Школа, де навчався Антон Кривицький

Школа, де навчався Антон Кривицький

Комунальний заклад «Луцький навчально-виховний, загальноосвітня школа І-ІІ ст. №7 – природничий ліцей» Луцької міської ради з повним правом гордиться, що з його стін вийшло чимало відомих на Волині та далеко за її межами вихованців.  Але не тільки минулим живуть у цій славній школі: тут ефективно працюють зараз і дбають про перспективу розвитку.


Звичайно, чи не найвідоміший із випускників сьомої  – багатолітній голова Луцької міськради Антон Кривицький. Нині, до слова, узгоджуються певні моменти, аби освітній заклад носив ім’я Антона Федоровича…

– Ми маємо і ще одного знаного випускника, – мовить директорка закладу Ніла Карюк. – Заслужений журналіст України, головний редактор «Волинської газети» – Володимир Данилюк, це, до речі, мій колишній учень.

З нинішньою керівницею комунального закладу «Луцький навчально-виховний комплекс, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів №7 – природничий ліцей» Луцької міської ради Нілою Карюк, яка починала тут роботу вчителькою історії, автор цих рядків знайомий 35 літ. Старшому сину Сергію невимовно пощастило, що його класним керівником була Ніла Василівна. Воістину педагог, як мовиться, від Бога. Батьки завжди охоче йшли на класні збори, оскільки вони проходили у форматі довірливої сімейної розмови. Класний керівник постійно щиро посміхалася, характеризуючи своїх підопічних. Всі вони у неї мало не дотягували до Ангелів. Виховані, дисципліновані, старанні, розумні і т. д. та т. п. Жодного поганого слова ні про кого. Її культурі спілкування, тактовності, толерантності, витриманості, делікатності, уваги та пошани до кожного співрозмовника треба не тільки позаздрити, а й повчитися. Якщо щось трапилося не так, то про це знали тільки одні батьки. На широкий загал це не виносилося. Чи не тому клас Ніли Василівни завжди вважався одним з кращих у школі? Вона любила своїх вихованців, і вони платили їй такою ж монетою.

– Ніло Василівно, про Вас колишні вихованці відгукуються як про талановитого педагога та людину доброї душі. Скільки років Ви очолюєте колектив школи?

– Я вже директорую 20 років. 42 роки маю педагогічного стажу. Він достатній і досить великий. Іноді навіть не віриться, що стільки працюю і випустила чимало учнів у життя! Давала їм знання, виховувала як своїх дітей... Люблю їх і свою професію у тому числі.

– У цьому сумніватися не доводиться не тільки вашим випускникам, а й їхнім батькам. Сподіваюся, що вони робили це не з меншою приємністю, ніж я… Бо ніколи не спостеріг, щоб Ви, Ніло Василівно, проявила якесь невдоволення, випадково на когось ні за що нагримали. На Вашому обличчі завжди доброта, умиротвореність та заворожуюча посмішка. Мабуть, саме з таких та багатьох інших рис і виростає авторитет кожного педагога? Якщо не секрет, то звідки такий талант пробив собі дорогу?

