Тенісних кортів нема, а чемпіони є

Тенісних кортів нема, а чемпіони є

Владислав Мороз – серед тих учнів, які є гордістю іваничівської школи-гімназії №1. За плечима юного спортсмена – десятки перемог на дуже поважних турнірах із великого тенісу. Правда, частину він привіз із Німеччини, бо саме там розпочав своє спортивне сходження до вершин. Через певні сімейні обставини його родина повернулася на Волинь. Як виявилося, продовжити зростання у спортивній кар’єрі в Іваничах було в сотні разів складніше, ніж здобувати перемоги за кордоном. Але батьки зрадити мріям сина не могли – і Владислав знову взявся за ракетку…

Уперше на тенісний корт Влад ступив у невеличкому німецькому містечку Феста, аж у Нижній Саксонії. На ту пору хлопчині було лише 8 років. Тоді він і не думав про спортивну кар’єру, а просто завдяки елементарній дитячій цікавості разом із товаришем потрапив на заняття з великого тенісу, адже у групі звільнилося місце. Як з’ясувалося згодом – це було саме його місце! Бо вже за рік Владислав Мороз став кращим спортсменом у цій групі.
Народився юний тенісист на Іваничівщині, однак із 1997-го до 2005-го прожив у Німеччині. Власне, першою за кордон виїхала мама Владислава – Інна. Після студіювання іноземних мов у ВДУ ім.. Лесі Українки вона вступила до німецького вузу, згодом влаштувалася там на роботу. А через трохи до неї переїхали з Волині чоловік Ігор із малим Владиком. 
– Ми вирішили не лишати своїх дітей. Так, як це роблять тисячі українських сімей, їдучи за кордон, – згадує Інна Мороз.
Однак через певні обставини в 2005-му сім’я змушена була повернутися в Україну. Шукати нелегітимних шляхів продовжити своє перебування у Німеччині Морози не стали (а в той час у Владислава з’явилася сестричка Ніколь). А тому, зваживши на те, що термін, відведений іноземцям на проживання в цій країні, добігав кінця, прибули назад в Іваничі. 
На ту пору Владислав уже збирався до 4-го класу. За плечима хлопчика були чималі успіхи у спорті. Тільки після семи місяців занять він став третім на тамтешньому чемпіонаті обласного рівня. І до цього, і після в юного тенісиста було ще чимало турнірів і відповідно – перемог та успішних виступів. Змінилося все несподівано…
– Ми повернулися у 2005-му, коли в Україні саме стихла Помаранчева революція, – каже мама Владислава. – Наш тато дуже хотів на Батьківщину! Приїхали, знаєте, у таких рожевих окулярах…
Однак помаранчеві сподівання швидко розвіялися в українських реаліях. Непросто виявилося продовжити заняття тенісом. Тим більше, за умови проживання в одному з волинських райцентрів. Півроку Владислав за ракетку не брався, тим часом продовжував мріяти вийти на корт. 
Розбитися вщент його мріям не дали батьки. Ні тато (а він і сам спортсмен – майстер спорту з вільної боротьби Ігор Мороз), ні мама (нині – вчителька гімназії №1 смт Іваничі). Через півроку знайшовся тренер у Нововолинську – Борис Глинь. Щоб син продовжив заняття, батьки мало не щодня возили його з Іваничів до Нововолинська. До навчання у школі Владислав, каже мама, адаптувався швидко, хоч і мав певні мовні труднощі. Адже надто швидко сім’я прийняла рішення про переїзд, тому йому буквально за місяць довелося «переключитися» на українську. Та ще й так, щоб мовний бар’єр не заважав здобувати знання. Все вийшло. За місяць Влад освоїв мову. 
Нині він – одинадцятикласник. Навчається добре, хоч і не відмінник. З допомогою мами постійно підтримує свої знання з німецької. І цього року, і минулого був другим на обласній олімпіаді з іноземної мови. Постійно вдосконалюється як тенісист. У багажі хлопця – чимало змагань. Деякий час він тренувався в Луцьку. Тоді фактично по кілька днів на тиждень мусив жити у тренера. Але наставник Ігор Хомик – не місцевий, тому повернувся до Львова. Разом із батьком Владислав об’їхав усю Україну і навіть чимало країн Європи, де теж брав участь у змаганнях. Географія промовиста: Голландія, Бельгія, Німеччина, Польща, Чехія… Досвід поїздок за кордон додає юнаку впевненості у собі, гартує. Серед найбільш дорогих Владиславу перемог – друге місце на Українському тенісному турнірі та перше – на останньому чемпіонаті України… Колекція нагород, кубків, грамот та медалей – чималенька. Серед них, до речі, багато з міжнародних турнірів. 
Але знаходити можливість їздити на змагання, оплачувати заняття, купувати спортінвентар – дуже важко. 
– Але що робити, коли дитина дуже хоче? Коли бачиш і знаєш, що він – талановитий? Ось тому стараємося з усіх сил, бо хочеться дати синові максимум, – каже Інна Мороз. – Чомусь теніс в Україні – надто дорогий вид спорту, та й умов у нашій державі не створено – жодних. Особливо, якщо порівнювати з Німеччиною. Там теніс розвивають і на клубному рівні, і на державному. Є корти навіть у невеликих містечках. Це, до речі, ще й дуже інтелектуальний вид спорту, теніс називають «шахами на ногах». Дуже шкода, що талановиті українські діти не мають до нього доступу. Вартість занять у Луцьку – далеко не всім по кишені. Тренер, для прикладу, бере 20 доларів за годину. Кожен виходить із ситуації, як може: часто елементарно ділять заняття, а відповідно і суму, на кількох дітей… Можете уявити, наскільки це непросто, коли нашому Владиславу треба дві години занять щодень.
Однак честь якої держави через кілька років захищатиме на солідних турнірах перспективний тенісист і без п’яти хвилин випускник школи-гімназії №1 смт Іваничі, нині сказати трудно. Владислав Мороз планує незабаром стати студентом одного з вишів Німеччини. Хоча сім’я не має наміру змінювати іваничівської прописки. А от Влад усерйоз готується до тренувань у одному з тенісних клубів тієї держави, де зовсім скоро буде здобувати вищу освіту. 
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора: Владислав Мороз – у стінах іваничівської гімназії. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (607) - 86.2%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%