниченка. Згодом інститут почав розбудовуватися, зміцнюватися, а початкова база не була великою. Велику допомогу в навчально-методичному забезпеченні навчального процесу надав Полтавський педагогічний інститут, за що їх ми вдячні. 

– На вашу думку, які часи були найбільш сприятливі для розбудови вишу? Хто з керівників – і ректорів, і обласного начальства – зробив вагомий внесок у це?
– Я переконаний, що кожен керівник робив все можливе для розвитку інституту, а відтак – й університету. Когось окремо виділяти було би неправильно. Усі максимально дбали про інтереси вишу, робили все, що могли. Кожен із них розвивав і навчальну базу, і матеріально-методичне забезпечення, і обладнання. Найбільш успішною розбудова університету була у 90-х роках, коли йому передали будівлі обкому партії, будинок політосвіти, була збудована наукова бібліотека, а перед тим – лабораторний корпус. До того було кілька корпусів, в яких здійснювалася підготовка педагогічних кадрів.

– У цьому виші завжди гартується не тільки освіченість, а й бажання займатися науковою роботою, вивчати історію, любити свій народ і край. Педагогічний інститут мав таких викладачів, що дбали не тільки про знання студентів, але й гартували їх свідомість. У 1965 році в Луцьку відбувся так званий судовий процес над українськими буржуазними націоналістами. Викладачів, студентську молодь звинуватили у надмірній любові до України... 
– В Україні, і зокрема на Волині, завжди придушувалася національна гідність господарників. У моїй родині двох моїх прадідів розкуркулили і вивезли у Сибір. Це була державна політика знищення української свідомості, національного духу, усього українського. Це продовжувалося від розкуркулення тих справжніх господарів, які дбали про добробут родин і краю, потім у навчальних закладах. Маємо багато прикладів, особливо у київських університетах, та й і в нас. На філологічному факультеті у нас є аудиторія імені Дмитра Іващенка. Це наш викладач української мови та літератури, фронтовик, засновник інститутської літстудії. Його разом з істориком Валентином Морозом заарештували 1 вересня 1965 року і ув’язнили. Напевно, про цей процес ви говорите. Студенток Анатолію Панас, Лесю Ковальчук, Марію Мельничук і Мирославу Герасимович на зборах інституту виключили з комсомолу, ще одного активного літстудійця, молодого журналіста Віктора Горнича звільнили з газети «Радянська Волинь», відрахували з партії і обкому комсомолу поета Костя Шишка, який там опікувався також творчою молоддю.  Валентина Мороза у 1979 році разом з групою інших політв’язнів було обмінено на арештованих у США агентів КДБ і вислано з СРСР, у 1991 році він повернувся в Україну, нині відомий історик, неводнораз бував і в нашому виші. До речі, Волинь, де свого часу створилася УПА, була під особливим наглядом, тож під прес каральних органів потрапило досить багато наших земляків – Микола Коц із села Гуща Любомльського району, як і його брат та батько, пройшов випробування Мордовськими таборами, видатний український публіцист і літературознавець, активний учасник національно-демократичного руху 60-х – 80-х років ХХ століття Євген Сверстюк з села Сільце Горохівського району запроторений до табору у Пермській області. Лиш у часи хрущовської «відлиги» вийшли з таборів Мелетій Семенюк, Микола Куделя, Петро Лятинський... Любомльчанин Данило Шумук і взагалі провів у таборах ледь не все життя... Під репресії потрапило чимало волинян…

