Тривога у Заболотті

Тривога у Заболотті

У віддалений куточок Ратнівського (з нового року вже Ковельського) р-ну нас покликав телефонний дзвінок щирого і давнього прихильника «Волинської газети», депутата тамтешньої районної ради Петра Шинкарука.

Цього разу у подарунок його малечі ми завезли дитячу книжечку під авторством головного редактора нашого тижневика Володимира Данилюка з особистим автографом. Петро Калістратович щиро подякував за таку увагу, а хлопчики-близнятка не могли натішитися такому своєрідному подарунку. Згодом вони хвалитимуться ним перед своїми ровесниками.  Наш читач – людина далеко не байдужа до того, що діється в громаді. Цього разу він затривожився долею Заболоттівської районної лікарні, яку ніби то мають закрити. Чому районної? Свого часу це селище було районним центром. Відтоді, мабуть, і зберігся такий статус медичної установи.
Обранець районної громади в оточенні місцевих активістів та небайдужих зоболоттівців очікують на наш приїзд біля приміщення медзакладу. Поруч працівники місцевої поліції, які, напевно, приїхали забезпечити громадський порядок. Хоча до десятка присутніх поводилися тихо та мирно. Емоції викликали та підсилювали чутки про закриття лікарняного закладу. 
–  Я спілкувався з лікарями як первинної, так і вторинної ланки медицини, – каже молодий чоловік, який назвався Ярославом. – Лише головний лікар знає, чи є ліцензія на наркотики, чи нема. 

– А що можете сказати про штати лікарні? Чи це питання адресувати керівництву?
– Оскільки я більш-менш обізнаний з ситуацією, то штат укомплектований.  Лікарі – фахівці своєї справи. Тут обслуговують людей усіх трьох сіл, які входять до складу нашої громади: Гута, Заліси і Тур. Наше співтовариство налічує понад дев’ять тисяч чоловік. Але, як поінформував селищний голова, будуть скорочувати пральню, їдальню, водія. Це вже тривожить. Маємо те, що маємо. Та ми настроєні робити все від нас залежне, аби лікарня працювала і далі. Думаю, нас почують.

– А громада не може утримувати лікарню власним коштом?
– Ні, таких грошей у бюджеті громади нема. На рік не вистачить. Люди за те, аби лікарня була, бо в іншому випадку їм накладно буде лікуватися, особливо мешканцям пенсійного віку. Вважаю, безглуздям в нинішній ситуації закривати лікарню.
Подібні думки ми почули і від інших людей, з якими довелося спілкуватися.  Подібної тривоги не виникло б, якби нинішня керівничка медичного закладу Ніна Свіржевська не затягнула питання з обладнанням спеціальної кімнати для зберігання наркотиків та своєчасно почала пошуки відповідних спеціалістів: наразі двох анестезіологів. Цими питаннями потрібно було зайнятися ще в квітні, а не тоді, коли вже припекло. Конкретної відповіді, чому так сталося, від Ніни Георгіївни журналісти не почули.