– Швидше всього, передався від тата: Василь Григорович також працював педагогом. У Луцькому культосвітньому училищі він курував заочний відділ. Зрозуміло, такі студенти десь працювали, більшість з них мали свої сім’ї, тож навчання для них було на третьому плані. І тато це добре розумів та завжди підтримував таку категорію здобувачів освіти. Раз людина до чогось прагне, то їй треба допомогти. Хоч тоді був період войовничого атеїзму, але тато притримувався заповідей Ісуса Христа: полюби ближнього як самого себе. Вмів не тільки пожаліти, але коли мав можливість чим допомогти, то так і робив. Завжди брав за правило  життєве кредо: стався до людей так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе. І коли я прийшла в сьому школу, чесно кажучи, в моїй книжці тільки один запис про прийом на роботу. – З очей моєї співрозмовниці скочується непрошена сльоза. Витираючи її, Ніла Василівна мовить. – Прошу вибачення, наша розмова якось розчулила і викликала хвилю спогадів у душі… Так от, у мене лише один запис у трудовій книжці (у цьому випадку мова про прийом на роботу, бо ж є записи про посади вищі, а також про заохочення, – ред.), – тепла посмішка з’являється на обличчі моєї співрозмовниці, – і я цього кредо так і дотримуюся. Завжди прагнула, щоб люди були добрі та справедливі. Мрію про той час, коли на нашій планеті не стане злих землян, та запанує справедливість, любов та повага один до одного. Такі зерна доброти намагаюся посіяти у душах наших вихованців. Вони, в свою чергу, засіватимуть їх далі. У зв’язку з тим стараюся і до колег, і до учнів ставитися так, як хочу, щоб вони ставилися до мене. Коли потрібно, то свою думку висловлюю вихованцю, а можу і з батьками тет-а-тет поговорити, а не виносити це на загал.

–  Тобто, Ви хочете свою доброту у світ передати через своїх вихованців?

–  Саме таке бажання постійно  живе в моїй душі.

–  Будь ласка, кілька слів про колектив…

–  У нас у школі він стабільний. Плинності кадрів на сьогоднішній день нема: працює 75 педагогів. Це навчально-виховний комплекс, загальноосвітня школа І-ІІ ст. №7 – природничий ліцей. Ліцеєм ми стали в 2012 р. Оскільки старша школа, я так хотіла, має бути профільною. До того ж, природу треба берегти, на планеті – чимало екологічних проблем. Є і вчителі, профіль яких близький до озвученої теми: географія, біологія, екологія. З батьківською громадськістю ми теж попрацювали. У результаті почали вивчати профілі, які я назвала. На сьогоднішній день маємо багато досягнень ліцеїстів. Вони беруть активну участь і в конкурсах, і в захистах наукових робіт, і в олімпіадах природничого характеру. У школі створена бригада «Ековей», яка постійно займає другі місця в Україні та перші в області. Дітям це подобається. Багато випускників поступили у вищі наукові заклади як географічного та екологічного, так і медичного напрямку. Так, що профіль, вважаю, вибраний правильно.

У нас 30 педагогів мають звання вчителя-методиста. Чимало зі значним досвідом, але маємо і молоду зміну, яка, в основному, викладає іноземні мови. Така собі золота середина – 45+. Тому мають досвід, мають знання і мають практику спілкування з дітьми. Колектив досить сильний, організований, дружний та талановитий. Я б ще сказала, що й креативний, бо усі заходи, які проходять у школі, відбуваються досить цікаво, змістовно та не трафаретно. Завжди присутня якась родзинка стосовно тих змін, які відбуваються в освіті.

– А що скажете про заступників, які, безперечно, мають чималий досвід, а також певні відзнаки? Можете з повною довірою покластися на будь-кого та зі спокійною душею полишати школу, коли йдете у відпустку або потрібно їхати на курси, відвідувати семінари?

– Заступники у мене досить хороші та кваліфіковані, у нас хороша та дружня команда. По суті, не буду хвалитися, але вони обійняли ці посади з моєї легкої руки, коли я прийшла на посаду директора. Вони надійні та відповідальні. Коли я буваю чи на курсах, чи у відпустці, то в мене є повноцінна заміна. Через те я завжди спокійна, що навчальний заклад у надійних руках. Впевнена, що повернуся в свою рідну сім’ю, яку люблю всім серцем і хочу, щоб вона такою лишалася у майбутньому. Коли закладеш добрий фундамент, будинок довго слугуватиме людям. Мої заступники також креативні. Я завжди раджуся з ними у важливих питаннях, питаю їхні думки, пропозиції, ідеї. Коли в когось щось є все враховуємо і відразу приймаємо відповідне рішення щодо подальшого проходження навчально-виховного процесу.


– Після таких гарних слів батьки починуть їх більше шанувати навіть заочно!