– Луцький педагогічний інститут виховав цілу плеяду українських письменників, зокрема, тут навчалися Іван Чернецький, Йосип Струцюк, Олександр Богачук, Віктор Вербич, Андрій Криштальський, Микола Мартинюк, Василь Слапчук, Ольга Ляснюк, Олена Гундер, Галина Яструбецька, Ольга Ляснюк, Олена Харитонюк, Ніна Горик, Юлія Хвас, працювали Олександр Рисак, Віктор Лазарук, Василь Гей, інші відомі творці слова. Тож по праву його можна назвати ще й колискою патріотичних творчих особистостей. 
Зараз повертаєте назву Волинський. Тож наріжним каменем буде виховання любові до рідного краю і народу.
– Добре знав Олександра Рисака, мав можливість з ним спілкуватися. Це була унікальна людина, надзвичайно любив свою роботу і творчість Лесі Українки. Завдяки йому створено музей Лесі Українки, який тепер носить ім’я свого творця – Олександра Панасовича. І студенти мають можливість бачити його доробки, захоплюватися його творчістю. В університеті працює Оля Ляснюк, яка багато пише і досить потужно представляє Волинь в Україні, очолює облорганізацію НСПУ. Цьогоріч був оголошений конкурс, а відтак – і тендер  з підготовки багатотомника праць Лесі Українки. Перемогу здобув наш факультет філології і журналістики. Зараз створено 14 редакційних колегій, бо стільки томів, і всі 14 одночасно працюють над підготовкою цих томів, які вже готові для передачі до видавництв. Тобто повністю завершується процес підготовки 14-томного видання творів Лесі Українки. Воно відрізняється від попередніх, адже наші фахівці працюють з оригіналами Лесі Українки, а отже там не буде тих редакторських правок, які були зроблені у попередніх виданнях відповідно до ідеології радянського часу. І я дуже пишаюся, що наші працівники виконали такий національний проєкт. Тож традиції патріотичного виховання, синівського ставлення до свого народу продовжуються і це є одним з пріоритетів нашого університету. Додам лиш, що наш університет виховав не тільки письменників, а й дав крила відомим науковцям, митцям, юристам, економістам, державним діячам і, звичайно, вчительству... І, до речі, почесними докторами нашого університету є такі відомі особистості як Віктор Андрущенко, В’ячеслав Брюховецький, Любомир Винар, Станіслав Вільк, Леонід Губерський, Іван Дзюба, Рангоне Еджидіо, Володимир Євтух, Микола Жулинський, Василь Кремень, Міхаель Руісс, Євген Сверстюк, Тадеуш Сломка, Юзеф Зайонц, Ігор Юхновський, Віктор Ющенко... Маємо також кілька десятків почесних професорів, серед яких «совість України» Ліна Костенко,  засновник Волинської облорганізації Спілки письменників Петро Мах, народний художник Олександр Байдуков, британський кінорежисер Тоні Палмер, видатний поет і дипломат Дмитро Павличко, композитор Мирослав Стефанишин, краєзнавець Володимир Рожко, інші відомі у світі люди …

– Дуже скрашують університет, підносять його дух і авторитет викладачі та професори, які закінчили рідний виш. Та є багато й тих, хто приїхав на Волинь після закінчення Шевченківського, Франківського та інших вишів. Вони привносять традиції тих університетів… Кого б із них хотіли назвати?
– Університет не може бути замкнутою структурою, бо тоді не буде розвиватися відповідно до того кращого, що є в інших вишах та установах. Тому у нас є багато викладачів, які закінчили інші заклади вищої освіти і це нормально, це життя. Люди переїжджають, влаштовуються на роботу, знаходять себе у цім виші.  У нас працював Роман Антонович Арцишевський... Видатний науковець, професор, член-кореспондент академії педагогічних наук України. По суті, він засновник такої сучасної світоглядної науки в Україні, автор підручників, за якими навчаються в загальноосвітніх навчальних закладах.

– А щоб здобути освіту, пішки пішов у Москву...
– Так було. Закінчив Московський університет, повернувся на Волинь і все життя пропрацював у нашому університеті.
До таких належить й Іван Дмитрович Олексеюк – видатний хімік, доктор наук, професор, має дуже багато наукових праць, у тому числі й опублікованих у найрейтинговіших журналах світу... Закінчив Ужгородський національний університет і працює у нас тривалий час.

– Викладачі факультету дякують йому за створення сучасних лабораторій.
– Так, він фактично заснував на Волині школу вирощування монокристалів, створив відповідні лабораторії і сьогодні все що є – це фактично продовження його роботи по започаткування таких лабораторій. Багато відомих науковців працює у царині філології...

