Усім командирам – командир!

Усім командирам – командир!

«Волинська газета» і благодійний фонд «Останній солдат» відзначили мужніх танкістів із Волині, котрих на війні береже молитва…

Геройським учинком наших земляків пишається тепер уся Україна. А командир екіпажу Микола Тишик (про нього ми розповіли в минулому номері «ВГ») усміхається: вже втомився інтерв’ю роздавати. Шкода тільки, що бій, який дали Микола, навідник-оператор Андрій Мудрик із Луцька та водій-механік Олександр Пугач із Губина Локачинського р-ну, не поставив крапку неоголошеній війні. Зате він показав основне: мужність українських захисників і «трусость» путінських найманців.

– Випадків, коли українські бійці демонстрували героїзм, було немало. Скільки разів вони виходили переможцями там, де агресор переважав і в  кількості, і в якості озброєння. Скажімо, хлопці 28-ї бригади (екіпаж танка і БМП) за лічені хвилини знищували ворожі блокпости, двома екіпажами розстрілювали цілі колони російської техніки, – пригадує Микола Тишик.

Але моментів, коли було так страшно, що словами не передати, теж вистачало.

– Особливо під Савур-Могилою. Тоді нас нищили з мінометів, «обливали» «градами», а ми лежали в настільки мілких окопах, що повністю там не поміщалися. Єдине, що захищало, – молитва і хрестик, – зізнається хлопець.

Прошу показати ті обереги, які танкіст тепер навіть не скидає.

– Ось цей темніший хрестик – сестра привезла, ще коли ми базувалися на Миколаївщині, у Широкому Лану. Тут ось золотий медальйон ще є. Шпильку то я сам причепив (різні ж випадки бувають). А ось це – жетон смертника: якщо боєць загине – тіло зможуть ідентифікувати, – пояснює. – Чому такої дивної форми? Бо сам його зробив: поклав 25 копійок на рейки, коли поїзд проїхав і монету розплюснув, я написав там своє прізвище. В армії пропонували нормальні замовляти. Але ж воно гроші коштувало, яких у нас не було. То ми з хлопцями так придумали.

На жаль, сотні «медальйонів смертника» вже виконали свою останню місію. І Миколі Тишику найтяжче згадувати якраз епізоди, коли мусив виносити своїх ровесників, мертвих, страшенно покалічених…

– А от найбільше, що вразило, – бездіяльність командування. Іноді здавалося, що його або взагалі нема, або нами керують зрадники чи хапуги… Дуже ображало, коли політики просто піарилися на нас. І якби не прості українці, не наші земляки-волиняни, навіть не уявляю, що би сьогодні було на Сході, – продовжує боєць.



Його мама, Зінаїда Степанівна, на підтвердження синових слів додає: споряджала Миколу власним коштом, усім селом збиралися йому на бронежилет, постійно з Волині на Схід курсують фури із найнеобхіднішим.

– Тільки думка про те, що в нас вірять рідні, друзі, тільки бачення того, як нам останнє віддають, аби ми тільки вистояли, не дає впасти бойовому духу, – зізнається Микола Тишик. – У Луганську й Донецьку люди, звісно, не такі, як на Західній Україні. Не раз доводилося чути слова: «Зачем сюда пришли?», «Нам без вас было хорошо». Навіть у тому ворожому танку, який ми підбили в бою 24 серпня, лежав вимпел харківського! «Спецназу Оплот». Але були й інші моменти. Часто нас зустрічали діти, сміялися й вітали. Бувало, люди плакали від радості. У Амвросіївці, що буквально за кілька кілометрів від Росії, побачили бабусю й питаємо, де можна хліба купити. Почувши, вона дістала із сумки дві буханки, простягнула нам і каже: «Дякую вам, хлопчики, що приїхали, захищаєте нас. Виженіть скоріше ту нечисть із української землі».  

Що ж до самої «нечисті», то волинські танкісти переконалися: у терористів основна ідея – гроші. Тож як тільки виникає найменша небезпека, утікають, «піджавши хвости».

– Так було тоді, коли нашого значно старішого танка Т-64 злякалися не три, чотири російські! Спершу вони запанікували, як ми з першого пострілу влучили в одного панцирника (після цього два ворожі екіпажі вискочили зі своїх машин). Далі нас підбили. Ми з хлопцями заховалися в кущах «зельонки», загасили танк. Знову вийшли на противника. І той, четвертий «Т-72», теж утік.

Окрім урятованого українського танка і притягнутого на буксирі як трофей російського, екіпаж волинян знищив машину ворожих боєприпасів, чим завдав Путіну збитків майже на 4 млн дол.!


– І знаєте, як преміювали Колю, Сашу та Андрія? – риторично запитує мама Зінаїда. – Дали 120 гривень і сказали на трьох розділити. Правда, потім дозволили вдома відпочити до 23 вересня.

Попри те, що батькам не хочеться відпускати своїх дітей під кулі і снаряди, геройський екіпаж готується знову йти на передову. От тільки коли настане той мир (не припинення вогню, а саме мир!) хлопці відповісти не беруться.

– В Луганську і Донецьку зовсім інше, ніж у нас, життя. Інший менталітет. Коли ми вперше побували в цих областях, здавалося, на століття в минуле повернулися: есесеровські міста, в селах – хати під соломою! Їхні люди навіть не уявляють, як живе Західна Україна, як живе Європа. Їм путінську пропаганду вбили в голову, зазомбували «Європа – враг, Рассєя – брат». І як тамтешніх жителів зробити українцями – не знаю.

Збираючись на Схід, танкісти вірять: дипломати все ж зуміють домовитися про мир.

– Доки тривають перемовини, нашу армію треба забезпечити більш сучасною технікою. Бо, – каже 24-річний боєць, –  воюємо танками, старшими за мене наполовину. Треба поміняти командування, «почистити» Міністерство оборони, вигнати тих генералів, які на нас тільки гроші заробляють.

Хоча хлопці скромно кажуть, що наразі особисто вони всім забезпечені, але для відсічі ворога потребують таких елементарних речей, як теплі бушлати, шкарпетки, термобілизна, зимові берці.

Командирові екіпажу «Волинська газета» та благодійний фонд «Останній солдат» подарували військовий годинник, який води, вогню й ударів не боїться.  Рідним Миколи Тишика – передплату нашого тижневика. Приємні сюрпризи чекають і механіка-водія, і навідника гармати. А ще домовилися зустрітися у Володимирі-Волинському. Бо саме там бійці 51-шої мехбригади планують побачитися після перемоги.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.  







  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%