Аби церква не загинула

Аби церква не загинула

Без жодної державної копійки селяни відновили старовинний храм.

Скільки битв і навіть воєн пережила церква Іоана Богослова, тільки Господь відає. Але народжений 1777-го року цегляний храм у с. Штунь Любомльського р-ну міг померти у ХХІ ст. І тільки стараннями місцевої громади вдалося вдихнути життя споруді, яка є пам’яткою архітектури національного значення і мала би оберігатися законом.

– Ще на початку 2000-х ми зрозуміли: якихось кілька літ – і будівля просто завалиться. Та це й не дивно: капітальний ремонт вона бачила понад сто років тому, – пригадують селяни. – Ну, думаємо, гріх кинути храм напризволяще…

Але й реставрувати – справа не з легких. Бо тільки проектно-кошторисна документація потягнула б на десятки тисяч гривень. А ще ж матеріали, робота.

От люди й вирішили працювати без будь-яких паперових дозволів.

За богоугодну справу взявся тодішній настоятель о. Тимофій. А коли відійшов на небеса, його діло продовжив о. Петро (в миру – Петро Рудь).

Спершу замінили дерев’яні вікна на металопластикові (архітектори нарікали, що не збережеться первозданний вигляд). Згодом люди побачили, як почав набік зсуватися купол, і, аби не рухнув прихожанам на голови, його також розібрали.


– Звісно, самоуправством ніхто не займався, – зауважує о. Петро. – Перш ніж щось робити, їздили до Любомля, радилися. А почувши «Державної копійки вам ніхто не дасть», продовжували роботи на свій страх і ризик.

– Замість подякувати за намагання зберегти історичну цінність, нас лякали, штрафами погрожували, – зізнаються селяни. – Так само по голівці не гладили, коли наша громада власним коштом узялася ремонтувати фасад.


А що таке «власним коштом», можемо уявити простим математичним підрахунком: п’ять сіл Штунської сільради – а це 1 тис. 170 жителів – зібрали (ви не повірите!) 700 тис. грн.

– Якби хто назвав таку суму тоді, 2010-го, на сміх підняли б. Але, як мовиться, очам страшно, а руки роблять, – жартують селяни.

Така космічна, як для глибинки, сума збиралася дійсно по ниточці. Проте завжди – з доброї волі самих людей.

– Перед початком кожного з етапів робіт ми скликали збори парафіян, обговорювали, що будемо проводити в першу чергу, підраховували вартість таких заходів і, заходячи в кожну хату, збирали необхідну суму, – не приховує о. Петро. – Люди домовилися: кожен, хто працює, має здати не менше 100 гривень, непрацюючий – скільки може. Однак чимало навіть пенсіонерів виділяли по дві-три тисячі гривень. Місцевий депутат Володимир Костюк не поскупився на 5 тисяч, депутат райради Юрій Якимлюк – на 12 тисяч. Звернулися до Бориса Клімчука (хай земля йому буде пухом!), теж виділив вісім тисяч та допоміг із проектно-кошторисною документацією. І ось так, крок за кроком, відроджуємо святиню до сьогодні.

Починаючи із 2010 р., громаді вдалося відновити купол. До речі, дуже вчасно. Бо коли розбирали дерев’яні конструкції, то деякі розсипалися прямо в руках.


– На центральній палі стояла дата «1906» – рік, коли у храмі востаннє проводився ремонт, – продовжує о. Петро. – Я спеціально сфотографував цю знахідку. Разом із майстрами і прихожанами теж підготували записочку, де повідомили, що замінили, а ще через років сто вже може стати аварійним. Таке ось послання для нащадків помістили у пляшку і «зашили» під куполом храму…

Позаяк культова споруда осіла в землю десь на метр, то громада укріпила фундамент. Аби старовинна церква виблискувала позолотою, 12 тис. грн потратили на хрести. Щоби добре трималася бляха, знадобилося майже три центнери цвяхів. А загалом на куполи пішло 50 тис. грн.

– Звісно, було непросто, – зізнаються жителі сіл Штунської сільради. – Але якщо раніше наша церква була в районі у найбільш жалюгідному стані, то тепер – любо на неї глянути.

Науковці теж називають храм Іоана Богослова унікальним: «Цей витвір сакрального мистецтва, виконаний у стилі бароко, є рідкісним поєднанням базилікової та хрестово-купольної композиції, а тому по праву вважається неповторною пам’яткою волинської архітектури», – так розповідають спеціалісти.

– Частина цінностей із нашої церкви зберігається в Музеї Волинської ікони. Ще частину лишили у храмі. І хоча маємо надійну сигналізацію, але називати вік старовинних ікон не буду, аби не спокушати крадіїв, – зауважує о. Петро.


Оцінити багатство любомльського села частенько приїздять делегації не лише з України, а й з-за кордону. Бо й іноземцям цікаво подивитися на храм, який почала споруджувати знатна католичка пані Садовська, а завершували роботи православні селяни. Тобто церква стала символом єднанням людей різного віросповідання, соціального статусу навіть громадянства.

– Попри побоювання науковців, що ремонтом можемо позбавити храм його первозданної краси, ми старалися відновлювати все точнісінько так, як було, – зазначає о. Петро. – До престольного свята, яке відзначаємо 9 жовтня, плануємо повністю завершити роботи. Тож тепер парафіяни з гордістю приходитимуть в оновлену церкву, аби ділитися з нею радощами й турботами. Саме у старовинному храмі, до речі, ми благословили дев’ятьох добровольців, які нині боронять нашу землю. Дасть Бог, уже найближчим часом в Україну повернеться мир, а наші захисники – живими та здоровими.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.




  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (199) - 45.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (116) - 26.5%