– Особисто я захоплююся працями професора, доктора філологічних наук Віктора Давидюка. Це один із найбільших світочів у світовій фольклористиці…
– Погоджуюся. Читав його книги, навіть цитував у своїй докторській... Він уміє працювати зі студентами, провадить багато польових практик, обходив зі студентами не тільки Волинь і Полісся, а й Карпатський регіон. Вважаю, це один із найкращих фольклористів України, які досліджують, зокрема, і наш край, де збереглася ще автентичність, первісна міфологія, звичаї і обряди... 
Хотів би згадати доктора філологічних наук Миколу Мірченка, професора Григорія Аркушина, котрий поєднав архітектурну і фольклорну школи професорів Михайла Кучінка та Віктора Давидюка, Луїза Оляндер, багатьох інших відомих науковців, які поєднують наукову і навчальну діяльність. Кожен другий професор нашого університету – це вихідці з інших вишів, вони прекрасно вписалися у наш колектив, працюють на розвиток нашого університету і цілої України.

– Анатолію Васильовичу, не просто мірятися силами, науковими амбіціями зі столичними вишами – КНУ імені Тараса Шевченка, КПІ, Львівським франковим університетом, харківською юридичною академію, та й зрештою з найдавнішими університетами Європи та Америки. Тим не менше, ваш університет має свої досягнення і родзинки, щороку з’являються наукові монографії та праці, аналогів яким нема ні в Україні, ні за кордоном. 
– Думаю, нам не потрібно мірятися силами з іншими університетами, тому що кожен має знайти свою наукову й освітню нішу і робити все найкраще для розвитку тої специфіки, яка є в певному університеті. Якщо брати наш університет, то є різні напрямки наукових досліджень і, зокрема, ті, що у нас вважаються кращими, аніж у будь-яких інших університетах. 

– Чим гордитеся щонайперше?
– Це Лесознавство, тобто вивчення творів Лесі Українки, її спадщини і відкрита підготовка творів Лесі Українки. Тут ми найкращі. Це є об’єктивно і це є реальність. Вивчення міфології, етнографії, фольклористики нашого регіону також, вважаю, одним з найпотужніших напрямків нашого університету. Хімічна школа під керівництвом Івана Олексеюка – одна із передових, найкраща в Україні. У нас сильна економічна школа, яка працює задля розвитку регіону і України... Ми маємо досить цікаву і потужну школу істориків, зокрема, й авторську археологічну школу Михайла Кучінка. Вона одна з найпотужніших у Західній Україні, дала багато праць, зокрема, й археологічних знахідок, які поповнили світову скарбницю, виховала авторитетних молодих вчених та істориків. Це можна говорити й про інші факультети. На кожному є гарні спеціальні наукові дослідження, які є конкурентними і проводяться на високому науковому рівні.

