Крізь 40 мільйонів тонн снігу

Крізь 40 мільйонів тонн снігу

Волинські діти здобули переможні місця на Всеукраїнській олімпіаді, хоча й стали заручниками весняного апокаліпсису на житомирській трасі!

Березневий сніговий колапс 2013-го забудеться не скоро: заметені до решти дороги, кучугури ледь не в людський зріст на тротуарах, вимушений сніговий «домашній арешт» для мешканців міста та повністю відрізані від життя села, засипані автомобілі під будинками й кілометрові корки на шляхах. У тому, що утворився 23 березня на житомирській трасі й розтягнувся на 70 км, понад добу простояв автобус із 10 волинськими школярами. Разом із чотирма супроводжуючими вони їхали виборювати перемогу в інтелектуальних змаганнях – Всеукраїнській олімпіаді з біології, а довелося витримати ще й наступ стихії.
Про те, що волиняни застрягли на засніженому автошляху й не можуть потрапити у Київ, стало відомо в неділю 24 березня. Перед початком селекторної наради, яку скликали, аби обговорити моменти, пов’язані зі сніговим колапсом, представники волинської влади зачепили й цю тему. Мовляв, автобус із дітьми стоїть у величезній пробці. Ще трохи – і запас харчів, води та бензину вичерпається. 
Поки в Луцьку метикували, що робити, відлік подорожі до столиці для групи волинських школярів та вчителів, котрі їх супроводжували, повернув на другу добу. Автобус – у самісінькому серці багатокілометрового затору – потрапив у полон обставин разом із пасажирами. Зрозуміло, що розвернутися і прямувати назад до Луцька – було просто нереально. 
Виїхала волинська делегація (а це – 10 дітей, двоє вчителів, котрі їх супроводжували, та ще двоє членів журі) 23 березня. Всі сіли в невеликий автобус компанії «Луцьк-Експрес». Маршруткою мали доїхати до Києва. А звідти – потягом до Донецька, де й відбувалися інтелектуальні змагання. 22 березня (а Український гідрометеоцентр уже оголосив про штормове попередження та складні погодні умови) організатори поїздки поспілкувалися з адміністрацією перевізника. Останні повідомили, що довезуть до місця призначення цілими й неушкодженими.
– Нас запевнили, що все буде нормально й здавати квитки не потрібно, – розповідає Діана Василюк, учитель біології Луцької гімназії №14, котра супроводжувала школярів на олімпіаду. – Бо розглядали такий варіант – дістатися столиці поїздом. У «Луцьк-Експресі» сказали: довезуть як не однією, то іншою дорогою. Та й у Луцьку – гарна погода. Ніщо не віщувало стихії. Шляхи на Волині та Рівненщині були ідеально розчищені. На Житомирщині – що машини втрамбували, те й було. Стали отримувати звістки: коло Києва – невідомо що робиться й у саме місто не впускають. На 42-му кілометрі, де ми й застрягли, машини стояли у шість рядів.  Вечір… Ні міліції, ні еменесників на дорозі не було видно. Ніяких тобі палаток для обігріву. За ніч я побачила тільки єдину одиницю техніки: проїхав бетеер. До ранку наша маршрутка не зрушила ні на метр. До обіду неділі вдалося подолати метрів шістсот чи вісімсот шляху. І все! Ніхто нічого не пояснює. Чому стоїмо? Не відомо. Коли відкриють дорогу? Теж не зрозуміло. Почали наростати панічні настрої.
Воно й не дивно: вода закінчилася, харчі, які дітвора й дорослі взяли в дорогу, невдовзі вичерпаються. Походи до найближчих магазинів та заправок не дали жодного результату – там порожні полиці. Та й пальне в маршрутці – не безкінечне. Словом, близько 11-ї ранку 24 березня вчителі взялися телефонувати у різні відомства.
У Луцьку теж було несолодко. В авральному режимі вирішували, що робити: повертати делегацію назад чи все ж намагатися дістатися Києва, а тоді – Донецька? 
– Можливість повернення обговорювали, – зауважила Ольга Богданович, начальник відділу дошкільної та загальної середньої освіти управління освіти і науки облдержадміністрації. – Хто ж знав, що таке трапиться! Ще в п’ятницю купили квитки. Виїхали на добу раніше, аби без затримок можна було дістатися місця призначення. Але діти не схотіли повертатися. Тому прийняли оптимальне рішення: рухатися далі. Я особисто «на телефоні» пробула тринадцять годин. Зв’язувалася з усіма: з вчителями, котрі супроводжували дітей, із приймальною стороною, із диспетчером київського вокзалу…
А що ж школярі? Захищати честь Волині довелося трьом учням 21-ї та одному 14-ї луцьких гімназій, трьом вихованцям Волинського ліцею-інтернату обласної ради та по одному учневі з горохівської гімназії, володимир-волинської ЗОШ №3, Липинської ЗОШ. Діти – старшокласники (8-11 класи). Для них уся ця історія минула практично безболісно. Хіба що потомилися довго перебувати в автобусі. Підлітки трагедії з вимушеної стоянки за 50 км від Києва не робили. 
– Діти – молодці! – наголошує Діана Василюк. – Вони навідріз відмовилися їхати додому. Навіть молодші стали плакати, аби їх не відправляли. Та й батьки телефонували, аби прямували далі. Мовляв, стільки готувалися, стільки натерпілися, а тепер вертатися! 
