Пазли цілісності від справжнього полковника

Пазли цілісності від справжнього полковника

Павло Алєксєєнко належить до числа громадян, на долю яких прийшлися найбуремніші випробування в новітній історії України. За плечима – гігантський досвід служби на найвідповідальніших посадах і в місцях, які для кожного українця стали символами випробувань, перемог і неоціненного досвіду. Щойно Павло Анатолійович повернувся з буремного Донбасу, де служив на посаді заступника начальника Головного управління Національної поліції у Донецькій області…

Оскільки з Павлом Алєксєєнком ми знайомі давно, то справою честі було не тільки зустрітися, щоб обмінятися враженнями про минуле та сьогодення, але й поділитися з громадськістю тим, що болить кожному.

А для початку – коротка ремарка. Вперше ми познайомилися багато-багато років тому, коли в м. Луцьку виникла гостра проблема забезпечення правопорядку. Міліціонерів не вистачало, «лихі 90-ті» примушували залучати додаткові сили та засоби. А їх не було…

Аж раптом у військовому містечку ракетників, що в лісі біля с. Уляники Рожищенського р-ну, було вирішено розташувати новостворений підрозділ нацгвардійців на чолі з молодим майором Павлом Алєксєєнком. Основне завдання Національної гвардії – захист конституційного ладу в державі. Насамперед, в обласному центрі Волині. Та виникли певні бюрократичні перепони.

Тож тодішній мер Луцька Антон Кривицький вирішив діяти ефективно, але нестандартно, бо тривалі переговори з власником приватного кооперативу, який захопив ціле військове містечко у м. Луцьку, ні до чого не призвели…

На ділі це виглядало так. Попереду їхала «Волга» з Антоном Федоровичем. За нею – автівка з журналістами. Потім – «УАЗик» із комбатом. Заключною в цій незвичайній колоні рухалася вантажівка з солдатами… Зупинилися на вул. Карпенка-Карого, де зберігся чудовий комплекс уже розформованого «стройбату», який спорудив у 33-ому і 40-ому кварталах чимало будинків. Військовослужбовці швидко «взяли під охорону та оборону» цей об’єкт, Антон Кривицький зачитав розпорядження, і так військове містечко стало місцем розташування батальйону Нацгвардії, який називається в/ч 1141 і досі дислокується в м. Луцьку.

З тих пір, як зізнається Павло Анатолійович, у нього склалися добрі стосунки з Антоном Кривицьким та його заступниками, а вирішувати чимало актуальних для військовослужбовців проблем довелося ще й у статусі депутата Луцької міськради.

– Якщо чесно, то в Антона Федоровича багатьом треба повчитися, як в екстремальних умовах вміти ухвалювати єдино правильне рішення і рішуче домагатися його реалізації, – згадує тепер Павло Алєкссєнко.

– Павле Анатолійовичу, Ви були в числі тих небагатьох офіцерів Збройних Сил, які першими на Театральному майдані м. Луцька  урочисто прийняли Військову присягу на вірність Україні. Чому зробили такий вибір?

– Все просто. Я ж місцевий – народився у м. Верба сусіднього Дубенського р-ну Рівненської обл. у родині професійного військового. З дитинства мріяв теж стати офіцером, тож у 1986 р. закінчив Харківське вище військове командно-інженерне училище РВСН. Потім служив  на Волині, а у 1992 р. був призначений командиром батальйону Нацгвардії (в/ч 1141), який фактично і сформував… До речі, Ви правильно підмітили: у 1991 р. я був серед небагатьох перших офіцерів, які на Театральному майдані м. Луцька  урочисто прийняли Військову присягу на вірність Україні. Після служби в м. Луцьку був командиром полку у м. Севастополі, в 2003-2005 рр.  – начальник Сімферопольського прикордонного загону ДПСУ.  Потім знову повернувся на рідну Волинь, де продовжив службу в органах внутрішніх справ на посадах начальника Горохівського, Володимир-Волинського райвідділів, міськвідділу в м. Нововолинську, а також нетривалий час був начальником оперативно-розшукового відділу  управління карного розшуку УМВСУ. Майдан 2013-2014 рр. зустрів на посаді заступника начальника Училища професіональної підготовки працівників міліції, що в с. Сокиричі Ківерцівського р-ну.

