Другий фронт?

Другий фронт?  

70 років тому влітку на землях Франції задля збройної боротьби з фашистською Німеччиною висадилися війська союзників (Британської імперії та США). Це був переломний момент в історії Другої світової війни, коли обидві сторони вже воювали з останніх сил. В історіографію подія увійшла під назвою «Другий фронт». У нинішніх українських реаліях переламати хід подій на Сході з усіх сил намагаються інші союзники: родичі військовослужбовців, мобілізованих для участі в АТО. Доки сини, брати, чоловіки воюють, на місцях розгортають свій «Другий фронт». Тільки куди повернуть багнети?
За кілька останніх днів на Волині відбулося дві сесії облради. 18 липня – позачергова, скликана на вимогу членів сімей військовослужбовців. 22 – друге пленарне засідання чергової… 
Матері хочуть… війни?
Після емоційної облоги «Білого дому» родичами мобілізованих депутати продемонстрували готовність працювати за першим викликом виборців. Зібралися за кілька годин. Незважаючи на п’ятницю і післяобідній час. Із короткого засідання найбільше запам’яталися слова добровольця Олександра Кралюка, лучанина, який воює  у батальйоні «Айдар» на теренах багатостраждального м. Щастя на Луганщині: «Наш фронт – там, ваш фронт – тут. Це та сила, яку зламати буде неможливо».
Власне, сам факт проведення сесії свідчив про те, що «материнський фронт» – сила дуже дієва. Екстрено прибули не тільки 44 депутати, а й начальник управління МВСУ у Волинській області Петро Шпига та начальник управління СБУ у Волинській області Володимир Мельникович. У холі вперше за останній час чергували два працівники внутрішніх справ… А в залі – місця для запрошених ущент забиті людьми. Дехто прийшов із дітьми, дехто – на милицях. Здивувала, чесно кажучи, їхня перша вимога: негайне введення воєнного стану, з метою загальної військової підготовки чоловіків та концентрації економіки на військових потребах. У кулуарах говорили, що таке формулювання має і політичний підтекст. Мовляв, на руку тим партіям, які не хочуть дострокових виборів парламенту. Однак уголос під час сесії ніхто не осмілився висловити таку думку. Та й голосували обранці – одностайно, незалежно від того, який політичний квиток у кожного в кишені, чи його зовсім нема. 
Цього разу домовилися обійтися без запитів. У порядку денному – лише звернення до Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України щодо військово-політичної ситуації, яка склалася на території України. Висловити позицію родичів доручили батькові мобілізованого Ярославові Мудрику. Про реалії армії він знає з власного досвіду: сам возить на передову допомогу підрозділу, де воює син. А останні кілька днів не може з ним зв’язатися… Тому Ярослав Михайлович аргументував позицію не порожніми фразами, а фактами. 
Коротко про вимоги: негайно прийняти рішення про введення воєнного стану; провести ретельну перевірку дотримання структурними підрозділами державної системи управління мобілізаційною підготовкою принципів мобілізації та публічно відзвітувати про результати; ротація підрозділів; заборона надання притулку боєздатним біженцям-чоловікам; вжиття заходів щодо притягнення до відповідальності тих, хто ухиляється від служби; повноцінне матеріально-технічне забезпечення військовослужбовців, які перебувають у зоні АТО, виплата 100% грошової премії учасникам заходів АТО; звільнення голови Держприкордонслужби Миколи Литвина; притягнення до відповідальності причетних до розвалу армії; звільнення міністра оборони, начальника Генштабу в разі бездіяльності (пізніше до цього переліку додали міністра внутрішніх справ). 
Дискусії щодо тексту тривали недовго: їх вчасно спинив депутат Валентин Кошельник, нагадавши всім, що прибули не піаритися на полум’яних промовах, а проголосувати. Зважили тільки на пропозицію Бориса Загреви делегувати повноваження Валентинові Вітру та Ярославові Мудрику проситися на прийом до Президента, аби доповісти йому про реальну ситуацію в лавах армії. За мить 44 обранці проголосували «за» звернення і розійшлися чи роз’їхалися по домівках. П’ятниця – це п’ятниця.
