Цілителькою стала в сорок літ

Цілителькою стала в сорок літ


І відтоді вже півстоліття Ольга Шостак із с. Скірче Горохівського р-ну допомагає словом та молитвою.

Вся її маленька кімната – в іконах і фотографіях. На тумбочці коло ліжка – ліки і букети квітів. Але самої ювілярки в кімнаті нема. Бо з нагоди свого 90-ліття Ольга Вавринівна приймає вітання од найрідніших людей: вісьмох дітей, 22 онуків і 14 правнуків. А якби до хати завітали всі, кому жінка помогла молитвою та словом, то б і на вулиці місця не вистачило. Адже баба Оля – цілителька, на всю округу знана.

– У нашому роду жодної жінки не було, котра би вміла знахарувати. Та й сама я до 40 літ не знала, що Бог мені такий дар послав, – зізнається Ольга Вавринівна. – Весь вік тяжко працювала. І тоді, коли 10-літньою разом із чотирма молодшими братами й сестрами зосталася без мами. І тоді, як заміж вийшла та з чоловіком Іваном ставили на ноги дев’ятьох дітей. А коли мала сорок із гаком літ, Господь послав мене людям помагати.


Вийшло це, пригадує жінка, зовсім випадково: якось увечері прийшла до Ольга Вавринівни дядина й попросила яйцем викачати. «Та я ж не вмію!» – хотіла відмовити жінка. Втім дядина запевнила: «Роби, як серце підказує, – і все в тебе вийде». Слова ці справдилися. Люди селом стали один одному передавати: Олька Шостак уміє знахарувати. Відтоді двері Шостакової хати ніколи не зачиняються.

– З різними болячками до мене люди приходять: ляки-переляки, голова болить чи серце щемить, рожа чи думи тяжкії, – провадить 90-літня оповідачка. – Дуже часто дітям просять помогти, навіть коли ті заїкаються. Мій онук прийшов: «Бабо, зубік дуже болить». Пошептала я «Місяцю, місяцю, де ти був?» – Був на небі. – «Що там бачив?» – Людей. – «Що люди роблять?» – Сплять. – «То зроби так, хай моєму внукові зуби не болять». Доки це говорила, льон палила. І за пару хвилин усе як рукою зняло. Жінка одна з Торчина приїжджала: «Спасайте, – просить. – До яких дохторів не зверталася – не перестає нога нити!» Помолилася я Богу, і він послав таку силу, аби жінчина болячка пропала.

Як Ольга Вавринівна підбирає потрібні слова, щоби звернутися до Господа? Ви не повірите! Промовляє молитву, котру сама і склала! Якийсь уривок у церкві почула, якийсь – у книгах вичитала, кілька слів  од себе додала. І в результаті вийшло:

Ішла Божа мати золотою дорогою.

Давай Господь питати: «Куди йдеш, Божа Мати?»

«Іду (називаєте ім’я хворого) лікувати».

Не я приступаю, Матір Божа приступає.

Не я помагаю – Матінка Божа помагає.

Зі святої неділі (називаєте свій день тижня) приступаю і Бога благаю,

Щоб забрав болячки (називати, що болить).

Щоб ті болячки пішли на болота,

А раба Божа (називаєте ім’я) здоровою зустріла свята…

Здавалося б, прості слова. Але щоб вони на хворого не подіяли – такого в Ольги Вавринівни ніколи не траплялося. І що діло вона робить богоугодне, свідчать не лише пацієнти (серед яких – члени священицьких родин), а й здоров’я самої цілительки, яка за весь довгий вік ні разу в «больниці» не лежала.

– Знахарувати – це і дар Господній, і хрест, скажу я вам. Бо як прийде хороша людина, я їй поможу – і після того легенько на душі. А як лихий чоловік навідається, то так після нього голова розболиться, що й порошки не помагають, і здається: от-от умирати буду. Син, який у Луцьку на скорій трудиться, приїде, ліків мені повну торбу навезе й кожного разу просить: «Кидайте, мамо, це діло. Бо ви всі недуги із хворого на себе перебираєте». Але ж як кинути, коли прийде жінка, дитинку із собою приведе і ледь не плаче на порозі? – риторично запитує оповідачка.


Аби своє здоров’я поправити, раніше Ольга Вавринівна щонеділі до церкви ходила. Вже літ, може, з десять, як силу в ногах утратила. Тому до вищих сил молиться тут же, у своїй кімнатці.

– Щоранку і щовечора промовляю Отче наш, Вірую та на додачу слова: «Я лягаю спати. Храни мене, Боженька Мати. Янголики по боках, а Ісус Христос у головах», – скоромовкою повторює жінка. І Богородиця хранить не лише довгожительку, а й усю її велику родину, котра мешкає на Горохівщині, в Луцьку, навіть у Києві.

– Як минулої суботи позбиралися всі на ювілей, то мама не могла стримати сліз, – пригадує наймолодша донька, Марія, котра разом із Ольгою Вавринівною мешкає в с. Скірче. – Навіть у 90 літ мама пам’ятає, хто з дітей у які смішні історії потрапляв. Пригадувала за столом, якими були малими. Шкодувала, що розсипалися по світах і рідко зустрічаємося. Але найбільше жалкувала з того, що війна знову прийшла у наше життя.

– Добре помнятаю, як були у нас німці. Як батько зумисно сказав, що я не з 1924-го року, а з 26-го (бо іначе мене би в Германію забрали). Помнятаю, як тато був у партизанах, а потім прийшли совєти. …Чи ж могла я подумати, що на старості літ знову почнуть убивати наших синочків, таких молодюсіньких… – і старенька втирає сльозу.

Аби зайве жінка не хвилювалася, рідні стараються не допускати її до новин. Бо після почутого в телевізорі у бабці піднімається тиск.

А от чого забрати не можуть, так це свіжої преси.


– Якщо великими буквами, то ще й без вучок прочитаю. Коли вибори і до мене комісія приходить, я сама бюлетені передивлюся й галочку поставлю, – хвалиться довгожителька й зізнається, за кого нещодавно свій голос віддала. – За Порошенка Петра, – каже чітко. – Бо і в газетах писали, і сама бачу: хороша він людина.

Опріч знахарування та політичного життя, клопочеться Ольга Вавринівна й господаркою.

– Торік, – розповідає донька Марія, – мама ще на город ходила, заглядала, чи добре посапано. Цього року теж пробувала. Але як із хати вийшла – в голові закрутилося, в очах потемніло й вернулася назад. Тому зараз у нас інший метод контролю: внуки на город підуть, телефоном нафотографують і бабі показують: отака бульба вродила, отака морква виросла, отакий ячмінь зійшов.

У свій поважний вік має старенька бажання за все переживати, усіх шкодувати. Та й за себе не забуває. Тому на столику біля медикаментів стоїть пляшечка з парфумами.

– Як люди мають прийти, то духами прискаюся, – усміхається.

А тепер іще й красуватиметься у пуховому халаті і квітчастій хустині, яку рідні подарували на ювілей.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (226) - 44.6%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (149) - 29.4%