Друге життя давніх ремесел

Друге життя давніх ремесел

Ще не так давно звичайними хазяями вважалися люди, яких сьогодні називаємо народними умільцями. Бо прясти, ткати, шити, вишивати, плести кошики чи ліпити горшки мусили чи не в кожній хаті.
І щоби таке вміння не загубилося між сторінками історії, з’єднувати ланцюжки колишнього й нинішнього взялися… діти.

Саме вони на шкільних заняттях відроджують народні ремесла. А допомагають їм у цьому не тільки педагоги.
Саме з такими народними майстринями випало познайомитися у Старозагорівській загальноосвітній школі.
У кімнаті-світлиці сільські майстрині Раїса Левчук та Ольга Мельник орудують біля ткацького верстата, а учні спостерігають за таїнством народження справжнього лляного полотна.
Розібратися у всіх тій масі ниток, мотків, човників людині сторонній дійсно не просто. Тож аби зрозуміти, як між собою пов’язані деталі давнього верстата, деякий час треба просто уважно стежити за рухами Раїси Кіндратівни.
– Тепер уже робота налагоджена, тож ткати – одне задоволення! Та ви би знали, скільки ми поморочилися, доки того верстата до купи склали! – зізнаються сивочолі співрозмовниці. – Зараз він здається єдиним злагодженим механізмом. А насправді використано в ньому частинки кількох верстатів. Тож кілька тижнів мусили зі ще двома жіночками до купи все тулити, ниточки-шнурочки прив’язувати.
Що непросто було – навіть не сумніваюся. Бо для майбутнього тканого виробу на одну тільки основу треба натягнути півтори тисячі ниток! Потім між кожною з них просунути човником уже кольорову нитку. Аби та щільно притислася до «сусідки», – двічі її пристукнути. От і виходить, що для одного метра полотна, рушника чи рядна майстриня мусить пустити човника 150 разів управо і 150 разів уліво та кожну з них 600 разів «стукнути».
– Нині ткати здається марудно. А колись наші жінки цілу зиму за верстатом сиділи, – продовжує Раїса Левчук.
– І не тільки за ним. Ось ходіть, покажу вам, – кличе Ольга Мельник до великої дерев’яної скрині, де зберігається все необхідне для ткалі. – Це льон. Аби він потрапив до скрині, його сіяли, збирали, в річці вимочували, землею прикидали, сушили. Згодом – у терницю терновую, потім оцими великими щітками чухали. Далі – на ковороток і пряли: одною рукою потрошки той льон витягували, другою веретено крутили, а ногою на «педальку» наступали, аби колесо крутилося. Такий довгий шлях проходив льон, аби з нього можна було робити на верстаті основу для майбутнього тканого виробу.
– Люди колись бідно жили. Які гроші мали – на хазяйський реманент пускали. Тож жінка мусила всю родину власними руками одягнути: полотна на сорочки, штани, спідниці, хустки наткати, – пригадує Раїса Кіндратівна. – Я ще геть малою була, а вже мала щодня цівок матері насукати, тобто – ниток на котушки понамотувати.
– А коли полотна натчеш, із нього маєш вміти одежину пошити, – продовжує Ольга Миколаївна. – Прийде дівка на вечорниці, хлопці відразу оцінюють: чи хороше спідниця виткана, чи полотно на сорочці тонке, як рівно хрестик на вишивці лежить. Аякже!
Із років 70-х стало простіше. Бо на основу нитки брали магазинні. А щоби рядна у хатах були барвисті, жінки за нитками аж до Прибалтики їздили.
– У мене серед цілої купи ряден, доріжок, рушників досі зберігається ткана хустина, яку ще моєї свекрухи баба носила. І ви знаєте, скільки літ вона лежить, а досі – і міцна, і барвиста.
Та що дивуватися хустці, коли шкільну світлицю прикрашають одяг та рушники ще позаминулого  століття!
– В нашому селі багато переселенців із Польщі. Так-от, вони привезли рушник, техніку вишивки якого ми так і не зуміли розгадати, – зізнаються майстрині. 
Дивлюсь – і дійсно: хрестик не звичайний і не болгарський, швидше – квадратик. Та ще більше вражає, що з лицьового й виворітного боків вишивка однаковісінька!
Серед різнобарв’я рушників і візерунків погляд зупиняю на… двоголовому царському орлові! Може привиділося? Та ні! Орел – із царською короною на голові, який тримає атрибути монарха – скіпетр і кулю як символ держави! Цікаво, є ще де на Волині подібний відгомін майже столітньої минувшини?
Тепер, зізнаються оповідачки, по селах ремесла утратили популярність. Верстати і прядки не тільки літують, а й зимують на горищах. Пенсіонери – і ті не бідують. Що вже казати за молодь. Тож ідуть на базар чи в магазин і купують уже готове.
– В мене ще змолоду того добра тканого стільки, що не знаю, куди й дівати, – сміється Раїса Кіндратівна. – Дітям пороздавала – і ще ціла купа лежить. Не раз зайде хто до хати й питає: «А ти нащо нові доріжки постелила – повимазуються ж!» – «Та хай! – кажу. – Треба ж їх якось позношувати».
Ось таким чином завітавши до Раїси Левчук, директор місцевої школи Микола Костючко дізнався, що жінка і ткати пам’ятає, і дітей того навчити не проти.
Майстер-класи сільські майстрині демонструють усім охочим. Тож навіть на перервах відвідувачів не бракує. І, що цікаво, більшість – хлопці.
– Так за цілий день нацвірінькають, що аж голова обертом іде, – жартують пані Ольга та Раїса. – Але взялися вчити – мусимо слово тримати.
До речі, умілих та ініціативних майстрів у кожному куточку Волині не бракує. Начальник управління освіти і науки облдержадміністрації Олександр Хомич зізнається: для педагогів завдання – організувати позашкільну роботу. А якою вона буде – у кожній школі вирішують самостійно.
– Як у селах, так і в містах учителі з великим ентузіазмом узялися за відродження давніх ремесел, – каже керівник. – Уже з початкових класів діти переймають досвід вишивання, ткання, різьби по дереву. У Рожищенському і Турійському районах на високому рівні робота із соломкою. Камінь-Каширський, Любешівський, Любомльський, Ковельський активно займаються лозоплетінням. Старовижівщина славиться своїми гончарями. У професійно-технічних училищах навіть за бондарство беруться.
Тож Волинь не дарма лідирує серед областей, де з давніми ремеслами учні на «ти». А перемоги на всеукраїнських і міжнародних конкурсах – яскраве тому підтвердження.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (208) - 45.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (122) - 26.9%