«Буфет – ворог українського парламентаризму» 
Так сказав нещодавно голова Верховної Ради України Олександр Турчинов. Актуальність цих слів доводить чи не кожна сесія Волинської облради. 
27-ма літня сесія, схоже, має всі шанси затягнутися до осені. Як не старалися депутати працювати навіть без обіду, все одно невідома  «сила тяжіння» спонукала їх виходити із сесійної зали й рухатися в напрямку кулуарів та їдальні… 
А починали роботу енергійно. Правда, із сумної звістки: пом’янули хвилиною мовчання Олега Михайлова, волинянина, який загинув на Сході, де воював у складі батальйону «Айдар». Озвучили низку запитів. Голова облради Валентин Вітер зачитав заяву про бажання вийти з фракції «Батьківщина» Віктора Радчука. А ще один із активістів фракції, екс-голова облради Анатолій Грицюк раптом вдруге поспіль взявся критикувати владу, цього року – за неналежне оснащення військових-волинян коштом обласного бюджету. 
Однак відповідь на питання щодо оснащення 1-го батальйону тероборони, який із дня на день готується відбути на Схід, була у словах його командира Сергія Козака. Волинський батальйон – єдиний в Україні, який ще не в зоні АТО. І тільки через вольову позицію наших офіцерів, які пішли наперекір наполяганню командування завершити бойове злагодження за 10 днів. Чи можна навчити воювати за цей час? З-поміж 40 офіцерів, за словами Сергія Козака, 19 – жодного дня не проходили службу на військових посадах (за плечима мають лише військові кафедри вузів). Тож не було кому вчити бійців. Тільки завдяки тому, що офіцери командування батальйону не пішли на «угоду із совістю», підрозділ залишився в області. За сприяння в цьому командир дякував голові облради та облдержадміністрації. Це – єдиний тербатальйон в Україні, який так довго (з 10 червня) проводив заняття. Зараз бійці психологічно готові до виконання завдань. Але Сергій Козак вважає: на Схід мають їхати тільки добровольці. Нині їх відсотків 70, це приблизно 300 людей. 118 бронежилетів підрозділ уже має, ще 200 з лишком ось-ось мають придбати. Тож можна сподіватися, що волиняни на час від’їзду будуть мати засоби захисту.
Тим часом ще зранку під  обл-радою зібралося кілька десятків чоловіків. Кожен, хто йшов на сесію, ламав голову: невже матерів мобілізованих замінили батьки мобілізованих? А може, це добровольці на Схід рушають? Усе, як виявилося, простіше: у порядку денному – питання щодо продовження оренди мисливських угідь для низки місцевих організацій УТМР. Відповідний проект подав депутат Михайло Корінчук, він же й категорично заявив із трибуни: мовляв, не продовжите, «ці хлопці прийдуть у формі та з…». Сказати про зброю, очевидно, не зважився. Однак не було у сесійній залі таких депутатів, які б зауважили, що проти такого рішення. Дискусія полягала лише в тім, на який час дозволити господарювати на угіддях (4, 8 чи 19 років) та чи зобов’язувати організації оформляти погодження з користувачами земельних ділянок та водних об’єктів. Щодо останнього, то вирішили: не варто. А договір продовжили на 19 років. 
Власне, то було одне з небагатьох питань, щодо якого обранцям вдалося прийняти конструктивне рішення. Бо розглянути низку звернень, якими закінчувався порядок денний, «сили» уже не вистачило. Попри попередню згоду працювати «без обіду». 
В надії на краще голова обл-ради оголосив перерву на 45-й хв. Та це не врятувало ситуації. Якщо наступного тижня зібратися не вдасться, то, ймовірно, третє пленарне засідання буде того ж дня, коли й чергова сесія. А це, кажуть, у вересні...
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора. 


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%