– Мінімум на одному епізоді я хочу загострити увагу. У 2003 р. Ви безпосередньо керували підрозділами ДПСУ у той час, коли розгорталися події довкола острова Тузла в Керченській протоці Азовськоого моря. Тоді Росія по суті вперше висловила Україні територіальні претензії! Це правда, що в драматичний момент апогею протистояння Ви особисто дали кулеметну чергу в бік російської сторони, яка продовжувала наближатися до острова?

– Ну, стріляти ми не мали права. А от засвітити потужні прожектори, які осліпили водіїв російських вантажівок, то так, це було. В результаті кілька машин рухнули з дамби… Якось так…


– А коли прилетів Президент Леонід Кучма?

– Напередодні дві доби ми сиділи в повному спорядженні в окопах та з максимальним рівнем боєготовності. Розвідка доповіла, що росіяни планували штурмувати наш острів. Було в них 3 варіанти: з моря, з повітря або комбіновано…  І ось надійшла інформація про прибуття Глави держави… Президент Леонід Кучма приземлився на гелікоптері. Був явно не в хорошому гуморі… З ним прибула велика кількість урядовців та військових. У тому числі був і керівник «Укрзалізниці» Григорій Кирпа

– Чого Ви згадали саме його?

– А завдяки Григорієві Кирпі всього за два тижні на Тузлі було збудовано сучасну європейську заставу для прикордонників. А до цього на острові не було нічого: ні електроенергії, ні комунікацій, ні навіть питної води…

– І що Президент?

– Обійшов усі позиції. Показали, де знаходиться російська сторона… Пояснили, як можуть розвиватися подальші події… Доповіли, чим зустрінемо окупантів, якщо їхня нога ступить на українську землю… Леонід Данилович сказав, що українські прикордонники молодці. І тоді настав переломний момент. Спочатку Президент України запропонував зробити спільне фото. А потім дав доручення тодішньому главі Адміністрації Президента Віктору Медведчуку, щоб той зв’язався з Путіним. За якийсь час той покликав Леоніда Даниловича до телефону. Леонід Кучма відійшов убік і про щось розмовляв хвилин 7. А потім повернувся і повідомив: «Через кілька годин протистояння припиниться!». Так воно згодом і відбулося.  Але, як показали подальші події, територіальну цілісність держави тоді вдалося відстояти, проте Тузла з безпосередніми захисниками острова зіграла злий жарт: нас усіх нагородили, а потім – відправили служити в інші місця… Подалі від Криму. Натомість набрали, здебільшого, місцевих. А потім сталося те, що сталося…

– В період Євромайдану 2013-2014 рр. відбувся не лише штурм активістами адмінспоруди УМВСУ в м. Луцьку, але й значні кадрові зміни. Була велика ймовірність, що волинських правоохоронців очолите саме Ви. Але не склалося. Чому?

– Я врахував ситуацію, яка вималювалася на рівні області та профільного міністерства, і вирішив себе реалізувати на сусідній Рівненщині, де з весни 2014 р. до початку 2016 р. був заступником начальника облуправління УМВСУ. До речі, в початковий період боротьби з сепаратизмом на Сході я очолив зведений загін рівненських правоохоронців, який виконував поставлені завдання у районі м. Дебальцевого та Ждановки Донецької обл.


– Потім була служба в Прикордонних військах, а з 2017 р. і донедавна Ви були заступником начальника ГУ Нацполіції Донецької обл. Як зараз охарактеризуєте ситуацію в прифронтових районах Донбасу?

