Приклад Тітова

Приклад Тітова

Перша спроба реальної боротьби з доморощеними агентами Кремля в інформаційній сфері викликала шалену реакцію. Хто правий і що робити?


Ні для кого не секрет, що під час гібридних воєн важливе значення має не тільки регулярна армія, але й інформаційні диверсанти. Причому, дуже часто вони ховаються за лаштунками… добропорядних журналістів.

Класичний приклад стався на початковому етапі Другої світової війни. Гітлерівський Абвер, щоб налагодити регулярне отримання шпигунської інформації про вильоти британської авіації, додумався до блискучої спецоперації. В табір для інтернованих євреїв у Нідерландах спочатку відправили свого агента, потім із двома звичайними в’язнями організували втечу на Туманний Альбіон. А в Лондоні він влаштувався на роботу в… Радіостанцію ВВС, де під час прямих ефірів передав у Берлін закодовані розвіддані. Спецслужбам довелося добряче потрудитися, щоб викрити ворога та розстріляти за законами воєнного часу…

Тобто: цей конкретний шпигун Третього рейху формально був британським журналістом. Але реально – ворожим агентом.

А кому насправді служить проект ОПЗЖ на чолі з кремлівським кумом Віктором Медведчуком та створені ним пропагандистські телеканали? Відповідь очевидна, але кожен має право на свою власну оцінку.

Тепер про майже 700 журналістів, які втратили роботу. Шкода? Ні. Бо коли перед керівником чи працівником ЗМІ стоїть непростий вибір між грошима за брудну роботу і неможливістю здійснювати на чуже замовлення по суті своїй аморальні дії, то краще не ображатися і не волати про «наступ на свободу слова», а взяти приклад хоча б із заступника головного редактора російського Telegram-каналу Mash Сєрґєя Тітова.

За вказівкою власника цього ресурсу продажні журналюги зробили репортаж про фешенебельну резиденцію Владіміра Путіна в Геленджику, назвавши її апарт-готелем. Хоча вже ув’язнений опозиціонер Алєксєй Навальний довів, що ці царські палати – для «діда з бункера». І якщо для декого гроші не пахнуть, то Сєрґєй Тітов одразу звільнився з посади, заявивши, що не бажає повертатися в «х…й СССР».
Чого ж тоді «раби інформаційної галери» з медведчуківських зомбоящиків продовжували гнути спину на кремлівського кума та його подільників? І чи могли б собі дозволити щось подібне українські інформаційні ресурси в сучасній Росії, де репресії стали нормою життя навіть щодо самих громадян «рашкти»?

Причому, хули заслуговують не тільки вигнаці. А скільки недобросовісних власників медіа або безсовісно торгують журналістськими посвідченнями або наліво і направо їх роздають під час виборів?

Тому ця проблема – ширша, ніж блокування на 5 років трьох телеканалів та активів запідозрених у прямій залежності від Кремля бізнесменів і політиків. Насамперед, тому, що Україна повинна навчитися захищати свої національні інтереси на всіх фронтах. І внутрішньому – також, розвиваючи патріотичні і державницькі медіа і ставлячи на місце лжежурналістів.

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото «Fkm.rgsu.net»: мужній Серґєй Тітов.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Голова, бо обраний всенародно. (4) - 20%
Депутати, адже можуть його звільнити. (7) - 35%
Виборці, бо вони носії влади. (4) - 20%
Мені байдуже. (5) - 25%