Чим не ідеальна жінка?

Чим не ідеальна жінка?

Ковельська поштарка випробувала понад  тисячу кулінарних рецептів!
«Як собі хочете, а за нашу ювілярку написати мусите!» – сміялися поштарі на Ковельському ЦПЗ. Адже їхня начальниця головної каси Ольга Демчук 60 літ зустрічає, а енергії більше за молодих має. І ніхто не знає, як вона устигає: на роботу ходити, внуків глядіти, города тримати, співати й вишивати, щотижня торти випікати.
Тож якби хто чужий почувши ці слова, сказав: не буває такої. Але розмова з Ольгою Василівною переконала: таки є на нашій Волині жінки, які воістину стали берегинями роду.
– Я оце компліменти послухала й не вірю: невже про мене?! – соромиться ювілярка, а в самої аж рум’янець на щоках.
Жінка дійсно не звикла до сентиментів. Народжена в сім’ї колгоспників, вона змалечку знала, що таке прибрати, попрати, їсти наварити.
– До речі, знаєте, де першу свою страву зготувала? В Росії! І не що-небудь, а справжній український борщ. Із бурячком, як годиться, тільки без солі, – сміється, пригадуючи. – У Ростовській області ми опинилися, бо тата-водія запросили в тамтешній радгосп на уборку. Пам’ятаю, в Озірно (це Ковельський район) ми хату й господарство продали, приїхали КамАЗом у російське село, я з машини виходжу і ступаю у… зерно. Його було так багато! І так кругом воно валялося, що дійсно, як у прислів’ї: кури не клюють. Так-от, саме тоді, коли тато в радгоспі шоферував, а мама російських корів доїла, я домашнє господарство вела. Причому сама лише у другий клас ходила.
Почавши із несоленого борщу, сьогодні пані Демчук – чи не найдосвідченіша поштарка-кухар. У її арсеналі не тільки численні книги з кулінарії. Особиста підшивка Ольги Василівни, де жінка зібрала газетні та журнальні вирізки, налічує близько тисячі рецептів!
– Готувати я люблю. Іще більше люблю гостей частувати. Тому стіл завжди щедро накриваю. А для того просто мушу багато страв знати, – пояснює ювілярка. – Зазвичай стараюся чітко дотримуватися рецепта. Єдине, що готую інтуїтивно, – паску. Для того додаю у тісто трошки свяченої води, коли «підходить» – накриваю гілочками свяченої верби, весь ритуал випікання поєдную з молитвою. І ви знаєте: великодня здоба зажди у мене гарною виходить.
А от на своє 60-річчя, яке прийде у вересні, пані Ольга планує спекти торт «Котик». Це, зізнається, її фірмова страва. Для тіста жінка приготувала спеціальну форму з картону. А з читачами «Волинської газети» готова поділитися простим і перевіреним рецептом.
Так само, як без торта, не обійдеться день народження без пісень,  святковий стіл – без вишитої оздоби.
– Прикрасити вітальню новим вишитим килимом, мабуть, не встигну. Бо як тільки вільний час – біжу на город, де вирощую все: картоплю, моркву, капусту, буряк, редиску, цибулю, горох і квасолю, огірки, помідори, перець (до речі, секрет вам відкрию: щоб огірки рясно родили, сіяти їх треба, коли на небі хмарно. Бо тоді зав’язі на городі буде стільки, як на небі – хмарин). Торік навіть кавуни посадила. Але літо видалося холодне, то нікудишні повиростали, – зізнається господиня. – А от чим на день народження спробую подивувати гостей, так це вазонами. Їх у мене – коло тридцяти (при тому, що половину на роботу повиносила). Не раз, було, прийдуть подружки, дивуються: «Як у тебе, Олю, такі вазони виростають?». «Просто любити їх треба, ніжністю підживлювати», – відповідаю. Бо вже не раз такий метод перевірила – тільки вазон сохнути починає, листя скидати, я підходжу і починаю присоромлювати: «Ой ти ж безсовісний! То я тебе так доглядаю, а ти в’янути надумав?». Пару разів так підійду, виховну годину проведу – і, дивись, повно нових листочків зазеленіє.
А от до людей Ольга Василівна інший метод застосовує: добре слово, дотепний жарт і щира пісня.
– Ще колись мене мама вчила: «Як би тяжко не було тобі, дитино, не здавайся, усміхайся. А коли вже нестерпно болить – заспівай». Так я відтоді й роблю: у школі вчилася – співала, на пошті опинилася – на великій сцені виступала, і навіть зараз, переживши страшне горе, знаходжу сили на частушки, – каже Ольга Василівна, втираючи сльозу.
Жінка плаче, бо доля чимало випробувань їй принесла. У 30 літ пані Ольга мусила із трьома дітьми податися з Озірного на Ковель, де винаймала квартиру, в якій були лише стіни. Не так давно поховала рідного сина, замінивши маму двом осиротілим внукам. Але саме вони – внуки, сини, донька, зять і невістки – дають наснагу до життя, любов до людей, енергію кожен робочий день починати із пісні.
Тож і зараз, підперши голову рукою, жінка тихо заводить: «Пускай говорят, что старость – не радость. Пускай говорят: на висках седина. А я не жалею, а я не жалею. Нет, я не жалею, что старость пришла…»
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (208) - 45.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (122) - 26.9%