Недоспівана пісня Георгія Кірпи

Недоспівана пісня Георгія Кірпи

«Закачуйте рукави і по 22 години в день працюйте!» – любив повторювати легендарний міністр транспорту і зв’язку України.

Олексій Парвасюк – один із тих, за життєписом якого можна писати підручник із сучасної історії України: народився в с. Боремщина на Любомльщині 1928-го, пережив Другу світову, був провідником  у партизанів, мало не втрапив до криївки бандерівців, пройшов табори, службу в Радянській армії. Але найголовніше – доля Олексія Яковича тісно переплелася з улюбленою справою. Його загальний трудовий стаж сягає 60 років, 51 з яких віддав залізниці. І недарма: керував станціями Ківерці, Ковель, здобув звання «Почесний залізничник», у трудовій книжці – до 100 заохочень.

Та й сам Олексій Парвасюк зі славної династії залізничників. Але завітав Олексій Якович у редакцію «Волинської газети», аби розповісти не про себе, а про одного зі своїх хороших друзів. Бо попри важкі випробування, доля натомість дарувала зустрічі з чудовими людьми. Таким був і Георгій Кірпа, колишній генеральний директор «Укрзалізниці», екс-міністр транспорту і зв’язку України, Герой праці, почесний громадянин м. Ковель.


– Коли ми познайомилися, Георгій Миколайович очолював станцію Чоп (впродовж чотирьох років), а я працював начальником прикордонної позакласної станції Ковель. Це був 1974-й, – згадує ветеран-залізничник. – Тоді часто проводили школи обміну передовим досвідом. Георгій був молодшим від мене на 18 років, але це не стало на заваді нашої дружби. Вже тоді він мав ділову хватку і надзвичайну працьовитість, до того ж, ніколи не впадав у відчай, радів життю. Тому саме до нього звернувся по допомогу щодо заміни стрілочних переводів із ручної дії на електроприводи. Кірпа порадив їхати в Москву до його товариша – заступника начальника главку в Міністерстві шляхів сполучення СССР Меншикова. Я приїхав до Білокамінної, а в Меншикова саме ювілей – 60 років. Але що ж робити – пішов таки до нього в кабінет. Московський начальник зустрів мене добре, а як дізнався, що ми земляки (Меншиков народився у Здолбунові, коли його батько разом із сім’єю там перебував як начальник ремонтної летучки зв’язку), запросив додому й відразу допоміг: надіслав телеграму з вказівкою, щоб у Ковель доправили необхідне обладнання.

Новий столичний знайомий не підвів: коли Олексій Якович повернувся, до Ковеля вже доправили 16 електроприводів, що дозволило швидше модернізувати рух потягів. На той час це було неабияким досягненням.

Олексій Парвасюк каже: Георгій Кірпа ніколи не відмовлявся допомагати. Пригадує ветеран, як 1979-го Волині дошкуляла посуха: через це бракувало кормів. Георгія Миколайовича (тоді він очолював Рівненський відділок Львівської залізниці) у Ковельському міськкомі партії попросили посприяти вагонами для перевезення соломи із Запорізької обл.


Олексій Парвасюк


– Він зразу вирішив це питання, – розповідає Олексій Якович. –  Дав мені наказ сформувати три состави на станції Вербка. Я взяв голів колгоспів, і ми відправилися у Федорівку Запорізької області. Там надали в допомогу людей, і невдовзі до Ковеля прибуло 500 вагонів із кормами.

Ветеран-залізничник переконаний: Георгій Кірпа мав справжній талант керівника, міг бути жорстким, але з тими, хто виявляв недбалість. Бо й сам працював по 22 год. на день. А ось фахівців, старанних працівників заохочував, підтримував.

– У 80-ті, коли я вже вдруге очолював станцію Ківерці, керівництво Львівської залізниці здійснювало об’їзд усієї дороги (до неї належало 7 областей). А Кірпа працював тоді вже першим заступником начальника Львівської залізниці. В комісії – 20 осіб. Оглянули станцію і дали високу оцінку щодо організації праці, запобіганню травматизму, значному зниженню простоїв вагонів. Кірпа запропонував оглянути ще й кабінет начальника станції, адже це теж показник. А в мене – все облаштовано як треба. Тож Кірпа за результатами огляду згодом багатьох працівників станції заохотив грошовими преміями, грамотами і відзнаками, а мене та складача поїздів Івана Онищука нагородив знаком «Почесний залізничник».

Не на словах, а на ділі дбав Георгій Кірпа про простих залізничників, каже Олексій Якович. У цьому неодноразово переконувався. Наприклад, завдяки старанням Георгія Миколайовича покращилися умови у ковельській вузловій лікарні та було реконструйовано тублікарню Львівської залізниці на ст. Маційов. До речі, саме він дав дозвіл лікуватися у цих медустановах не тільки залізничникам Західної України, а й  мешканцям прилеглих сіл.

Олексій Парвасюк готовий розповідати про Георгія Кірпу годинами. Ще й пише нариси про нього. Хай би там що не говорили, ветеран-залізничник упевнений: то людина і фахівець із великої літери. Саме під керівництвом Георгія Миколайовича укладено колію завдовжки 400 км з’єднанням Володимир-Волинський – Устилуг – Ізов до Катовіце у Польщі, реконструйовано залізничний вузол Ковеля (2001-го) в зв’язку з електрифікацією станції. Завдяки цьому залізничний вокзал набрав сучасного європейського вигляду, а рух потягів на електротязі став дешевшим. Як начальник Львівської залізниці відновив вокзал у столиці Галичини та мобілізував усі ресурси – і людські, і матеріальні – на будівництво ягодинського пункту з перестановки вагонів (1995 р.) і домігся виконання робіт за півроку, хоча такі масштабні об’єкти зазвичай будувалися в середньому 2 роки. Це дозволило напряму з’єднатися із залізничним полотном Польщі, минаючи Білорусь. Усіх справ просто не перелічити! До речі, саме Георгія Миколайовича 2009-го визнано найкращим залізничником за 148 років існування залізничного транспорту в Україні.


Років два тому дружина Георгія Кірпи Жанна Ігорівна, яка очолює міжнародну громадську організацію «Фонд імені Георгія Кірпи», надіслала Олексієві Парвасюку подячного листа за те, що він не просто зберігає добру пам'ять про її чоловіка, а  й старається передати її іншим. На згадку презентувала фотоальбом про життєвий шлях Героя України і сенсорний телефон. Олексій Якович сміється: мовляв, навіщо він йому, 86-літньому? Тож подарував мобільний внучці на весілля.

…Доля Георгія Кірпи трагічно обірвалася 2004-го. Донині не поставлено всіх крапок над «і» в його загадковій смерті. Що це було – самогубство чи підступне вбивство? Але для Олексія Парвасюка це вже не має значення. Він залишає у редакції «Недоспівану пісню» про Георгія Кірпу, написану залізничниками, які свято бережуть пам'ять про цю людину. Недаремно тисячі ковельчан стоячи оплесками вітали виконання цієї пісні у 2013 р. на святі з нагоди 140-річчя залізниці Шепетівка-Здолбунів-Рівне-Ківерці-Ковель: «…Умів він творить і умів будувати, Сміливим ідеям життя дарував. І пісню душевну любив заспівати. Та тільки ту пісню не доспівав…»

Наталія ГЛАВНІЧЕК.

Фото автора та з архіву.

 

 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%