«Так і було. А ви що, не вірите?»

«Так і було. А ви що, не вірите?»

Як Кучма школу будував, а Кухтей швейцарський годинник отримав…

Зустрічаючись з багатьма людьми різного віку та професій, не завжди замислюємося над тим, що саме вони творили і творять новітню історію нашої України. 
До числа її творців з повним правом можемо зарахувати колишнього комсомольського та партійного функціонера, українського державника, громадського активіста, нинішнього голову Громадської організації «Союз інвалідів Чорнобиля» Ростислава Кухтея. 
Про окремі проблеми ліквідаторів аварії від Волині Ростислав Адамович розповів в інтерв’ю «Відгомін чорнобильського квітня», що з’явилося у «Волинській газеті» ще 30 липня ц. р. Почули й чимало резонансних історій про перші роки будівництва нашої незалежної Української держави, безпосереднім учасником якого був і наш співрозмовник. 

– Яка чисельність Вашої організації?
– На обліку у нас 2 тис. 200 людей. У складі обласної 21 районна та первинні організації. Ми відновили ГО «Союз інвалідів Чорнобиля Волині», яка була створена і мала свої структурні підрозділи. До речі, за якісним складом наша організація одна з найпотужніших в Україні. Очолював її до недавна голова Луцької райдержадміністрації Володимир Кец. Він був ліквідатором аварії на ЧАЕС, служив у Внутрішніх військах. Забезпечував охорону особливо важливих об’єктів. У нас на обліку два начальники штабів цивільного захисту, генеральний «Агролісу», журналіст і письменник Юрій Зелюк, який у жовтні-листопаді 1986 р. з даху реактора скидав викинуті рештки графіту та радіаційний пил, що дуже сильно фонили. Працювали не більше однієї хвилини, протягом якої отримували досить серйозну дозу.
У кожному районі у нас є структурний підрозділ, який входить до складу нашої обласної організації. 

– Досі в області було 15 районів, а залишиться 4. Як в цьому плані вибудовуватиметься Ваша структура?
– Це питання потребує доброго обдумування. Це буде колосальна робота. Якщо до травня наступного року, коли має відбутися звітно-виборна конференція, на якій виберуть голову та новий склад правління, все приведемо до порядку, то це буде великий плюс. Усі документи щодо переоформлення треба буде зареєструвати в органах юстиції. Працювати дуже складно і дуже важко. У мене іноді закрадається таке враження, що вся звітність, яку треба подавати в електронному варіанті, спрямована на те, щоб порозганяти всі громадські організації. Більшість із них очолюють люди поважного віку.  Працюють в основному на громадських засадах. Далеко не всі вони на «ти» з комп’ютерною оргтехнікою. Добре, що нам народний депутат України Ігор Палиця допоміг комп’ютеризуватися. Громадська організація самостійно купити їх не в змозі. Тож дякуємо Ігорю Петровичу, що виручив! 

– Що можете сказати про пільги та компенсації?
– З 1991 р. після виходу закону про пільги чорнобильцям порядку як не було, так і нема. Щось одне постійно недофінансовується. До того часу кошти виділяли з союзного бюджету. Тоді США, Англія, Франція та інші країни давали гроші. Нині близько 300 тис. дає Німеччина та Японія, більше ніхто, інші руки повмивали і на цьому справа скінчилася. Ще у перший момент всі переживали, що, не дай Бог, знову бабахне. Коли побачили, що все втихомирилося, заспокоїлися. Подумали, загроза минула. Над наслідками ніхто не задумувався.

– Скільки ліквідаторів на Волині?
– У ліквідації наслідків катастрофи брало участь понад 3,5 тис. осіб, у живих лишилося майже 1 тис. 400 чоловік. Дані ми збираємо раз у півріччя, то цифри, звичайно, можуть мінятися.

– Скажіть, будь ласка, наскільки Вам важко чи, навпаки, легко працювати з нашими органами влади?
– У мене особисто проблем у стосунках із владою нема. Коли треба, йду і в обласну раду, і в облдержадміністрацію. Найбільша проблема в тому, що йде кадрова чехарда.  Інакше її назвати не можу. Не можна так. Поміняли одного чоловіка, він давай міняти всіх інших...

