Сповідь парторга

Сповідь парторга

Чимало води спливло з тих часів… Змінилося все: країна, політика, влада, стиль життя і пріоритети. Але й сьогодні в селі Василя Домашича знають не інакше, як парторга. Чоловік, хоча сивина давно торкнулася скронь, а здоров’я, як і молодість, зосталося там, у радянській епосі, багато чого пам’ятає. А головне – розказує. Василь Якович не з тих, хто навіть сьогодні воліє за ліпше мовчати.

ІЗ ЦЕРКВИ – ШКОЛУ, ЗІ ШКОЛИ – ЦЕРКВУ
– Аби не армія, то діла б з мене не було, – впевнено каже 83-річний мешканець с. Судче Любешівського р-ну. Взагалі про армійські будні радянського солдата чоловік розказує багато, бо то були його молоді роки. І він правий, стверджуючи, що саме в лавах радянського війська вдалося вихопити путівку в життя. Бо кілька класів польської школи й ідеальне володіння чужою мовою після 1939-го нікому не було потрібне.
Словом, за 5 років і 6 місяців армії Василь Домашич повернувся до рідного села. Прибув зі споминами про всесоюзні спортивні змагання, в яких брав участь, знаннями зі школи політпрацівників і, звісно, квитком члена Комуністичної партії. На селі ж тогочасна влада взялася наводити лад: із місцевого храму зняли куполи. Церковні бані разом із усім храмовим начинням вивезли до сусіднього населеного пункту – Залізниці. Вказівка зверху: у сплюндрованому храмі облаштувати школу. А позаяк Василь Якович влаштувався до навчального закладу трудовиком, то йому й – стяг у руки. Словом, ніхто не питав: хочеш чи ні. Довелося ставати до роботи.
– Доручили мені й ще одному хлопчині, – пригадує Василь Домашич. – Чи бунтували люди? Ні. Мовчали всі. Може, того, що в нашому селі свого батюшки не було – він приїздив із сусіднього села. Але ми нічого поганого не робили, нічого не зачіпали. Все церковне добро повиносили раніше. На території, неподалік храму, хрестик надламаний був. Казали в селі: там могила священика якогось. То я взяв того хреста, викопав і переніс на сільське кладовище.
Партквиток у кишені – одне, а виховання у православній родині (батьки ж у Василя Яковича були людьми набожними) – зовсім інше. І комуністична ідеологія у різні часи сягала різного апогею. Та й доля, якою керують вищі сили, непередбачувана. За літ двадцять парторгові довелося знову брати молоток і робити зі школи… церкву. В селі якраз зрізали тополі у тамтешньому парку, а деревину громада вирішила пустити на дошки, аби відновити храм. У 80-ті такого діла вже не дуже боронили. Щоправда, тут уже партія мовчала й вказівок не давала, тож парторг став до праці з інших міркувань. Яких? На таке питання лише махає рукою.
ЛЕНІН ТЕЖ ХРЕЩЕНИЙ
– Вірив і зараз вірю, – упевнено каже колишній секретар партійної організації колгоспу, коли цікавлюся, чи дійсно чоловік був ідейним комуністом.
Правда, сьогодні Василь Якович схильний покладатися не стільки на ідеологію, як на чесних… партійних працівників.
– От розкажу вам, пишіть, – каже дідусь. – Було таке: голова райвиконкому і його заступник – два «блюстітєлі порядку» – будували собі хати. Вже – на два поверхи хороми. А як дядько виїде й візьме трохи лісу на підлогу чи вікна, то одразу біжать: де взяв? А як приїхало начальство і зібрало пленум райкому партії, то й у них спитали документи на ліс… Будинки ті націоналізували! Зробили там дитячий садок і ще щось. Отакі потрібні комуністи!
Українські «червоні», на думку старого парторга, безтолкові. Тому він – не з ними.
– А як хто в селі тихцем дитя хрестив, то ви викликали на килимок, аби ідеологічна складова в селі не накульгувала? – випитую у Василя Домашича.
– Я доводив, що Володимир Ілліч Ленін теж був хрещений, – каже у відповідь.
Натомість нинішня влада не така лояльна до колишнього ідеологічного працівника. Він, попри понад піввіковий стаж роботи, отримує невелику пенсію. Обурюється: чого не дістав виплат державних службовців? Його ж тричі просили на партійну роботу й такого стажу має 16 літ. І в колгоспі Василь Якович був своєю людиною, мову вмів знайти з усіма.
МЕДАЛЬ – ЕСБЕУШНИКУ
В арсеналі старого парторга – ще одна цікава історія. Може, й не одна, проте решту не повідав. Виявилося, що він, поки здоров’я дозволяло, полюбляв ходити на полювання. А там, як відомо, одним мисливством діло не обходиться. Тож і розбалакав якось Василь Якович у товаристві, що має вдома у сховку медаль. Знайшов її на території сільського парку, де колись було кладовище. Викопували старі дерева, садили нові, а в доволі глибокій ямі наштовхнулися на якийсь товстий кабель та блискучу монетку. Як до неї, а то медаль.
– На одному боці – три вершники тримають списи, – розказує Василь Домашич. – На іншому – напис викарбовано: «Да осенит вас Господь на разные подвиги». Ховав у себе її довго. Але, певно, хлопці-мисливці розказали комусь, що таку штуку маю. Бо приїхав один есбеушник і давай прохати, аби йому продав. Каже: проси, що хочеш. Сторгувалися за пару банок пороху.
Чи використав парторг порох? Такої таємниці не видав. Одне – зрозуміло: в арсеналі його пам’яті знайдеться ще чимало цікавих набоїв-історій. Розказує ж старий далеко не все.
– Ох, знаю я вас, журналістів, – з усмішкою проказав Василь Якович, проводжаючи мене до дверей. – Із багатьма замолоду знався. Про Шафету чули? Ага. Хто ж не чув! Ще той був… Чоловік використав слово, котрим характеризували людей, які в радянські часи бували в будинку під черепицею навпроти луцького стадіону. Але ми його не вживатимемо. Хоча б тому, що покійний Полікарп Гервасійович у відповідь нічого сказати не може…
Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%