Щира душа й легка рука, – саме це допомагає Аллі Жихорук зробити з домівки справжню казку.

Щира душа й легка рука, –  саме це допомагає Аллі Жихорук зробити з домівки справжню казку.

Навіть клаптик землі коло хати легко перетворити на райський куточок. Це власним прикладом показує Алла Жихорук із селища Люблинець.
Економіст за освітою, жінка майже весь вік пропрацювала з цифрами. І тому жартує: «Роботу мала суху, тож хотіла бодай удома трохи романтики».
І Аллі Петрівні це вдалося. Кожен сантиметр біля хати Жихоруків – як не цвіте й пахне, то зеленіє або плодоносить.
– Скільки тут різновидів рослин? – запитую в господині, коли разом оглядаємо довколишню красу.
– О-о-о, навіть затрудняюся сказати. Мабуть, із двісті! Це якщо з деревами та кущами рахувати, – уточнює. – Крім традиційних квітів, маю рослини-обереги. Ялівець захищає від зурочень. Орляк також відводить зле око від обійстя. Дуже люблю вейгели, які вирощую із живців. Таким же способом розмножую клематіси і висаджую їх уздовж загорожі. Цього року вони чомусь дуже в’януть. Можливо, перепади температур впливають. Тож мушу регулярно їх рятувати.
Троянди на обійсті Жихоруків милують око з весни й до осені. Скільки кущів – одразу не порахуєш. Бо лише відтінків троянди – більше 20-ти.
– Я дуже їх люблю. Тому не шкодую часу для належного догляду, – продовжує господиня. – Стежу, аби квітам вистачало вологи, а ґрунт був розпушений (бо якщо на поверхні землі зробиться «кірка», корінь рослини запріє). Постійно обриваю те, що перецвіло та засохло. А живців троянд уже стільки маю, що до мене ціла черга із сусідок-подруг шикується, – сміється Алла Петрівна. – Щоби дев’ять місяців на рік біля мого будинку цвіла якась краса, а взимку милували око вічнозелені рослини – не забуваю їх підживлювати. Але що стосується троянд, то їх «підкормлювати» припиняю наприкінці липня – початку серпня. Бо інакше квітка пустить молоді пагони, вони не встигнуть до морозів задерев’яніти й можуть померзнути. Натомість обрізаю троянди лише з настанням тепла. Бо ж тяжко передбачити, наскільки холодною буде зима. А от весною добре видно, яку частину стебла необхідно зрізати.
Щоби мрія про райський куточок не в’янула, трудитися Аллі Жихорук доводиться від середини лютого аж до листопада:
– Наприкінці зими я вже висіваю розсаду. Блисне весняне сонце – починають підсніжники радувати. А далі все більше й більше. Все треба доглянути. Коли перецвіте – вчасно насіння зібрати, цибулини викопати, підсушити, відкалібрувати, попідписувати, щоб до середини осені знову посадити. Тому, скажімо, до 14 жовтня тюльпани, гіацинти, крокуси, підсніжники, нарциси вже мають бути у ґрунті.
Аби квіти приносили втіху, а не втому, жінка не змушує себе працювати вдосвіта, хоч і прокидається о шостій годині. Рослинами, каже, більше любить займатися у вечірній час. А от ранок присвячує каві та читанню. Тому друзі часто жартують: «Ти, Алло, як справжня європейська пані».
– Люблю переглянути пресу, полистати літературу для душі. Маю більше 20 спеціалізованих книг із вирощування рослин, – розповідає Алла Петрівна. І це при тому, що практичні ази  отримала ще від тата (який працював у лісовій сфері), а наукові знання закріпила, коли навчалася у Львівському сільськогосподарському (нині – аграрному) університеті.
Не дивно, що до Алли Жихорук постійно заходять подружки, які теж люблять оточити себе красою природи.
– У мене дійсно бюро добрих послуг, – жартує господиня. – І зауважте – безкоштовних! Навіть якщо хтось попросить саджанець чи насіння, грошей не беру. Хіба запропоную обмінятися на рослину, якої в мене ще нема. 
Гарне обійстя, зауважує пані Алла, – це її з чоловіком спільна турбота, оскільки син із сім’єю мешкає аж у Німеччині.
– Землю перекопуємо вручну. Я втомлюся – мій Василь (чоловік Алли Петрівни, – авт.) сам доробляє. Щоб було легше поливати зелене царство, чоловік пробив свердловину і приєднав шланг. Мінімум двічі на місяць треба скосити газони. Та позаяк маємо електрокосарку на колесах, то з цим (якщо нема Василя Івановича) сама справляюся. Зате картоплю копати – це вже його «привілея», адже фізичної сили має більше. Купівля продуктів на ринку – теж турбота чоловіка. Я не встигаю їсти зготувати – він доварює. Тобто не ділимо на «моє-твоє». І, – усміхається оповідачка, – за всі 44 роки спільного життя ніколи, слава Богу, не билися й не розходилися.
Однак причина сімейного благополуччя, мабуть, не лише у спільних клопотах чи інтересах. Навіть у будень Алла Петрівна виглядає бездоганно, хоча про візит журналістів не знала. Зачіска, манікюр, прикраси на шиї та руках, попри роботу із землею – білий одяг. Хто скаже, що цій дамі скоро 67?
– Жінка має гарно виглядати, не залежно від віку, – усміхається господиня. – А коли ви любите світ і себе в ньому, коли відчуваєте рослину і розумієте людину, коли довкола краса, то це, мабуть, і є справжнім щастям.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%