– Анатолію Васильовичу, за історію існування вишу тут було чимало ректорів. Жили вони у різні часи, мали свої пріоритети і особливі завдання. Наскільки вагома роль і вклад кожного в розвиток вишу, як це відбивалося на викладачах і студентах, кого б зі своїх попередників хотіли згадати напередодні ювілею? Кому із них вдалося, як мовиться, випередити час і зробити особливий внесок в історію вишу?
– Я не маю великого ректорського досвіду, бо ж лише із січня очолюю виш. Термін «хороший ректор» дуже небезпечний і дискусійний водночас. Критерії ефективного, дуже гарного ректора можуть бути найрізноманітніші. Адже до компетенції ректора входить дуже багато видів діяльності, починаючи від організації навчального процесу і закінчуючи економічними питаннями і розвитком матеріальної бази. Тому ректор має враховувати різноманітні точки зору, вести дискусії, розвивати різні напрямки  і при цьому дбати про матеріально-технічне забезпечення університету і його науково-освітній розвиток. Окрім того, потрібно мати чітку стратегію його розвитку, прогнозувати важливість і конкурентоспроможність тих чи інших спеціальностей. Тож важко сказати, хто був найкращим, однак назвав би Нестора Бурчака. При ньому дуже багато будувалося, були досить гарні навчальні та наукові показники тоді ще Луцького державного педагогічного інституту імені Лесі Українки, і що важливо, практично не було якихось серйозних конфліктів серед колективу. 
– Посада ректора, вочевидь, не тільки виявлення високої довіри колективу, але й певний тягар. Безперечно, Нестор Бурчак був досить сильною людиною, його й досі згадують з повагою не лише в цім виші, але й в Україні. Можливо, цьому сприяло те, що тут створилася сприятлива атмосфера для розвитку науки й освіти, до влади прийшли керівники, які розуміли роль освітнього закладу для розвитку Волині. Адже ректору доводиться спілкуватися і з очільниками міста та області, навіть держави. Це також потребує певних знань і таланту. Можливо, Нестору Бурчаку вдалося так багато зробити не стільки завдяки власним організаторським здібностям і особистому таланту, як командній роботі, сильним особистостям у владних вертикалях?
– Думаю, бути ректором – це не тягар. Коли людина подає свою кандидатуру для участі в конкурсі, то має усвідомлювати, що йде не мучитись чи відбувати каторгу, а працювати з колективом задля розвитку університету. Моя бабуся колись казала: «Назвався грибом, лізь у кошіль». Якщо свідомо йдеш у ректори, то повинен бути готовий до щоденної праці. Кожен ректор працював у певних соціальних і політичних умовах, і коли ми говоримо про Нестора Бурчака, того часу умови були зовсім інші, ніж теперішні. На той час фінансувалися всі видатки, передбачені плануванням. Якщо було заплановане якесь будівництво, то й профінансоване повністю і вчасно. Зараз умови змінилися, потрібно брати участь в різних конкурсах, щоб забезпечити розвиток університету. Тож важливо, щоб ректор, працівники університету були представлені в обласній, районних, міських радах і відстоювали інтереси вишу в тих органах влади. Саме тому я зараз є кандидатом у депутати до обласної ради, щоб там відстоювати наші інтереси і розвивати університет і загалом освіту на Волині. 

– Ви вже сформували нову команду. Хто до неї увійшов? Наскільки вона сильна?
– Сильна, адекватна і професійна. Вона виконає основну функцію – розвиток університету і тої стратегії, яку ми прийняли на вченій раді університету. Кожен, хто працює на посадах проректорів, деканів, завідувачів кафедр, має високий професійний рівень, знання і досвід, може якісно виконувати свою професійну діяльність. Це головний критерій підбору кадрів. Крім того, ми досить відповідально підійшли до виконання посадових обов’язків, по-новому розробили і затвердили типові контракти для наших працівників – асистентів, старших викладачів, доцентів, професорів, завідувачів кафедр, деканів, проректорів. Там дуже чітко прописані як права, так і вимоги до певної посадової особи. Я переконаний, що така чітка мотивація за рік-два дасть свої позитивні результати.

– Яка зараз чисельність колективу – викладачів, студентів, обслуговуючого персоналу?
– На даний час працює 730 штатних науково-педагогічних працівників, навчається понад 10 тисяч студентів, 530 працівників адміністративного і обслуговуючого персоналу. Це доволі чисельний колектив, велике господарство, які вимагають певної системної діяльності, уваги і контролю.

– В університеті створено гарні умови для викладачів і студентів. Це й затишні аудиторії, різноманітні лабораторії, їдальні, бібліотеки, конференц-зали, музеї, спортивні майданчики, гуртожитки. Наскільки це важливо для функціонування університету і чи будете їх вдосконалювати? 
– Матеріальна база – це одна з основних передумов для вдосконалення якісної освіти, тому цим постійно будемо займатися. Лиш за останні чотири з лишком місяці ми відремонтували більше 2 тисяч метрів квадратних приміщень і гуртожитків. Це дуже важливо. Ми системно підійшли до ремонтів, наприклад, у цьому році продовжуються ремонти сорока кімнат у гуртожитку №3, на всіх п’яти поверхах ремонтуються душові, кухні, коридори. Відремонтовано і обладнано за новими сучасними вимогами зі встановленням сучасного мультимедійного устаткування й чимало аудиторій. Створено сучасні умови для навчання. Це пріоритет нашої діяльності і ми робимо все для того, щоб забезпечити якісними умовами викладачів і студентів.

