Трагічна доля «сталінських соколів»

Трагічна доля «сталінських соколів»

Донька збитого німцями радянського льотчика живе… в Німеччині і шукає на Волині місце загибелі свого батька.

2 червня виповниться 80 років із початку другого етапу Другої світової війни. Але події трагічних днів, що давно минули, не відпускають. Хоча б тому, що серед живих є рідні та близькі тих, хто загинув у перші дні боїв…
Одна з найзагадковіших сторінок початку німецько-радянської війни на Волині – доля екіпажів радянських бомбардувальників, яких Москва в паніці відправляла бомбити ворога фактично без прикриття винищувачами, що в більшості випадків завершувалося загибеллю крилатих машин і льотчиків. І, як мінімум, 3 екіпажі ДБ-3Ф були збиті в небі Волині, фактично на межі з Львівщиною. Про один із них – під командуванням Героя Радянського Союзу Дмітрія Тарасова – раніше розповідалося багато, бо пропаганда приписувала командирові таран колони ворожої техніки. Про інші мало хто й і згадував…
Але що ж відбулося того трагічного для «сталінських соколів» дня 27 червня 1941 р. у небі над теперішніми Іваничівською і Павлівською громадами?
Андрій Кір’янов, співзасновник ГО «Пошук літаків в Україні», керівник  пошукової групи, на «Українському міліарному порталі» повідомив відомі йому деталі:
«Ця історія зовсім випадково попала в поле зору. Колега з Волині, Роман («Волинська газета» вже поспілкувалася з ним, – ред.), розповів, що знайшов уламки на місці падіння радянського літака лейтенанта Дмітрія Тарасова… Мати деталі з такого літака, якій 27 червня1941 р. здійснив «вогняний таран» в Західній Україні, перший в історії на нашій території – було б дуже цікаво.
Але щось виглядало дивно, досить великі шматки дюралюмінію , фактично метровий лонжерон із фарбою навіть та не дуже пошкоджений… Дивно, бо для бомбардувальника, коли він падає з бомбами, картина зовсім не реальна. І стало цікаво дізнатися подробиці цього бою та деталі.
Отже, шукаючи інформацію, стикаємось фактично з однією версією всюди. Як «Вікіпедія», так і окремі статті про героїв , також книжка українських письменників про героїв Волині – всі кажуть приблизно наступне.
27 червня 1941 р. 21 та 22 полки бомбардувальників на літаках ДБ-3Ф отримали завдання затримати колону німецьких танків та техніки, котра рухалась за маршрутом Грубешів – Сокаль. Серед екіпажів був літак лейтенанта Дмітрія Тарасова з трьома членами екіпажу – Ерьомін, Ковальський та Капустін. В районі Сокаля, скинувши бомби в декілька заходів, літак було підбито німецькими «Мессершмідтами». Спроби збити полум’я різким маневром не вдалося, тому командир екіпажу дав команду всім стрибати з парашутами. Радист Капустін вже був смертельно поранений, тому лишився на борту.
Останні слова Дмітрія Тарасова: «Йду на таран, стрибайте …». 
Побачивши внизу колону танків та бензовозів, він скерував палаючий літак на них. В результаті тарану було знищено декілька німецьких танків та автомобілів. Рух на тій ділянці було затримано, радянські війська мали ще пару годин для відступу.



Тарасов та Капустін загинули на місці. Боріс Ерьомін після приземлення попав в оточення німців, відстрілювався , був схоплений та прилюдно вбитий перед місцевими. Сергій Ковальський (уродженець смт П’ятихатка Дніпропетровської обл., – ред.) залишився живим – він добрався до сусіднього села, де його сховали місцеві мешканці. Згодом він знов служив в армії, закінчив війну і до наших днів проживав у м. Новомосковську в Україні, працював після війни електриком на заводі.
У 1942 р. Дмітрій Тарасов та Боріс Ерьомін посмертно були нагороджені зірками Героїв, їхній прах ніби то поховано в братській могилі на меморіалі в смт Іваничі. Дмітрій Капустін та Сергій Ковальський – орденами».
Ось таку історію розповів Андрій Кір’янов. Утім, як і в випадку з «подвигом Гастелло» (виявилося, що охоплений вогнем літак упав у полі, а не на колону ворожої техніки, – ред.), обставини загибелі літака Дмітрія Тарасова також викликали чимало запитань.



