Хто вбивця?

Хто вбивця?

Маючи факти і докази, міліція навіть через два місяці не розслідувала смертельної аварії. А співучасники злочину – люди в білих халатах?

 На третій день Великодня Горохівщиною поповзла новина: Толя Ситник мертвий! 45-річного чоловіка знайшли в хащах за селом Скобелка. Обличчя покійного було стесане до кісток. Живіт розпорено. Руки і ноги травмовано. Коли згодом, на похоронах, матері відкрили обличчя Анатолія, жінка зомліла прямо біля труни.

Міліція, прибувши на місце події, відразу зрозуміла: чоловіка збив автомобіль. Кривавий слід тягнувся від центру автошляху до придорожніх чагарників. Стан трупа свідчив: ДТП сталася десь за дві доби до того, як про страшну знахідку повідомив випадковий водій, котрий зупинився справити нужду. Уламки з автомобіля, що їх знайшли на дорозі, підказали: наїзд був скоєний «Мерседесом» кольору металік.



Труп відразу ідентифікували. Адже при загиблому знайшли паспорт на ім’я Ситника Анатолія Григоровича, 1969 р. н. Не одружений. Проживав із мамою і братом у с. Ощів Горохівського р-ну. Чоловіка добре знали навіть у довколишніх селах, адже той давно підпрацьовував різноробочим у родичів та знайомих.

Чоловіка востаннє бачили живим у неділю, 20 квітня. Тоді, на перший день Пасхи, Анатолій вирішив провідати свою співмешканку із с. Скобелка того ж Горохівського р-ну. Проте жінка не дозволила в неї переночувати. Ситник, очевидно, вирушив додому. Його шлях мав пролягти трасою до с. Терешківці й далі завернути на Ощів. Проте удар іномарки обірвав життя чоловіка.

Спершу родичі не надали значення тому, що Анатолій не повернувся на ніч. Адже, маючи випадкові підробітки, чоловік міг тижнями не бувати вдома. А оскільки мобільним не користувався, то підтримувати з ним телефонний зв’язок не існувало можливості.

Отож, встановивши особу загиблого, правоохоронцям належало дізнатися ім’я або вбивці, або того, хто спершу травмував, а потім свідомо лишив помирати людину. І не просто лишив, а заховав у хащах, де труп могли розтягнути хижі звірі або тіло – розкластися.

Оскільки ДТП мало смертельні наслідки, то займатися ним довірили спеціалістам обласного управління міліції. Про результати двомісячної роботи правоохоронців дізнатися родичам вдалося не багато. Мовляв, «свідків допитали, автомобіль, яким імовірно скоєно ДТП, перебуває на штрафмайданчику, експертизу (яка має підтвердити чи спростувати скоєння «Мерседесом» наїзду) завершили, вдалося отримати цікаві факти, але розголошувати їх заборонено».

Однак слідчий так і не дав чіткої відповіді, чи справу скерують до суду, а чи вимагатимуть продовження терміну розслідування. Навіть припустив, що кримінальне провадження можуть закрити.

Аби встановити справедливість, один із родичів загиблого (в минулому – слідчий міськвідділу міліції!) Андрій Андрощук на прохання матері взявся дослідити, як усе відбувалося насправді. А щоб надати справі розголосу й тим самим не допустити її закриття, звернувся в редакцію «Волинської газети». Відразу зазначимо: інформація пана Андрія не має документального підтвердження, тож імена підозрюваних називати не будемо. Так само не будемо стверджувати, що всі передані оповідачем факти є дійсними. Хоча самостійна робота колишнього слідчого дала доволі цікаві плоди.


– За розслідування цієї справи я мимохіть узявся ще із дня виявлення трупа. Просто родичі подзвонили й попросили під’їхати на місце ДТП. Мовляв, я колишній міліціонер, то, може, щось підкажу чи не допущу халтури у розслідуванні, – починає розмову Андрій Іванович. – Тоді, 22 квітня, я був серед тих, хто мав упізнати вбитого, забрати його з моргу, вдягнути, завезти в Ощів. Судмедексперт одразу підтвердив: обличчя загиблого було розбите в результаті контакту з лобовим склом автомобіля, а щока розірвана «двірником». Із якою швидкістю рухався «Мерседес», сказати важко. Бо коли через два дні я приїхав на місце аварії, гальмівного шляху не бачив. Тобто його або взагалі не існувало, або він зник через туман (у ніч із неділі 20 квітня на понеділок 21 квітня, точно пам’ятаю, туман був).


Розслідування ДТП тривало навіть під час похорон, зізнається пан Андрощук. Адже небіжчика знало багато селян, причому знали як людину добру.