– Ви говорите про політичну владу?
– Так, про політичну, але це саме робиться і в нас в області.  Навіщо всіх міняти? Понабирають молоді, поміняють заступника, а той захоче ще когось поміняти. Наберуть невідь-кого, а потім кажуть, що ніхто нічого не робить. А як він може робити, коли не знає, що і як. Пам’ятаєте, як мудро колись люди казали? Не в свої сані не сідай. Я вам наведу приклад . На Камінь-Каширщині є таке прізвище Богут. Жінка хвора. Один укол коштує до ста тисяч грн. Вона член районної організації чорнобильців. Про це Ірина Констанкевич навіть озвучила на сесії Верховної Ради і попросила, аби негайно віднайти потрібні кошти. Чиновники Кабміну витягли невідомо яку відомчу постанову і сказали, що такі кошти має виділяти місцевий бюджет. То чому ж ви, як кота за хвіст, два роки тягнете з тим питанням? Наберіть начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації і скажіть йому про це. Чому до сьогодні нема відповідної програми щодо підтримки таких хворих? Її мала б затвердити сесія обласної ради. Без цього ніякого фінансування не буде.

– Як вирішилося це питання? 
– Мені тільки на минулому тижні зателефонували з Києва і сказали, що скинуть лист. Я його направлю голові обласної ради, голові обласної держадміністрації, начальнику управління охорони здоров’я облдержадміністрації і хай вирішують питання по суті. Хоча, думаю, це затягнеться в часі не на один місяць. 

– Як же відкрилась правда про радіаційне забруднення Полісся?
– У липні 1986 р. до нас приїхали євреї з Ізраїлю та США. Серед них був президент асоціації з будівництва (нині вже покійний Арон Сокол), який неодноразово бував на зустрічах з президентами США. Він також учасник зустрічі Леоніда Кравчука з главою білого дому.  Вони мали бути в нас три дні, позамовляли, як і що. Поїхали ми на покладання на меморіал. Арон махає мені рукою. Підходжу, а він показує дозиметр американського виробництва та заявляє, що в нас дуже погана ситуація. Через те свій візит скоротили на два дні. Поїхали ще на місце поховання євреїв у Хотишеві і відбули додому.

– Але ж іноземцям віри при Союзі не було… Як же вам вдалося довести до Уряду, що забруднення таки є?
– А ми тоді забили тривогу. Зробили аерофотозйомку території р-ну. Літак Ан-2 пролетів з півдня на північ і зі сходу на захід. Тодішній голова облвиконкому Борис Свенцицький порушив питання перед Києвом. Далі цим питанням займався Архипов, який був начальником штабу цивільного захисту населення Волині. Після цього до нас направили групу спеціалістів з інституту сільськогосподарської радіології, які відбирали проби, опечатували та відправляли в Київ, де й робили аналізи. Робота була досить копітка. З кожного гектара брали п’ять проб. До першого туру включили Камінь-Каширський і кілька прилеглих сіл. Через місто та Раків Ліс тече канава шириною три метри. Посередині села чиста зона, а тут забруднена. Проїхати в село не можна. 



– Чи була увага найвищого керівництва держави до проблем регіону, у зв’язку з радіоактивним ураженням?
– До нас регулярно приїжджав керівник Міністерства з надзвичайних ситуацій Валерій Кальченко. Після відвідання району Кучмою він відповідав за будівництво школи в Раковому Лісі. Спочатку скептично поставився щодо строків здачі освітнього об’єкта. На урочистості з нагоди відкриття він перед всіма присутніми зняв оцей швейцарський годинник зі своєї руки і подарував мені: «Ростислав, він новий, не думай, що я тобі дарую старий!».

– Вочевидь, Ростиславе Адамовичу, Ви його заслужили…
– Розповім ще один цікавий епізод. Над районом неждано пронеслася стихія. О 16.00 в райдержадміністрації закінчилася нарада. Пішов до себе в кабінет, заходять начальники СБУ та міліції, а також прокурор. А тут свище на всю. Вітер страшний. Дивлюся на приміщення міліції, а там вже покрівлю згорнуло і понесло на прокуратуру. Телефоную начальнику УМВСУ Вячеславу Ходарєву. «Анатолій Йосипович, – кажу, – над вашим відомством вже покрівлі нема». «Та кінчай свої розіграші». Тоді зателефонував обласному прокуророві, доповідаю у штаб Борисові Клімчуку. За пів години все втихомирилося, виходимо на двір. Нікуди ні пройти, ні проїхати. Все повалено та потрощено, вікна в багатьох будинках вибиті. Розпорядився зайнятися розчисткою доріг. Виходимо на площу. Першим до нас підбігає завідуючий аптекою. «Адамович, Ви не бачили, тут моє вікно з хати ніде не пролітало?». Він тільки нове вставив. Через певний період телефонує Ростислав Білодід. Він тоді був послом в Литві. І Іван Карпомиз, і я знали його особисто. Запитує, що сталося, бо телебачення показало сюжет про руйнації стихії. Він пішов до Президента Литви і випросив для району 300 тис. доларів США. Тільки не грошима, а будівельними матеріалами. Ми їздили разом з Андрієм Чумаченком і забирали звідти шифер. Леонід Кучма у той час був у Нью-Йорку. Він перериває свій візит і летить в Україну. Не сплю три доби, а тут кажуть, що приїжджає Президент. Його супроводять усі без винятку міністри.