– Всі українські органи державної влади, Військово-цивільна адміністрація, правоохоронні структури та військовослужбовці наразі здійснюють усе можливе, щоб забезпечити мирний розвиток регіону цієї частини України. З того часу, як я, наприклад, прибув у прифронтовий Маріуполь, то ситуація змінилася кардинально. І – в кращий бік! Після атак російських гібридних сил це був сірий і заляканий населений пункт. Зараз тут бурлить життя, у місті проживає понад 600 тис. людей. Маріуполь, до речі, став одним із найбезпечніших міст в цілій Україні, хоча знаходиться менш ніж за 20 км від лінії фронту. Це – приклад спільної роботи і правоохоронців, і органів державної влади та самоврядування. Локомотивом усіх цих здобутків є, насамперед, поліція Донеччини. Звичайно, особлива вдячність – військовим, які захищають Україну на цій ділянці фронту! Комплексні програми, які зініціювала донецька поліція («Безпечний будинок», «Безпечне таксі», «Поліція діалогу», «Регіональна програма профілактики правопорушень серед дітей» та багато інших) дозволили забезпечити конституційний правопорядок на цій території. Це – справді результат спільної роботи!

– Недавно Ви повернулися на Волинь, завершивши службу в органах внутрішніх справ. Які враження про область?

– Чесно кажучи, могли б бути кращими… Тим паче, що я ж від Волині і не відривався: постійно стежив за подіями в рідній області, завжди зустрічав делегації волинян на Сході. Наприклад, під час будівництва храму в м. Волноваха, яке провела ініціативна група на чолі з Володимиром Мельниковичем. Чи під час неодноразових візитів волонтерів, серед яких був і депутат облради Олександр Пирожик… Та й на Донбасі, повинен Вам зізнатися, ціла «волинська фракція» серед поліцейських Донеччини існувала, яку я неофіційно мав честь очолювати! Тому я повністю володію ситуацією.

Найгірше, що тривалий час на Волині відсутня корисна взаємодія між органами державної виконавчої влади та обласною радою. Не такими мають бути і контакти обласної влади з органами самоврядування. А зі створенням самодостатніх ОТГ в процесі децентралізації на порядок денний  виходить справа налагодження взаємодії і на цьому рівні. Є чимало що покращувати в роботі правоохоронних та контролюючих органів. Потребують підтримки цілі галузі: насамперед, аграрний сектор, промисловці, малий і середній бізнес, будівельна галузь, гуманітарна сфера, створення інформаційної безпеки нашої прикордонної області, наведення порядку на кордоні і багато іншого… Образно кажучи, є багато хороших і яскравих пазлів, але їх треба скласти в одну цілісну картину розвитку. А для цього має запрацювати чітка система управління та взаємодії. І в цьому контексті великі сподівання позитиву від новообраного депутатського корпусу облради, інших органів самоврядування. Багатьох із них знаю особисто.

– Є конкретні ідеї?

– Якщо коротко, нам потрібно відновити або створити заново базові безпекові механізми. Насамперед, відновити втрачену взаємодію цивільної влади з правоохоронцями, координацію діяльності територіальних органів тощо. Варто терміново налагодити комунікації між державними службовцями з трикутника «Центральні органи влади – облдержадміністрація – територіальні органи влади». Незалежно від рівня підпорядкування, волинські управлінці мають працювати в одній команді, а не тягнути рядно повноважень кожен у свій бік. Треба ввести персональну відповідальність за невчасне освоєння виділених регіону коштів: аж до звільнення з посад осіб, неспроможних виконати заплановані Президентом та Урядом заходи. Хіба це правильно, коли через чиюсь недбалість повертаються в Держбюджет навіть кошти, які не освоєні через зрив програми обладнання туалетів у сільських школах?

У цьому сенсі області потрібна чітка співпраця і з парламентарями від Волині, які повинні знати всі потреби нашої області та максимально їх враховувати в своїй роботі. Мало того, навіть потенціал МГО «Волинське братство», яке очолює в столиці наш земляк, народний депутат багатьох скликань Сергій Шевчук, також треба використовувати на користь волинської громади!

– Ви хочете сказати, що в області має бути центр, який стане генератором ідей, банком позитивної інформації для популяризації досягнень у будь-якій галузі економіки, соціальній сфері, культурі, спорті і т. д.?

