Чому Перемиль і грізний, і милий?

Чому Перемиль і грізний, і милий?

Колись столиця удільного князівства, а тепер – одне з найбільших сіл Горохівщини, Перемиль по сусідству зі славним Берестечком зовсім не виглядає бідним родичем. Бо тут живуть справжні господарі древньої та родючої землі, яка дарує урожай лише працьовитим людям. А ще тутешні чоловіки відомі своїм умінням боротися з ворогами!

Історія Перемиля свідчить, що село – один із найдавніших населених пунктів України: про нього згадується ще в Іпатіївському літописі 1097 р. За часів Київської Русі він мав статус міста, а ще до 1241-го гордився міцною фортецею. На жаль, монголо-татарська навала принесла із собою величезні руйнування, тому колишньої величі Перемиль уже не відновив. Хоча завдяки князю Іванові Вишневецькому таки заслужив згадку у вітчизняній історії: так сталося, що один із організаторів оборони Волині від східних варварів саме в Перемилі був захоплений у полон і 1549-го разом із дружиною та дітьми проданий у неволю. Щоправда, шляхтича вдалося звільнити, а після закінчення земної дороги тіло Івана Вишневецького поховали в Києво-Печерській Лаврі.


Таким був оборонець Волині Іван Вишневецький.


Хтозна, чи випадково, чи закономірно, але славні традиції перемильців не ховатися за чужими спинами, коли треба воювати з азійською навалою, а ставати в перших лавах захисників Вітчизни тривають і досі.

Перемильський сільський голова Надія Маселко, коли зустрічає гостей, завжди запрошує їх у місцевий Будинок культури. Там – гарні фотоматеріали про солдатів, які воювали під час Другої світової війни. А ще – стенд із інформацією про 5 перемильців, які пройшли вогненними дорогами Афганістану. Один із них – Михайло Клим’юк, на жаль, уже відійшов у Вічність. А Олександр Жук, Микола Лейбик, Олександр Жовтобрюх і Василь Сидорук продовжують жити і працювати. Хоча, звичайно, зранені ще молодими серця болять спогадами про колишню війну й досі: не один із них посеред ночі зривається з криком: «Взвод! В атаку!»…


Надія Маселко, Микола Шишко та Віра Денисюк


– Коли вперше зверталася за підтримкою до людей на виборах сільського голови, то одразу для себе поставила кілька найважливіших завдань. І одним із них стало вшанування наших воїнів-інтернаціоналістів, – не приховує Надія Дмитрівна. – І так уже багато років, у день виведення наших військ із Афганістану, ми накриваємо в клубному залі святкові столи, запрошуємо усіх «афганців», організовуємо для них концерт художньої самодіяльності. Ви би бачили, скільки позитивних емоцій викликає в усіх учасників ця подія!

А наповнити творчу частину свята у Перемилі є кому! Директор Будинку культури Віра Денисюк та незмінний художній керівник установи Микола Шишко особливо гордяться фольклорним колективом «Перемильські переспіви» та театральним гуртком, яких уже знають не тільки в рідному Горохівському р-ні та на Волині, але й далеко за межами нашої області. В тому числі – в гміні Чарна Дембрава повіту Битув Поморського воєводства, з яким сільський голова налагодила дружні стосунки. В усякому випадку, їздять українці та поляки (точніше – кашуби, бо таку назву має цей етнос, що з предка віку живе на берегах Балтійського моря) в гості одні до інших уже не перший рік. Особливі згадки – про участь у їхньому святі Дожинків. Атмосфера – незабутня. А після виступів самодіяльних українських артистів – тим більше!


Експозиція героїв у сільському Будинку культури.


– У поляків мені найбільше подобається те, що там церква, держава, гміна і людина – єдині! От би в нас так було! – не приховує Надія Дмитрівна, маючи, мабуть, на увазі ситуацію, коли менталітет громадян нашої країни в різних її частинах дуже часто є діаметрально протилежним.

І тут, мабуть, саме час зробити ще одне зауваження не на нашу користь: якщо в Польщі органи самоврядування на рівні гміни (за нашими мірками – адміністративно-територіальне утворення за розмірами між нашими районом та сільрадою) є не тільки юридично, але й фінансово самодостатніми, то в нас кожну копійку на найнеобхідніші справи доводиться шукати днем із вогнем. Наприклад, гостям із Поморського воєводства дуже важко пояснити: чому перемильці власними силами ремонт одного приміщення в Будинку культури змогли зробити, а для реконструкції актового залу ресурсів забракло? І хто здатен допомагати в таких випадках – теж не зрозуміло, адже нинішні бюджети нагадують решето, яким намагаються носити фінансову воду…



Проте час зараз – не для маловірів. У Перемилі всерйоз узялися за допомогу українському війську, котре бере участь в Антитерористичній операції. Спорядили багатотонний вантаж продовольства (тепер переживають, щоб усе потрапило за призначенням: в руки солдата), подбали про двох хлопців із Перемильської сільради, яких мобілізовано на війну. Це Валентин Сарнавський із Липи та Леонід Фіщук із Стариків. Усі молять Бога, щоб повернулися вони додому живими та неушкодженими. І – справжніми героями, на яких такою щедрою завжди була перемильська земля!


А що солдатів тут вміють шанувати, свідчить хоча б той факт, що неподалік села люди й досі доглядають пам’ятник військовослужбовцям, які загинули в цій місцині ще 100 літ тому, під час Першої світової!

Роман УСТИМЧУК.

На фото з архіву, автора і Світлани ДУМСЬКОЇ.


А на місцевій пошті, яку очолює Олена Юзик, завжди вирує життя!

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%