– Леонід Кучма покинув Нью-Йорк, щоб відвідати Камінь-Каширський район? 
– Так і було. А ви що, не вірите?

– То Ви приймали і Президента Кучму? 
– Як оце зараз вас. Зустрів президентський ескорт біля Каменя-Каширського. Електрики, вгледівши колону авто, забралися на електроопори. До того спокійно сиділи. Лежали сокири, то «чекісти» сказали заховати їх подалі. Доповідаю про ситуацію. «Молодець, – чую, – бачу твої вже працюють». 

– Чи зустрічався гарант з місцевими мешканцями?
– Щонайперше Леонід Данилович поїхав саме до людей, на міську площу, де ті вже очікували, бо знали, що приїхав Кучма. Зібралося кілька тисяч. Напирають на нас. Кучма не розгубився: «Шифер, скло та цвяхи всім дати безкоштовно». Люди заспокоїлися. Я ще раз озвучив президентське розпорядження. Йдемо до автобуса, щоб їхати далі. Кучма ще хотів у Датинь Ратнівського р-ну заїхати та побачити, які збитки від стихії там. Підходить старенька жінка і просить його дати руку, щоб поцілувати. Той її взяв, обняв, поцілував, то вона місяць чи два ходила і казала, що не вмивалася, аби поцілунка не змити.

– Для поліщука побачити на власні очі Президента та ще й потиснути йому руку – це насправді історична мить… 
– Того разу люди могли Кучмі сказати, що бажали… Поїхали ми в Раків Ліс. Батюшка виводить пів села. Коли побачив школу, то за голову взявся, як так могло потрощити. Вона там була стара і шифер позносило. Я вже мовчу. Він цікавиться, чи є документація. Я кажу, що за місяць зробимо. «Будувати школу», – дає розпорядження. Йде Кучма, Клімчук, я і голова сільської ради. Кучма запитує його, які є проблеми. «Та от був у р-ні і Кухтей сказав, що нам треба скоротити прибиральницю, то хто ж буде прибирати». Клімчук глянув на мене, всміхнувся, а Кучма з ним говорить: «Та не переживай так, не будеш ти замітати, розберемося з вашими штатами». Відтоді і почали будувати школу, якій згодом Кучма подарував комп’ютерний клас. Перше, що учні зробили, коли прийшли в цей клас, то написали: «Леоніде Даниловичу, дякуємо Вам за школу».

– Такий президентський подарунок вартий фільму…
– І це було. Через якийсь відрізок часу Кучма присилає в район знімальну групу телевізійників. Поїхали ми у населені пункти. Перед тим я зробив відеозаписи на трьох касетах об’єктів, як вони виглядають після втручання майстрів. Віддав Клімчуку, щоб він передав Кучмі. Перед вечором під’їжджаємо до Ракового Лісу, бо вони і в Датині побували. Підвода везе сіно, на якому сидить п’яний  чоловік і четверо малих дітей. «Ви можете попросити цього чоловіка, щоб він дав нам інтерв’ю, – звертаються до мене телевізійники». Прошу зупинити підводу. Запитую господаря, як його звати. «Іван». «Ти мене знаєш?» «Знаю». «Телебачення хоче, щоб ти дав інтерв’ю». «Згода». Розповідає, що Кучма багато що допоміг людям. Безкоштовно отримали будівельні матеріали. «Ви, як багатодітний батько, маєте якісь побажання?» – запитують. «Є, передайте Даниловичу мої вітання та скажіть, якщо найближчим часом не підключать світло, то нароблю стільки дітей, що він їх не прогодує». Я попросив потім, щоб цей епізод вирізали, але кияни не погодилися. Одна журналістка взяла мій телефон і через чотири дні мені телефонує. Каже Кучма реготав від душі. Чогось подібного у його житті ще не було. Потім дав розпорядження, щоб йому доповіли особисто, що до хати того чоловіка світло підведено. Такі оказії іноді траплялися. 

Сергій ЦЮРИЦЬ.
Володимир ПРИХОДЬКО. 

На фото Віктора РАЙОВА: пам’ятна дошка біля офісу чорнобильців. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Він повністю відповідає займаній посаді. (0) - 0%
Його не треба було призначати взагалі та необхідно звільнити. (7) - 25%
Головою облдержадміністрації повинен бути волинянин. (10) - 35.7%
Мені байдуже. (9) - 32.1%