– Що потрібно для вас, як ректора, у переддень 80-річчя університету, від держави, обласної і міської ради, аби зрушити будівництво студентського містечка або ж забезпечити новітніми технічними засобами?
– Я не є прихильником того, щоб ходити і випрошувати якісь кошти. До всього потрібно ставитися системно і відповідально. Ми зараз будемо брати участь у конкурсах щодо будівництва різноманітних споруд. По фонду регіонального розвитку хочемо збудувати спортивну залу на нашій базі «Гарт» для збільшення популярності і привабливості Світязя. Якщо там будуть належні умови, то там можна буде проводити різноманітні спортивні змагання і тренування не тільки в літній період, але і в зимовий. Це дозволить поліпшити економічний потенціал як університету, так і всього Шацького регіону. Будемо також брати участь у проєктах поетапної побудови студентського містечка, адже я переконаний, що весь комплекс в водночас виконати неможливо. Це надзвичайно великі кошти. Але його можна будувати поетапно. Почати з студентського гуртожитка, будівництва басейну. Будемо співпрацювати з усіма гілками влади… Єдине прохання до влади – це справедливий неупереджений підхід до поданих матеріалів. 

– Щороку ваш університет випускає понад дві тисячі фахівців найрізноманітніших професій. Куди вони ідуть на роботу і наскільки затребувані у нашій державі?
– Це понад дві з половиною тисячі спеціалістів. Питання складне, часто виникають дискусії, що нам не потрібно стільки випускників, нема куди працевлаштовувати і таке інше. Є дві сторони питання. Перша – держава, по суті, за останні роки нічого не зробила для створення нових робочих місць для випускників вищих навчальних закладів і це проблема. В Японії, наприклад, 40 відсотків населення – з вищою освітою, всі вони працевлаштовані на виробництві, де вимагаються певні високі вміння. У нас такі місця не створені, але це зовсім не означає, що такі фахівці не потрібні. Друга – і я в цьому переконаний, що людина з вищою освітою швидше знайде себе в житті, на будь-якій роботі і не обов’язково, щоб це було за тим освітнім рівнем, який вона здобула. Можу навести багато прикладів, коли випускники певних факультетів реалізували себе в інших галузях. Наприклад, Петро Пилипюк – генеральний директор «Модерн-Експо» закінчив географічний факультет нашого університету. Це непоодинокий приклад. Тому не правильно казати, що нам потрібно двадцять економістів, то ж нічого готувати більше. Людина з економічним мисленням буде прекрасним бізнесменом і працівником у будь-якій установі, де потрібне економічне мислення і моделювання.

– Є багато сфер, на які держава не звертає увагу. Кажу про лабораторії хімічного факультету, які можуть проводити якісні аналізи води, що зараз важливо. Анатолій Свідзинський заснував школу теоретичної фізики. Можливо, в державі не готові чи не хочуть таких висококваліфікованих працівників помічати?
– Складне питання. Чим відрізняється науковець епохи  Радянського союзу від теперішнього? Раніше вчений проводив дослідження, готував статтю чи монографію і це вважалося основним  і хорошим його результатом. Чимало й досі так працюють. І це добре. Втім, на сучасному етапі науковцю потрібно шукати можливість практичного застосування своїх розробок на виробництві. Тому дуже важливе значення має проведення прикладних досліджень для виробництва і потреб регіону. А ще краще – за попереднім замовленням виробництва. На жаль, таких досліджень і в нас в університеті, і в державі проводиться недостатньо. І якщо ми говоримо про воду, екологічні дослідження, у нас такі є. Ми формуємо групи для дослідження проблем нашого регіону, скажімо, зниження ґрунтових вод, обміління Світязя. Чому це сталося, які фактори впливають і що нас чекає у майбутньому? Саме ці питання перебувають в полі зору науковців.  У Вінніпезі свого часу був створений Інститут дослідів Волині, який на даний час практично перестав функціонувати. Він передав нам права на випуск літопису Волині. Є ідея відродити такий інститут у нас в університеті. Йдеться про три головні напрямки – історичний, філологічний і природничий. Останній дав би можливість говорити й про економічний і екологічний аспекти регіону. А ще ж потрібно додати ліси, адже у зв’язку з глобальним потеплінням з’явилися нові хвороби і шкідники. Дуже прогресують хвороби, які знищують соснові ліси і в майбутньому це може призвести до складних наслідків. Тож думаю, що нам вдасться відновити інститут дослідів Волині, який буде цілеспрямовано займатися прикладними дослідженнями для нашого регіону, що надзвичайно важливо.