– Не заперечую.  Орися Іванівна Ярощук, яка відповідає за старші класи, тобто – природничий ліцей. Професіонал своєї справи. Нещодавно у нас відбувся з першого до одинадцятого класу, так званий, інженерний тиждень. Вона була його куратором.

– Розшифруйте значення цього невідомого для більшості пересічних українців терміну.

– Це низка чи послідовність курсів або програм навчання, які готують учнів до успішного працевлаштування, до подальшої освіти після школи. До слова, нас у цьому питанні можна вважати піонерами. Саме в нашій школі відбувся семінар директорів за тією, не помилюся, коли скажу, новою технологією. Тож ми перші довідалися, що воно таке і з чим його їдять.

Тепер ідемо далі Марія Миколаївна Кондрачук, опікає 5-9 класи та вивчення іноземної мови. Мені також приємно, що з першого до одинадцятого класу англійську ми вивчаємо методом асоціативних символів, тобто продовжуємо систему сьомого садочка, з яким ми тісно співпрацюємо, і далі цей процес вдосконалюємо. У результаті діти досить гарно засвоюють англійську мову. Тетяна Володимирівна Хайнацька, як заступник, відповідає за виховну роботу. Людмила Петрівна Гуцаленко опікає методичну роботу. За фахом філолог, українська мова та література.

Є можливість зробити авторську ремарку: сказати філолог це надто скромно, вона прекрасний знавець сучасної літератури,  і не тільки української. Подібне в повній мірі стосується і Ніли Василівни Карюк – історика за фахом і водночас людини-всезнайки, а може й поліглота.

І ще моя одна добра помічниця – Наталія Хом’як. От якраз Наталія Віталіївна в цьому році випускає четвертий клас, з яким освоювали програму «Інтелект України». Є «Нова українська школа», а є «Інтелект України». Відразу скажу, що учні третіх-четвертих класів, які засвоювали останню, названу мною програму, набагато сильніші у своїх знаннях. Такі, знаєте, розвинуті, такі інтелектуали, як на них говорять. Мені дуже приємно, що Наталія Віталіївна взялася вивчати цю програму з першим класом, яких тепер довела до випуску. Надіюся, що вони за нею навчатимуться і в дев”ятих і в подальших класах. Це досить цікаві, креативні та класні діти, які мають добрі знання. Ми їх дуже любимо. Це наші інтелектуали.

– Нині багато уваги приділено процесу розвою «Нової української школи». Що у світлі цього віяння почуємо від Ніли Василівни?

– «Нова українська школа» не залишається поза нашою увагою. Ми вже маємо третьокласників цієї прогресивної та перспективної форми навчання. Програма, як на мою думку, досить цікава. Матеріальне забезпечення з боку держави підручниками та партами добре. Словом, все, що треба, отримали. Дітям подобається. Оцінок їм поки що не ставлять, вчителі лише малюють смайлики. Уроки у них проходять дещо в ігровій формі. І батьки задоволені. А далі будемо бачити. У четвертому класі вони засвідчуватимуть свої знання, тоді ми проаналізуємо їх знання. Та поки що ця форма цікава.

– Реформ в освіті відбувається чимало. Ви, як педагог з досвідом, якою Вам уявляється сучасна школа і якою хотіли б її бачити? Вона розвивається в тому напрямку, в якому собі уявляєте, чи є певні незрозумілі перекоси?

– Бачите, є закон про загальну середню освіту, згідно з яким відбувається реорганізація шкіл. У 2024 р. школи будуть зовсім іншими: початкова, школа-гімназія та наукові й академічні ліцеї. Поки що це питання опрацьовується. Ми поки що в перехідному періоді. Як цей процес розвиватиметься в нашому обласному центрі, спрогнозувати не беруся. Думаю, що варто робити профільні школи і дати можливість дітям самостійно вибирати життєвий фах. Чимала частина школярів забажає продовжувати навчання у 10-12 класах. Це добре, але в такому випадку треба потурбуватися заздалегідь про міцну матеріально-технічну базу. Маю на увазі кваліфіковані кадри та відповідні лабораторії. Учні також вже мають конкретно визначитися з майбутньою професією. Не варто, міркую, в старших класах вивчати предмети, які ніколи не згодяться в життя та практичній роботі. Усі предмети викладають в 1-9 класах. Цього цілком достатньо. Сподіваюся, що реформа освіти в нашій державі пройде успішно.

