Добрий дім, якщо затишок у нім

Добрий дім, якщо затишок у нім

Як важливо для тих, кого доля обділила батьківським теплом і любов’ю, аби держава подбала не лише про щасливе дитинство, а й забезпечила гідні умови подальшого життя. Бо основна проблема вихованців закладів опіки – житлова. Але наявність хоча б якогось помешкання ще не означає його придатність для проживання… 

Забезпечення прав дитини є пріоритетним у державній політиці та діяльності виконавчої гілки влади. Невипадково заступник голови облдержадміністрації Олександр Курилюк нещодавно зазначив, що найголовнішим у роботі всіх служб повинна стати підтримка тих, хто її реально потребує. Задля цього в області передбачені кошти та скоординована робота всіх структурних підрозділів. Тим більше, що під час розширеної наради, яку провів Президент України Віктор Янукович 4 грудня минулого року, окреслено кілька ключових ініціатив у цій сфері.
Одна з них – забезпечення житлом дітей, обділених батьківської опікою.
На Волині в цьому напрямку зроблено чимало. А щоб пересвідчитися, чи не розходяться слова зі справами, вирішила переконатися, відвідуючи нещодавно м. Ківерці та спілкуючись із начальником служби у справах дітей райдержадміністрації Наталією Скубій. 
Приємно вразив той факт, що за рахунок місцевого й обласного бюджетів періодично здійснюють ремонтні роботи помешкань статусних діток. На власні очі побачила, як занедбані, з жахливими умовами хатини перетворюються у добротні оселі.
– Окремі з помешкань тут, у Ківерцях. Їдьмо – подивитесь, а тоді поспілкуємося, – відразу запропонувала оглядини Наталія Петрівна. – А згодом запросимо вас на відкриття.
Звісно, пристала на таку пропозицію. У супроводі підприємця, котрий здійснює ремонтні роботи, Володимира Єлісєєва, вирушили до будинку, де житиме хлопець-сирота, котрий наразі перебуває у Люблинецькій школі-інтернаті. На помешкання спрямували 30 тис. грн – цього вистачило, втім, зазначив Володимир Георгійович, усіляко комбінували коштами, економили кожну копійку. Ще б пак! Адже на такі фінанси слід було зробити не просто косметичний ремонт, а капітальний. Нині роботи – на завершальному етапі, а оселя красується свіжо пофарбованими стінами, новою сантехнікою тощо.
Наталія Скубій розповіла, що помешкання дісталося хлопчику на ім’я Микола у спадок від матері. Правда, в минулому в них була добротна трикімнатна квартира, втім жінка продала її та купила цей ветхий будиночок. Матір хлопчика вела аморальний спосіб життя, зовсім не піклувалася про сина, тож її позбавили батьківських прав, а згодом жінка померла. 
– То було років з десять тому, тоді ще не практикували будинків сімейного типу, відтак на діток чекало в кращому випадку всиновлення, в гіршому – школа-інтернат. Миколку спіткало останнє. А так як його матір ніде не працювала за життя, не було відрахувань до Пенсійного фонду, то, коли її позбавили прав, на хлопчика не змогли оформити допомогу внаслідок втрати годувальника. У будинку – жодних меблів… Будемо піднімати це питання, оскільки в Миколи немає ані копійки на облаштування житла, – розповіла начальник служби.
А в іншому будинку, котрий оглянули, мешкатимуть братик із сестричкою – Олена та Богдан. Обійстя – дещо занедбане, проте, як запевнили чиновниця та підприємець, уже трохи навели лад: до того було куди гірше. Перед нами постала велика червонувата будівля. Відразу, що впало у вічі – старе обдерте вікно на фоні двох новеньких, металопластикових.
– Ось тут мешкає матір дітей – її давно позбавили батьківських прав, – показала Наталія Петрівна на занедбану частину дому. – Уявіть! Поки ми працювали, вона жодного разу не вийшла і не запитала, мовляв, чи потрібна якась допомога. Їй абсолютно байдуже! – не без обурення мовила жінка.
Зайшли в середину будівлі: 
– Раніше тут була одна велика кімната, а ми розділили на дві: все-таки, хлопець і дівчина – вже дорослі, – мовив Володимир Георгійович. – Правда, кухня невеличка, коридор теж вузенький. Проте – затишно. А ось, бачите, яка стеля була, які стіни, - вказав на частину приміщення, до яких ще не приклалася рука майстра. – Чорніше чорної землі! Тут зроду ніхто нічого не робив.
На виділені кошти, а це – немало-небагато – 35 тис. грн – були замінені вікна, двері, поставлені простінки, відремонтовано стіни, стелі тощо. 
На завершальному етапі нині і третє житло. На реконструкцію квартири дівчини-сироти Вікторії було виділено 25 тис. грн. 
– На ці помешкання оформляли відповідну документацію, складали кошторис, оскільки обсяг робіт був великим і частина коштів надійшла із казни міськради. Коли раніше робили все своїми силами, то тепер офіційно наймали підприємця, – повідала Наталя Скубій.
Загалом же торік на ремонтні роботи спрямували 130 тис. грн: 27 тис. грн – із районного бюджету, 35 тис. грн – міського, 3 тис. – з бюджету Олицької селищної ради, 65 тис. – співфінансування з обласного. У приміщеннях, що потребували незначних робіт, працювали усією службою, залучали знайомих.
– Один хлопчина ремонтував будинок для себе і сестри самостійно, оскільки вже є повнолітнім. 
Загалом же з доброї руки влади, підприємців і просто небайдужих людей упродовж року оновилося 7 будинків, тож незадовго діти зможуть повернутися у чисті й затишні оселі. А що робити тим, кому нема куди йти? Адже за окремими статусними дітьми не закріплено жодного житла. 
– 160 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування зареєстровані та мають право користування житлом опікуна, піклувальника (бабусь, дідусів). 10 дітей залишилися без помешкання внаслідок його відсутності у їхніх батьків до набуття статусу. Тому спільно з виконкомами місцевих рад щороку вирішуємо це питання за місцем народження дітей. Зокрема, на виконкоми 19 місцевих рад уже направлено листи з вимогою поставити на соціальний квартирний облік 86 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їхнього числа, – розповіла начальник служби.
Окрім того, вже затверджена відповідна програма на 2013-2016 рр., якою передбачені видатки на придбання помешкань. Цьогоріч спрямують 80 тис. грн, тож на ці кошти планують купити 3 будинки. 
– Ми постійно аналізуємо потреби сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у житлі, – мовить Наталія Петрівна. – Спільними зусиллями намагаємося вирішувати проблеми оперативно, аби жодна дитина, повернувшись з інтернатного закладу чи навчання, не опинилася на вулиці.
Ірина ВОРОБЕЙ.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Чи варто Україні запровадити візовий режим із громадянами Білорусі та Росії?

Давно пора (607) - 86.2%
Пізно (25) - 3.6%
Яка різниця? (14) - 2%
А як тоді наші заробітчани поїдуть у РФ і РБ? (24) - 3.4%
Мені байдуже (29) - 4.1%