– Звичайно! Ось чимало волинян, і я в тому числі, служили чи продовжують захищати Україну на Донбасі. Натомість сюди керувати привозять представників Луганщини і Донеччини… А чи не краще хоча б спробувати повернути довіру волинян до тієї ж облдержадміністрації, райдержадміністрацій, багатьох структурних підрозділів центральних органів влади в області через публічне визнання помилок в кадровій політиці та відновлення справедливості шляхом повернення до роботи потужних управлінців-менеджерів, яких поважають на Волині?  Я вже не кажу про очевидний парадокс: в аграрній Волині немає профільного заступника голови облдержадміністрації з аграрних і земельних питань! І це при тому, що триває земельна реформа, що потрібно дбати про нарощування вирощування сільгосппродукції, про впровадження цільових програм підтримки для селян-одноосібників… Я вже не кажу про катастрофічні екологічні проблеми, які потребують реакції навіть не сьогодні, а вчора! Як, власне, і болюче питання боротьби з пандемією коронавірусу: невже в області крім оголошення карантинних обмежень не можна створити механізмів, які покращать профілактику захворюваності та реально допоможуть хворим вилікуватися?

– Дійсно, через непривабливий стан справ представники багатьох галузей змушені напряму звертатися зі скаргами в столицю, на знак протесту залишатися в шахтах чи перекривати дороги, тоді як багато проблем можна було б вирішити тут, в області…

– Треба навчитися будувати взаємодію з представниками різних сфер громадянського суспільства і бізнесу. І не на корупційній основі, а на засадах соціального, взаємовідповідального партнерства, через проектну діяльність, бажано  – з залученням коштів у рамках програм Європейського добросусідства як гарантій їх прозорого освоєння. От є в нас Єврорегіон «Буг», а чому кілька років ми не чуємо, щоб він реалізував за рахунок коштів ЄС серйозні інвестиційні проєкти? Хоча б у Шацькому поозер’ї, де проблеми обміління озер та знищення лісів особливо актуальні та болючі? Досвід плідної співпраці з Консультаційною місією ЄС на Донбасі, до речі, показав, як багато можна зробити з допомогою європейських партнерів. Просто це треба робити!

– Ви справді озвучуєте багато наболілого волинянам… Вони стають ще болючішими після місцевих виборів, адже от-от будуть сформовані нові ради. В тому числі й обласна. Почнеться процес ухвалення бюджетів, і дуже важливо, на які цілі депутати розподілять кошти, чи зуміють знайти розуміння та підтримку на центральному рівні, де є потужний фінансовий ресурс…

– Ніхто і ніколи не досягне успіху, якщо не буде говорити з людьми. І максимально з кожною людиною окремо, і з інституціями громадянського суспільства загалом. Особливо з ветеранськими організаціями учасників бойових дій в АТО/ООС, творчими спілками, організаціями промисловців і роботодавців, з різноманітними консультаційно-дорадчими органами. Наприклад, із Волинською Радою Церков, профспілками, Громадською радою при облдержадміністрації і так далі.

– Які плани на майбутнє?

– Планів багато. Склавши руки, вдома сидіти не збираюся… Тому скажу так: є достатньо цікавих пропозицій…  Зараз вони на розгляді в різних інстанціях. І не лише в Луцьку.

Інтерв’ю вів

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото: Пвло Алєксєєнко під час служби в Нацполіції; буремний острів Тузла, 2003 р., встановлюється прикордонний знак України; Павло Алєксєєнко у зоні проведення АТО/ООС біля м. Дебальцевого, 2014 р.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Чи повинен залишитися Юрій Погуляйко на посаді голови облдержадміністрації?

Він повністю відповідає займаній посаді. (0) - 0%
Його не треба було призначати взагалі та необхідно звільнити. (7) - 25%
Головою облдержадміністрації повинен бути волинянин. (10) - 35.7%
Мені байдуже. (9) - 32.1%