Листи з фронту

Листи з фронту «Пригинайтеся, як вони стріляють…»
Дітям із Волині бійці писали листи на колінах. Просто там, на передовій, де й отримували аркуші паперу, списані каліграфічними почерками школярів… Їх нещодавно привезла до Луцька психолог Оксана Бєльська, яка працює у зоні АТО з військовими, допомагаючи їм пережити найстрашніше.
«Дорогий дядю солдате! Я знаю, що ви зараз далеко від свого дому, на страшній війні, бо захищаєте кордони нашої рідної України . Погані люди хочуть, щоб наша Батьківщина не була єдиною, і нападають на неї. А ще вони ховаються і стріляють. Ви бережіть себе і пригинайтеся, як вони стріляють… Якщо по дорозі будуть їхати діти зі своїми мамами, то ви їх пропускайте. Я хочу, щоб ця війна зразу припинилася!»  Село Смідин. Старовижівщина. Волинь. Третьокласниця Даринка Стриченюк війну пропустила через своє дитяче серденько. З нею понад тисяча дітей із Волині адресували на передову свої сокровенні послання.
То була звичайна акція, яку зорганізували громадські структури за підтримки управління освіти та науки облдержадміністрації та осередку Дитячого фонду «Україна». З допомогою Оксани Бєльської їх передали військовим української розвідки, зокрема – бійцям 93-ї бригади. «Ці листи були розвішені у палатках. Ви не уявляєте, як це було зворушливо: дитячі послання – на фоні автоматів…» – каже Оксана. Найбільше увагу привертало зображення  волинського прапора… І це в бригаді, де служать бійці з Донецька, Дніпропетровська та Харкова. Тому їхнє «Слава Украине!» російською, виведене наспіх, чорнилом, на листку зі слідами мазуту, – особливе.
«Дорогие детишки, спасибо вам большое за ваши рисунки. Очень приятно, ибо вы нас помните и поддержуете. Мы скоро все будем дома. Ждите нас с победой! Спасибо большое! 93 бригада».
Оксана Бєльська – психолог із Луцька. Із січня працювала волонтером у психологічній службі  на Майдані. Як тільки почалися бої на Сході, відчула, що може допомогти й там. Міністерство оборони України пішло назустріч. Як цивільний психолог на рівні з військовими психологами Оксана трудиться в зоні АТО. З чим йдуть до неї бійці?
«Вони хочуть відчувати, що вдома їхнім родинам надають усіляку підтримку. Ось історія з останніх: чоловік воює, вдома жінка вагітна, одна в квартирі. Телефонує, що згоріла лампочка, темно… Плаче. Йти нема до кого. Сусіди не допоможуть, бо вважають її дружиною вбивці, рідні далеко. Це хлопець зі Сходу. Що йому робити??? Очевидно: має бути якась гаряча лінія, де знають відповіді на це запитання… Як мені говорив один військовий: «Коли я бачу, що вдома у мене все добре, першим сяду на броню, я попереду побіжу…».
«Я боюся..» – вона найчастіше чує від мужніх чоловіків, які повертаюся після виконання бойового завдання саме ці слова. Страх, каже жінка, невід’ємна частина особистості. А ще захисників доймає комплекс винуватості у смерті побратима. Бувають запитання, на які відповісти надскладно: «Ким я повернуся до сина: фашистом чи бандерівцем?».
«…Мы их возьмем с собой домой после победы. Спасибо, что вы верите в нас. Мы стараемся добросовестно нести свою службу. Мы будем счастливы, когда чистое небо будет над вашими головами всегда… Солдаты взвода ВМТЗ реактивного дивизиона 93 бригады».
Як фаховий психолог Оксана стверджує: вкрай необхідні нові методики і розробки щодо посттравматичного синдрому. «Це вже не той ПТСР, який ми вивчали, – зазначає вона. – Аналогів йому – нема. Одна справа – війна в Афганістані, інша – ця… Коли в одному окопі – строковики, щойно мобілізовані, професійні військові. Всі по-різному сприймають події, отримують різне психологічне навантаження. Наш університет міг би взятися за розробки таких методик, їх нині чекають у Міноборони». Слушною є й порада щодо створення кол-центру, де на дзвінки бійців чи їх рідних відповідали б психологи, котрі мають координати всіх соціальних служб, установ та відомств, від яких може залежати вирішення якогось питання.
На зустрічі були присутні й Ігор Дильов, керівник громадської ради при голові облдержадміністрації, який запевнив, що взяв ці ідеї «на озброєння» і пробуватиме їх впровадити. А голова осередку Дитячого фонду «Україна» Олена Грінченко, котрій як організатору акції з написання послань на передову й передали відгуки 93-ї бригади і навіть фото на згадку, зазначила: їхня структура не припиняє опікуватися родинами військових. Наступного дня пані Олена відправляла на оздоровлення за кордон 40 дітей із таких сімей. Однак громадські діячі, розпочавши роботу у цьому напрямку, зіткнулися з проблемою: ніхто достеменно не знає, скільки маємо дітей із родин військових, які це діти, де вони… Ось і виходить: поки батьки там обливаються потом і кров’ю, ми тут часто тільки декларуємо милосердя.
«Дорогие наши мальчики и девочки, спасибо вам за ваши чудесные рисунки. Они нам очень понравились. Ваши рисунки поднимают нам боевой дух. Надеемся, что в нашей стране скоро наступит мир».
Там на фронті, та й тут, бракує добрих новин. ЗМІ легко підхоплюють критику й ігнорують позитив. «Ось у цій 93-й бригаді була погана вода. Розписали. Наступного дня пробили свердловину, мають прекрасну воду. Але ніхто про це вже не говорить…» – зізнається Оксана.
І майже як води бійці чекають з тилу щирих листів. Тому, ймовірно, наступну порцію послань їм адресують волинські дівчата. Красуні теж мають що сказати мужнім воїнам. Хлопці, тримайтеся!..
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото автора:  фрагмент листа із передової.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (7) - 12.1%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (32) - 55.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (14) - 24.1%
Мене це не стосується. (3) - 5.2%