– У вас з’явилися медичний факультет, кафедра лісового господарства. Що далі? Скільки, до речі, університет має факультетів?
– На даний час у нас 14 факультетів і 3 інститути, маємо понад 50 спеціальностей за освітніми рівнями «бакалавр» і «магістр». Медичний факультет створено на базі підготовки медичних працівників та фізичної терапії. Якщо говорити про перспективи подальшого розвитку спеціальностей або освітніх програм, то плануємо ліцензувати стоматологію, дизайн і косметологію. Остання дуже популярна у Європі.

– Анатолію Васильовичу, як мрійник і фантаст, хочу запитати про фахівців, які можуть заглянути у космос і під землю. Чи можливо таке у нашому університеті?
– Цікаве питання. Хочу на нього відповісти як мрійник чи людина, яка хоче, щоб на Волині готували фахівців найпередовіших спеціальностей, однак, думаю, що підготовка фахівців за певними спеціальностями чи освітніми програмами – це дуже відповідальна справ. Адже маємо думати про студентів, де вони можуть працювати і на яких посадах. То ж, якщо говорити з прагматичної точки зору, на Волині не відкривав би спеціальностей, пов’язаних із космосом. На даний час мало уявляю, де можуть реалізувати себе такі випускники. Разом з тим, все робив би для того, щоб спільно з провідними вишами і установами України відкривати перспективні нові спеціальності та спільні лабораторії. 

– З якими університетами ви співпрацюєте?
– У нас підписано 48 угод про співпрацю з вишами усього світу, з них 31 – уклали із закладами вищої освіти Польщі. Найтісніше співпрацюємо з університетом Яна Длугоша у Ченхостові. Вже більше 120 студентів різноманітних спеціальностей навчаються там за програмою подвійного диплома – хімія, фізика, математика, екологія, фізкультура, туристика, соціальна педагогіка і багато інших. Після закінчення отримують наш і польський диплом. Така співпраця триває вже понад п’ять років, показала свою ефективність і ми її розвиваємо. Це сприяє розвитку освіти і поліпшенню її якості.

– Цікава розмова. Багато про що хотілося б ще запитати. Однак на останок поцікавлюся порядком святкування ювілею. Чи вплинуть на це карантинні обмеження?
– Звичайно, їх потрібно буде враховувати. Тому щонайперше ми вирішили, що святкування проходитиме на вулиці. Основні заходи мають відбутися 15 жовтня, о 9 ранку відвідаємо храм. А впродовж дня перед головним корпусом університету по Волі, 13 будуть представлені презентації факультетів, а о 17 годині планується великий урочистий захід і концерт для працівників, студентів, наших гостей та жителів міста.  
Насамкінець Анатолій  Цьось повертається до лейтмотиву нашої розмови. Луцький вчительський, а відтак педагогічний інститут, ВДУ, ВНУ, СНУ й тепер знову Волинський національний університет імені Лесі Українки, за прикладом японців, сприяли освіченості волинян, разом з іншими вишами України й надалі намагатиметься не тільки підняти відсоток здобувачів вищої освіти, а й впливати на державну політику у сфері більш повної реалізації їх потенціалу. Звісно, було б добре цей відсоток збільшити в рази. Це змінить країну. У цьому переконаний Анатолій Васильович. До слова, маючи такий високий статус – ректора університету, доктора наук, він ніколи не перестає цікавитися новими сферами життя, науковими здобутками своїх колег, щиро зізнається, що відкриває для себе щораз нові горизонти в науковім пізнанні світу.
– Самоосвіта, – мовить наостанок Анатолій Васильович, – найкращий спосіб підтримання свого освітнього рівня, без цього жодна людина не буде успішною.
Що ж, пане професоре, бажаємо Вам привести Лесин університет і до столітнього ювілею. Дякуємо з

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (10) - 12.2%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (41) - 50%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (18) - 22%
Мене це не стосується. (10) - 12.2%