–  Нині наша країна у стані війни, яку нам нав’язала путінська шовіністична Росія. Незалежність держави на східних теренах захищають воїни-патріоти. Тож нині значна увага у навчальних закладах освіти має приділятися патріотичному вихованню учнів. Що у цьому ключі робиться в школі?

– Ми працювали над цим питанням і працюємо. Патріотичне та національне виховання, на мою думку повинне бути на першому місці, особливо у нинішній період, коли триває російська агресія. Відколи на Сході України розпочалися військові дії, ми постійно допомагаємо нашим воїнам. Тісно співпрацюємо із волонтерською організацією «Серце патріота», а також капеланами Волині. Передавали і продукти, і теплий одяг. Навіть бензопилку купили і вислали на фронт. Збирають діти макулатуру, за виручені кошти купуємо чай, каву, цукерки і знову-таки передаємо на передову. Кожної зими плели маскувальні сітки. Учні посилають свої малюнки, пишуть захисникам листи. Усе передаємо через волонтерів. Окрім іншого, у школі проходить багато виховних заходів. Не так давно, зокрема, пошанували подвиг Героїв Крут. Організовуємо зустрічі школярів з учасниками АТО/ООС. Щоправда, у зв’язку з карантинними обмеженнями певний час від цього утримувалися. Зараз посилено готуємося до 150-річчя Лесі Українки. У честь пам’яті нашої славетної землячки також відбудеться чимало заходів. Тут доброго слова заслуговують класні керівники, на допомогу яким приходять батьки.  На патріотичне та національне виховання освітній заклад робить великий наголос. Воно особливо актуальне на нинішньому етапі.


– Ви пішли педагогічним шляхом тата, а ніколи не пошкодували? Те, що вибрали, Вам у житті подобається? Якби довелося починати спочатку, то не змінили б вибору?

– Ще з дитинства мені подобалося гратися в школу. У мене ще була сусідка, і ми бавилися разом: то вона учениця, то я учениця. Люблю дітей, люблю свою професію. Мені приємно, що у нас гарна школа, хороший колектив, чудові учні. Цим нині живу і пишаюся. Хто приходить, то завжди кажуть, що у нас школа така домашня, чисто, акуратно. Кваліфіковані вчителі. Тож я, не роздумуючи, повторила б свій шлях заново. Пішла б директором (ці слова супроводжує веселим сміхом), закачала б рукави і до роботи. Мені вона подобається, бо я бачу реальний результат своєї праці.

– У Вас було багато попередників зі своїми традиціями. І, все ж, чий стиль керівництва найбільше припав до вподоби?

– Хто мені імпонував із попередніх директорів? Алла Стельмащук! Я при ній працювала звичайним вчителем. Директоркою Алла Олексіївна була суворою, але знаючою, професіоналкою своєї справи. Тож приклад беру з неї, хоча за характером м’якша. Напевно, часи помінялися, а з ними і підходи?

Автору цих нотаток також довелося спілкуватися з Аллою Олексіївною і винести найкращі враження про цю мудру жінку та талановитого керівника. Мені також за проханням шкільної очільниці довелося займатитися огорожею території освітнього закладу, яку безвідмовно у короткі строки встановили робітники славозвісного директора електроапаратного заводу Івана Коваля. Гарна була людина і гарний слід полишив після себе!

Володимир ПРИХОДЬКО.

Фото Віктора РАЙОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Голова, бо обраний всенародно. (4) - 20%
Депутати, адже можуть його звільнити. (7) - 35%
Виборці, бо вони носії влади. (4) - 20%
Мені байдуже. (5) - 25%