…А в класі – сто учнів!

…А в класі – сто учнів!

Скірченський храм науки, розташований на Горохівщині, дуже показовий. Особливо сьогодні, коли багато спекуляцій і маніпуляцій на взаєминах націй і народів. Показовий тим, що навіть сто років тому гуртував українців, поляків, чехів та євреїв. Їхні діти сиділи поруч за партами, разом на перерву бігали, один одному на уроках підказували. Навчання було безкоштовним для всіх. Школярам викладав як православний священик, так і ксьондз. І єдине, що вимагалося від батьків, – купити школяреві пристойні одяг та взуття.
Що між учнями не було утиску за національністю, свідчив навіть такий факт: учитель викладав єдиний для всіх, класів у школі було аж… один, тому є світлини, на яких учнів одного класу налічувалося близько сотні! Для порівняння: сьогодні Скірченська ЗОШ – це майже 70 учнів і до 15 педагогів.
Як колись, так і сьогодні школярський колектив дружний. Хоча процес здобуття знань був кардинально іншим. 

Скажімо, за Польщі чоловік вважався грамотним, якщо провчився чотири класи. Але для повної освіти треба було не чотири роки, а – п’ять зим, тобто період, коли не потрібно допомагати батькам по господарству.
На відміну від нинішніх 45-хвилинок, століття тому урок починався зранку і тривав до обіду. Потім на ціле село бив дзвін у місцевому костелі, який слугував дзвоником на перерву. Учні мали вільну годину, щоб побігти додому поїсти. Після цього вони поверталися і гризли граніт науки до самісінького вечора.
Так само по-різному доводилося працювати місцевим педагогам. Якщо за Польщі тяжкість роботи полягала у величезній кількості учнів, то совєти (підтверджують архівні джерела) «запроваджували свої порядки». І красномовними тут є спогади колишньої вчительки, яка розповідала:
«Прибула я у Скірченську початкову школу серед навчального року, в лютому 1948 року. В цей час у шкільному будинку сталася страшна подія: під час вистави, яку демонстрували  для односельчан учасники художньої самодіяльності (частина школи слугувала в селі клубом) за невідомих причин було розстріляно восьмеро людей – активістів села. Тому вчителька, на місце якої я прийшла, втекла, а я була переведена до вас зі Шклінської школи Горохівського району».
А от спогади про Волинську трагедію (коли провокатори розпалили міжнаціональну різню, під час якої загинули цілі родини українців та поляків, а у вогні зникли цілі села) тільки зараз розкривають дослідники. І свідчення колишніх учнів скірченської школи (серед яких чимало громадян Польщі) якраз підтверджують: жодних переслідувань за національністю, мовою, віросповіданням у цьому селі не існувало.

А тим більше не може їх бути сьогодні, після того як навчальний заклад трансформувався із однокласного училища в початкову школу, потім став восьмирічкою, а нині випускні тут святкують після закінчення 9-го класу.
– Ми шануємо історію нашого закладу. Наступного року відзначимо 140-ліття від початку здобуття в селі освіти,– зауважує нинішній директор Скірченської ЗОШ Ольга Франчук. – Школа, фундаменту якої вже 106 років, вистояла дві війни, у 1970-ті постраждала від буревію. Пережила зміну влад і методик. Але, незважаючи на вік, стараємося, аби храм науки завжди лишався світлим, просторим, затишним.
Про минуле села розповідає світлиця. Про майбутнє дбають прогресивні педагоги.
– Наша вчителька іноземної настільки старанно підходить до викладання предмета, що її вихованці завжди у трійці призерів районної олімпіади, – хвалить колегу Ольга Яківна. – У холі школи ви, мабуть, помітили стенд із численними грамотами й кубками, які учні вибороли у спортивній сфері. А вчитель фізкультури навіть є членом сільської футбольної команди.
І це при тому, що школа не має спортивного залу, а взимку діти займаються у приміщенні майстерні.
Трудове навчання – це теж поєднання теорії із суспільно-корисною працею, зауважує директор. Поблизу ЗОШ є ділянка у 35 соток, урожай із якої згодом перетвориться на смачні обіди у шкільній їдальні.
Щоби повернути випускників у щасливе дитинство, їм щороку влаштовують зустрічі-спогади. І відрадно, коли до сільського храму науки летять його випускники з Криму, Німеччини, Хабаровського краю. Адже тут, у рідних стінах, однокласники знову стають великою дружною родиною, не залежно від політичних уподобань чи громадянства. 
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (226) - 44.6%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (149) - 29.4%