Іван Сірко похований на Волині?

Іван Сірко похований на Волині?

Кажуть, отаман запорізьких козаків Іван Сірко не програв жодного бою. А ще він нібито був таким характерником, що навіть після його смерті козаки перемагали ворогів, виставляючи вперед відрізану руку ватажка. Щодо смерті. Є ймовірність, що славетний козак – гроза турків і татар, котрого вони самі прозвали Урус-шайтаном, похований у с. Старосілля, що на Маневиччині! 

Аби ви не думали, що то – вигадки чистої води, ми із самого початку просто приголомшимо вас фактами та свідченнями старожилів. 
Тож корінний старосільчанин Павло Терешко розповів, що на власні очі бачив хрест, на якому було викарбувано ім’я славетного характерника.
–  Постійно ходив на рибу однією дорогою, – точно пам’ятає дідусь. –  То на тій горі стояв хрест, а на ньому напис: „Іван Сірко” і рік. Правда, тої дати пригадати не зможу: чи то 1785, чи 1875-й...
Така датованість, звісно, викликає певні сумніви, адже жив легендарний козацький отаман приблизно у 1605-1680 рр. (точного дня народження і смерті Івана Сірка досі не встановлено). Але на те він і характерник, аби жити після смерті. Тож історичний факт (чи то не факт) каже: у 1812 р. руку Івана Сірка три рази обнесли навколо зайнятої французами Москви – і доля війни була вирішена! Тож...
Правда, де і коли зник той хрест, дідусь не знає, але каже, що він був зроблений начебто з бетону. 
Про таке в Павла Терешка допитався директор місцевої школи, вчитель історії та правознавства Анатолій Бричка, котрий завдяки власній ініціативності та наполегливості відкрив не одну сторінку з минулого села. 
– Тоді якраз був іще його внук Сергій, – каже Анатолій Микитович. – Тож ми беремо лопати, шомпур, котрим можна просвердлити глибше, і їдемо у те місце, про яке повідав дідусь. Я на колінах тоді обшукав усе. Знайшов два шматки зцементованого матеріалу. На одному з них – фрагмент тризуба. Але більше – нічого...
Анатолій Бричка каже, що неодноразово виникала думка разом із учнями дослідити місцину, але то – дуже ризиковано: хтозна, які таємниці бережуть у собі піски історичного місця. 
А земля таки хранить скарби історії. Принаймні одному із жителів села (чоловік просив не називати свого імені) пощастило знайти поблизу пам’ятки два стародавніх мечі. То він каже, що в радянські часи приїздили молодики і пропонували за них «Мерседеса» (тож про цінність тих мечів можна лише здогадуватися). Але не віддав: мріє, що колись помістить раритет у музеї села, котрий поки живе лише у планах та мріях ентузіастів. 
Але й то ще не все. Андрій Величко, котрий теж усе життя мешкав у Старосіллі, розповідав таке: 
– Дід казав мені, що колись на тій Татарській горі стояли козаки. Їх штурмували турки й татари. А на горі був козак без сорочки із шаблями в руках. Тож стріляють, а від нього кулі відскакують... Отаке...
Якщо проаналізувати почуте, стає зрозуміло: виникнення і назву гори однозначно пов’язуємо із періодом Козаччини. 
Правда, є одне але. Анатолій Микитович розповідає, що раніше зовсім не та місцина, на котрій нині стоїть знак із написом „Курган”, була татарською. Насправді то – сусідня гора, яку у селі йменують Галюновою. З цим пов’язана дещо кумедна історія.
– Коли прийняли рішення ввести Татарську гору до переліку пам’яток архітектури державного значення, потрібно було, звісно, встановити охоронний знак, – розповідає директор. – От його виготовили, привезли  в село і дали вказівку ліснику Іванові Гнатишиному (вже покійний), аби він доправив той знак у потрібне місце. Колгосп виділив для такої цілі ланку. От лісник із тими жінками віз на конях „Курган”. Тримали – потомилися. Іван і каже: „Слухайте, жіночки, та гора висока: ми на неї цей важкий знак не винесемо. Давайте його тут встановимо: яка різниця»...
Ще один місцевий старожил припускає, начебто у тому місці діяла козацька фортеця. Територія була обгороджена дерев’яними колодами. 
– Звісно, фортеця – то навряд, – логічно міркує Анатолій Бричка. – Можливо, оглядова вежа. Адже ліс тоді тут не ріс: його посадили у 60-х роках. Тож це була найвища точка у селі. Крім того, чоловік розповів, що татари два дні штурмували ту фортецю, не змогли взяти, тоді позбирали тіла убитих і похоронили їх на горі у братській могилі.
Чому ж територію досі детально не досліджували? Як пояснюють, місцину  не вважають важливим об’єктом. А таки шкода...
Та повернімося до Сірка. Його життя, як історія гори у Старосіллі – більше легенда, ніж факт. Та погодьтеся: неймовірні перекази теж не виникають на порожньому місці. Було у цього характерника щось особливо неймовірне, через що татари боялися його понад усе.  
Кажуть, Сірко народився вже із зубами. Це було знаменням, що йому суджено все життя гризти ворогів. А ще міг рукою спіймати на льоту кулю, перетворюватися на собаку і так проходити до ворожого стану, битися навіть з нечистою силою. На честь нібито однієї з таких битв із чортом нарекли поселення в Січі – Чортомлин. Однак найвідомішою є розповідь про лист-послання турецькому султанові Мухаммеду IV, у написанні якого брав участь Сірко. Так він навіки закарбувався в народної пам’яті як безстрашний і безкорисливий воїн, готовий покласти життя за батьківщину. І це вже геть не легенда. 
1680 р. спільно з донцями Сірко востаннє опустив свою переможну булаву в битві з ординцями. Повертаючись із походу, він дізнається про вбивство синів і дружини, після чого занедужав і поїхав із Січі за 10 верств на свою пасіку в с. Грушівка (нині с. Ленінське на Дніпропетровщині). 
У «Літописі» Самійла Величка читаємо: «…того ж  літа, 1 серпня, преставився від цього життя в своїй пасіці Грушовці, похворівши певний час, славний кошовий отаман Іван Сірко…поховано його знаменито… з превеликою гарматною й мушкетною стрільбою і з великим жалем всього Низового війська. Бо це був справний і щасливий вождь, який з молодих літ аж до своєї старості …не тільки значно воював за Крим і попалив в ньому деякі міста, але також погромлював у диких полях… численні татарські чамбули і відбивав полонений християнський ясир».
Спочатку (припускають історики та краєзнавці) поховали Сірка біля Чортомлицької Січі (тепер с. Капулівка на Дніпропетровщині). Але згодом  перепоховали на іншому краю села через те, що води Каховського водосховища наблизилися до могили. Точно сказати, що то – тіло Сірка, неможливо. Відомо, що йому відрубали праву руку (так він заповів), а під час розкопок могили виявили тіло із обома цілими руками, тому загадка й досі лишається загадкою.
Вважалося, що Сірко лежить у землі без голови: череп деякий час «мандрував» – до Москви в антропологічну лабораторію, Нікополя й нарешті опинився у Дніпропетровському історичному музеї. На хресті, що стояв на ймовірному місці поховання Сірка, певний час виднівся напис: «Хто буде сім років перед Великоднем виносити по три заполи землі на мою могилу, то буде мати таку силу, як я, і знатиме стільки, скільки я». 
Цікаво, хтось ризикнув перевірити на собі?..
Світлана ДУМСЬКА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%