Чи дійсно школярі воліли їхати далі? Поки вони перебували в Донецьку, в Луцьку точилося багато розмов, мовляв, педагоги змусили, поставивши ультиматум: або – або… А для випускників – це вагомий аргумент, адже на кону – оцінки та атестат. Одначе ніхто з волинських вундеркіндів такої тези не підтвердив. Для них участь, а тим паче перемога на інтелектуальних змаганнях такого рівня – додаткові бали до атестата, а відтак і більші шанси вступити згодом до престижного вузу. 
Отож, об 11-й 24 березня стало відомо, що запас їжі вичерпується. Дорослі пішли на пошуки харчів. Повернулися із двома сухпайками – військові нарешті розклали кілька наметів для обігріву. А що ж еменесники, у яких волинські вчителі прохали допомоги? Із гарячим чаєм, печивом та тушонкою з’явилися вже після обіду, між 14 та 15 годинами. Пального не підвезли. Тепер, коли події – в минулому, дорослі добрим словом згадують водія. Він наче відчував, що таке може трапитися, і буквально за кілька кілометрів до злощасного корка заправив бак маршрутки повністю. Відтак у автобусі було тепло. Бензину вистачило б до 10-ї вечора неділі, аби грітися. Якби з розчищенням доріг відповідні служби замешкалися б, то волинським дітям довелося б далі мерзнути.
У неділю після 15-ї (хоча, за підрахунками гідрометеоцентру, 40 млн тонн снігу випало ще в п’ятницю) до роботи нарешті взялися військові: над проблемним місцем житомирської траси можна було помітити вертольоти, забурчали танки й бетеери, технікою почали визволяти зі снігового полону фури. Ще через трохи першу партію машин, котрі стояли в 70-кілометровому заторі, впустили в столицю. Волинянам пощастило, адже якби опинилися трохи далі в дорожньому коркові, то ще б одну ніч ночували на трасі. Пального на обігрів уже б не вистачило… До Києва дісталися близько 18-ї. Зрозуміло, що потяг, на який мала сісти делегація, давно пішов. Отож до столиці дісталися, а далі? 
– Для нас то була ціла катастрофа, – розповідає Ольга Богданович. – Тут у Луцьку непокоїлися, що дітям доведеться довго очікувати на потяг, бо ж на той, яким планували їхати, спізнилися. Скільки разів довелося телефонувати диспетчеру на вокзал! А там, наче на демонстрації. Стільки людей!
Зважаючи на те, що пасажири не могли дістатися вокзалу вчасно через погодні умови, та й потяги запізнювалися, оголосили: квитки дійсні три дні. Правда, волинянам то не надто допомогло. Словом, квитки є, а поїзда в потрібному напрямку немає. Аби дістатися Донецька (а організатори й так перенесли початок олімпіади на обідню пору), довелося… доплатити. Єдиний варіант – швидкісний «Хюндай». Щоправда, то – задоволення не з дешевих. Якщо вартість проїзду у звичайному потязі – 120 грн, то за корейські колеса слід викласти 339 грн. Члени делегації витрясли всі кишені, аби назбирати потрібну суму. До слова, волинські чиновники-освітяни запевнили: гроші неодмінно повернуть. Але «Хюндай» не подали. На колії прибула чеська «Шкода». Але на такі дрібниці ніхто не зважав.
Коли волиняни врешті прибули в Донецьк, то всі учасники олімпіади зустріли їх бурхливими оплесками, адже так героїчно долати весняний апокаліпсис не випало жодній із делегацій. 30 березня дітвора повернулася додому. Звісно, не з порожніми руками.
– З’їздили ми не дарма: привезли чотири других місця і одне третє, – каже Діана Василюк. – Двоє одинадцятикласників проходять на тренувальні збори до міжнародної олімпіади, котра відбудеться цього року в Берні. 
Той факт, що школярі – молодці, а вчителі, котрі з ними їздили, зробили все, що від них залежало, навіть більше, – беззаперечний. Зрештою, добре те, що добре закінчується! Прикро, що обдаровані школярі стали заручниками чиновницької системи. Невже, володіючи інформацію про наближення активного циклону з центром над півднем України, штормове попередження, сильні снігопади й замети, чиновники в Міністерстві освіти і науки не могли додуматися до простої речі – відтермінувати проведення змагань із біології на кілька днів? Відповідне запитання ми оформили у журналістський запит і надіслали офіційним листом міністрові Табачнику. Дмитро Володимирович, певно, ще пише відповідь.
А не доведи Господь, щось би трапилося, хто б тоді відповідав? Ото ж бо! Чи могли волиняни взяти на себе сміливість і взагалі не відправляти дітей у Донецьк? Кажуть, не очікували такого розгулу стихії, та й жодна з інших областей не зіграла за таким сценарієм. І не все так просто. Як з’ясувалося,  кошти на автобусні квитки та поїзд виділяються з обласного бюджету (через Волинський інститут післядипломної освіти). Відтак, аби не мати згодом проблем із контрольно-ревізійними органами, делегацію відправили. Що не кажіть, а так працює система! І сам проти неї не підеш. 
Зрештою, не дарма кажуть: після бою руками не махають. Тож, як мінімум, слід зробити висновки.
Світлана ГОЛОВАЧУК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (71) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%