Саме тому стріли критики летіли на її адресу і під час сесійного засідання, що відбулося того дня у Заболотті. Щоправда, порадували розважливі виступи окремих депутатів, які запропонували всією спільнотою шукати шляхи виходу з патової ситуації, яка спричинилася в медичній галузі селища. Сказане, до слова, стосується і ще одного населеного пункту в р-ні – селища Самари. Петро Шинкарук зауважив, що тут ситуація не краща. Коли не вжити радикальних заходів, про місцеву лікарню може лишитися тільки спомин. Думається, вагоме слово з цього приводу має сказати управління охорони здоров’я облдержадміністрації, де тривалий час вакантним є місце керівника. 
Про ситуацію, яка складається навколо місцевого закладу охорони здоров’я, розмовляємо з головою Заболоттівської об’єднаної територіальної громади Валерієм Свіржевським. Біографія Валерія Георгійовича тісно переплетена з діяльністю лікарні. У серпнІ 1990 року він прийнятий на посаду лікаря- невропатолога, згодом обіймав пост начмеда, а вже з червня 1998 року переведений на посаду головного лікаря Заболоттівської районної лікарні №2. З грудня 2016 року обраний на посаду селищного  голови Заболоттівської ОТГ. Тож медичний заклад з повним правом вважає своїм рідним дітищем.
– Коли я прийшов на роботу, в лікарні було 80 ліжок, – вертає в недалеку історію Валерій Георгійович. – У нас функціонували терапевтичне, хірургічне, пологове, інфекційне та дитяче відділення. Останнє, до речі, було побудоване власними силами, нині там знаходиться територіальний центр. Ще мали власну лабораторію. Свого часу робили нескладні операції, хоча анестезіологів не було і тоді. Їх нема і зараз. З серйозними патологіями пацієнтів направляли до Луцька, оскільки в Ратно було те саме, що й у нас. Згодом нашій, Велимчівській та Самаріській лікарням довелося перетерпіти певні пертурбації. Тепер стаціонар лікарні має лише 25 ліжок. Закрили хірургічне, дитяче та пологове відділення. І все ж коли є необхідність, людей проліковують у стаціонарі.

– Ми побували в лікарні, оглянули окремі приміщеннях, поспілкувалися з деякими людьми, окремі досить гарно відгукувалися про Вас. Як колишнього очільника лікарні.
– Років чотири тому головних лікарів покликали на одну з нарад, де обговорювалися проблеми медичної галузі, – пригадує  Валерій Георгійович. – Я тоді озвучив, що потрібно нам. На ту пору в аварійному стані знаходилася покрівля, потребували втручання й підлога. З Державного фонду розвитку на реконструкцію даху нам виділили півтора мільйона грн. Згодом поміняли майже все. Скажу відверто, що, окрім стін, більш нічого не було. У лікарні навіть не було води та каналізації. Можете уявити собі таку лікарню?! Все, по суті, зробили з нуля. У свій час в нас працювало п’ятнадцять лікарів. Я також приїхав сюди за направленням. На той час вже мав дружину та доцю. Щодо апаратури, то абсолютно ніяких можливостей ми не мали. Нас фінансували з районного бюджету. Ми щорічно інформували про свої потреби, але це лишалося поза увагою чиновників. Це лише колишньому головному лікарю обласної клінічної лікарні Івану Сидору вдалося оснасти медзаклад найсучаснішою апаратурою. Іван Миколайович – це господарник, якого пошукати! Мені часто доводилося з ним пересікатися на медичних меридіанах. Зробити те, що зробив він, не кожному під силу. Це приклад для всіх, для мене особисто також.

– Це все добре. Але давайте з’ясуємо одну деталь. Звідки зродилася тривога з приводу закриття лікарні у вашому селищі?
– Держава поставила нас у жорсткі рамки. Згідно з сьогоднішніми вимогами в лікарні має бути два анестезіологи та обладнана кімната з сигналізацією для зберігання наркотиків, – інформує очільник місцевої ОТГ. – Ми зі свого боку деяку апаратуру придбали. Фінансування стаціонарної допомоги через невиконання всіх умов Національна служба охорони здоров’я припинила в жовтні. Коли люди про це дізналися, зробили схід. Я розказав ситуацію в деталях, але пристрасті не вляглися й досі. Ви ж були присутні на сьогоднішній нашій сесії і чули суперечки. Ми, як кажуть, володіємо предметом та будемо робити усе від нас залежне, аби лікарня в селищі функціонувала і досі. Добре продумали питання із харчуванням та пранням білизни й інших речей. 
Такий оптимізм вселяє впевненість, що жителі громади все-таки матимуть змогу лікуватися у своїй лікарні.

Володимир ПРИХОДЬКО.
Фото Віктора РАЙОВА.  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Голова, бо обраний всенародно. (0) - 0%
Депутати, адже можуть його звільнити. (0) - 0%
Виборці, бо вони носії влади. (0) - 0%
Мені байдуже. (1) - 100%