Так-от, під час процесії один зі спільних знайомих підійшов до екс-міліціонера й повідомив одну деталь. У розмові з іншими очевидцями Андрій Іванович став отримувати другі, треті, десяті факти. І назбиравши достатньо «пазлів», склав приблизну картинку події:

– На перший день Пасхи коло штучної водойми в селі Ощів відпочивало багато різних компаній, зокрема з Луцька. Останні приїхали до родичів автомобілем «Мерседес» кольору металік (інших подібних іномарок ніхто не помічав). На березі серед відпочивальників були Таксист (так умовно назвемо власника «Мерседеса»), його дружина Олена (ім’я змінено) та подружжя їхніх кумів. Спершу ця молодь із Луцька розважалася коло ставка. Потім ця ж компанія сірим «Мерседесом» їздила по дискотеках сусідніх сіл. Востаннє Таксиста бачили в годині десятій вечора. На той час іномарка кольору металік була неушкоджена, – передає екс-міліціонер зібрану ним інформацію. – Далі мушу поєднувати факти зі здогадками. Зокрема припущу, що пізно ввечері тоді ще живий Анатолій Ситник ішов зі Скобелки, аби в Терешківцях завернути на Ощів. Він прямував автошляхом (не виключаю, що п’яний). Швидше за все, йшов асфальтом (якщо зважати на сліди крові). Тоді був туман. Дорога в тому місці не освітлюється. Тож цілком імовірно, водій «Мерседеса» просто не помітив пішохода і скоїв наїзд.

Але, на думку екс-міліціонера, найгірше в цій ситуації не саме ДТП, а те, що відбувалося після наїзду:

– Мені вдалося з’ясувати, що Таксистова дружина Олена та її кума є медичними працівниками. Тобто першими мали би кинутися на допомогу постраждалому. Проте ні вони, ні водій цього не зробили (до речі, я знайшов свідків, котрі бачили, як посеред дороги за Скобелкою стояв «Мерседес», а коло нього дві жінки бігали, кричали, трималися за голови. Ці ж жінки після ДТП змінили свою зовнішність, підстриглися, перефарбувалися).

– Отож, залишивши Анатолія помирати, Таксист прибув у село Вільхівка (поруч із селом Ощів), там у гаражі двоюрідного брата заховав уже розбитого «Мерседеса» і сам на п’ять днів ніби крізь землю провалився, – продовжує оповідач. – Я їздив у Вільхівку, зустрічався з тим братом. Він, звісно, відмовився давати будь-які свідчення. Але на прохання допомогти в розслідуванні сказав: «Та в мене самого колись один п’яний прямо під колеса кинувся. І що, через таких уйо… судити нормальних людей?!» Словом, нічого я не добився. Безрезультатно старався переговорити із бабцею Таксиста, в якої теж колись син в аварії загинув.

Навіть розмова із колегами-правоохоронцями принесла одні розчарування.

За словами пана Андрощука, технічно не є проблема з’ясувати телефонних дзвінків, які здійснювали Таксист, його дружина та куми. Принаймні було би відомо, чи звертався власник «Мерседеса» до свого брата з Вільхівки, куди ще телефонував (бо якщо справу спускають на гальма, в тому є зацікавленість третіх осіб). Однак слідчий сказав, що це не так просто зробити.

– Мене дивує, чому водій та пасажири «Мерседеса» взагалі не дали жодних свідчень правоохоронцям! Причому сховалися, якщо вірити міліції, за статтею 63 Конституції України, яка гарантує право на відмову від дачі показів, пояснень щодо себе, членів своєї родини та близьких родичів. Це при тому, що обидві пари кумів, які перебували в машині, не є родичами і могли дати свідчення один про одного. Так само з досвіду знаю: коли людині нема що приховувати, вона без проблем допомагає слідству, особливо якщо йдеться про серйозні злочини. Натомість у цій справі власнику «Мерседеса» навіть через два місяці розслідування не вручили повідомлення про підозру. Причетність іномарки до ДТП теж, здавалося б, не важко з’ясувати (фахівець може це визначити й візуально), але інформація досі лишається закритою.

Що ж ховається за стількома невідомими? Аби привідкрити завісу секретності, вирішуємо зустрітися з тими, кого Андрій Андрощук підозрює у скоєнні аварії. Розмова з Таксистом, яка відбувалася у дворі його будинку, виявилася короткою. За всіма коментарями чоловік порадив звертатися до свого адвоката: «А про чутки, які ви зібрали в селі, то ними хай міліція займається».

Небагатослівною була також Таксистова дружина Олена. Знайти її вдалося у лікарні, де працює. Однак на прохання Андрія Андрощука допомогти жінка повідомила: «Все, що я знала, розповідала міліції, більше не маю чого додати» – і сховалася за дверима службового кабінету. Та за декілька хвилин вискочила звідти з мобілкою коло вуха. Очевидно, розповідала комусь про незваних гостей. Утім, побачивши візитерів (тобто нас), поспішила знову зникнути.

Наразі міліція пообіцяла матері загиблого показати результати експертизи «Мерседеса». Відтак Андрій Андрощук поклопочеться, аби із жінкою дозволили перебувати адвокату, який зуміє дати правову оцінку пред’явленому документу.

Але якщо це не більше ніж відтягування часу, аби тишком-нишком закрити справу, то родичі загиблого попереджають: за найменшого сумніву в об’єктивності розслідування будуть вимагати незалежної експертизи.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора та прес-служби УМВСУ у Волинській області.

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%