«Саме місце падіння точно того літака, всі місцеві його знають, трохи в бік від асфальтованої дороги , на випасі. Місце падіння болотисте, раніше до війни взагалі було болото таке , що корову що туди йшла – витягували кіньми… Беремо стару карту 1934 р., точка падіння знаходиться просто у болоті. По карті Генштабу СССР від 1977 р. бачимо вже меліораційні канали… Тобто, танки та техніка проїхати там фізично навіть не могли. Вони могли б рухатися дорогою, за метрів 400 далі. Зі слів багатьох місцевих, літак просто впав в болото і вибухнув при падінні», – зазначає дослідник.
Ніхто, звичайно, не ставить під сумнів героїчну поведінку пілотів, вони виконували свій обов’язок та загинули. Але і в цьому випадку, вочевидь, ідеться про радянську агітаційну політику, яка не рахувалася з людськими життями, але намагалася прикладом «героїчних таранів» підняти бойовий дух РККА, яка в червні 1941 р. безладно відступала на всіх фронтах…
А що ж сталося з тілами льотчиків із 3 екіпажів, які загинулти того дня?
Незважаючи на те, що в смт Іваничі зберігся надгробок із написом, що там поховано прах Дмітрія Тарасова і Боріса Єрьоміна, є сумніви, що це відповідає дійсності. В усякому випадку, ніяких документальних свідчень із цього приводу немає.
«Місцеві згадували , що поховання було зразу після війни, але зі слів деяких місцевих, це просто могильна плита, де немає людських решток…  Літак Дмітрія Тарасова після вибуху фактично і лежить ще в болоті біля с. Щенятин, отже ймовірно і члени екіпажу всередині. Але це лише припущення», – вважає Андрій Кір’янов.
А яка ж доля двох інших екіпажів? Дослідник Роман, про якого вже згадувалося, підтвердив: 27 червня 1941 р. у цьому районі дійсно впало на землю 3 червонозоряних бомбардувальники. З екіпажем Дмітрія Тарасова більш-менш щось відомо. А от сліди інших – загубилися в історії.
Тож не випадково, що до члена Всеукраїнської громадської організації «Закінчимо війну» Бориса Дудечка звернулася громадянка Німеччини, колишня жителька м. Києва Маргарита Пивовар. Вона попросила знайти місце загибелі її батька – лейтенанта Віталія Пивовара, командира бомбардувальника ДБ-3Ф, який теж загинув 27 червня 1941 р. під час виконання бойового завдання. 
«В результаті пошукової роботи вдалося встановити, що, найвірогідніше, його літак та ще 2 бомбардувальники його бойових побратимів, підбитих гітлерівськими винищувачами у районі м. Сокаль, впали у сусідньому Іваничівському (нині Володимир-Волинському) р-ні Волинської обл., – зазначив Борис Дудечко. – Разом із лейтенантом Віталієм Пивоваром  (1913 р. н., ур. м. Калінін за Шварцой) достовірно відомо, що загинули ще 3 члени екіпажу: стрілець-бомбардир лейтенант Іван Халявкін (1912 р. н., ур. с. Могильне Гайворонського р-ну Одеської обл.), повітряні стрільці-радисти сержанти Яків Хайкін (1917 р. н., ур. Рогачовського р-ну Білорусі) та Іван Ляпін (1919 р. н., ур. ст. Константіновка Краснодарського краю). Знайдено родичів двох членів екіпажу – Івана Халявкіна і Якова Хайкіна  – в Харкові та Ізраїлі». 
Місцеві пошуковці повідомили Борисові Дудечку, що в 1941 р. біля смт Іваничі дійсно впав радянський літак. Між с. Щенятин і Старосілля – другий, а у с. Щенятин – третій.  Очевидно, йдеться саме про бомбардувальники ДБ-3Ф, якими в червні 1941 р. командували лейтенанти Дмітрій Тарасов, Ілля Ляхов і Віталій Пивовар зі складу 22 авіадивізії. 
Тому Борис Дудечко звертається до мешканців смт Іваничі, Щенятин і Старосілля з проханням надати будь-яку відому їм інформацію щодо літаків та їхніх екіпажів…
Найімовірніше, що крилата машина Віталія Пивовара також упала на землю та вибухнула неподалік двох інших. На полі, розказують місцеві жителі, ще й досі можна знайти невеличкі фрагменти дюралюмінію…

Роман УСТИМЧУК.

На фото автора, Андрія КІР’ЯНОВА та з архіву: такими були бомбардувальники серії ДБ-3Ф; фрагменти літака Дмітрія Тарасова, знайдені на місці авіакатастрофи; меморіал у смт Іваничі.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Хто в раді головний: депутати чи голова?

Голова, бо обраний всенародно. (7) - 15.6%
Депутати, адже можуть його звільнити. (13) - 28.9%
Виборці, бо вони носії влади. (15) - 33.3%
Мені байдуже. (8) - 17.8%