Дорога до кривавого побоїща

Дорога до кривавого побоїща

Фахівці Сокиричівського лісництва та представники громадськості вшанують загиблих патріотів, встановивши пам’ятний хрест.

Ліс – то не лише краса. І лісівник – не тільки охоронець природного багатства. Нещодавній візит у Сокиричівське лісництво ДП «Ківерцівське ЛГ» показав: тут, між столітніх дубів, зберігається ще й пам’ять про знаменні для Волині, навіть усієї України події.

Їх учасник, 94-літній Мусій Пащук із с. Гораймівка Маневицького р-ну, уперше від часів трагічного бою змірював кроками дорогу, яка 31 серпня 1943-го могла стати для нього останньою. Але Господь розпорядився по-іншому: зберіг життя волинянину, спогади якого розкривають правду героїчного минулого.

– Ми не хотіли воювати, навіть без оружія були. Але й не могли миритися, що осілі в колонії Пшебраже польські військові постоянно нападали на села, забирали їжу, вбрання, іздівалися над простими людьми. Ото із 17-ти сіл чоловіки піднялися, за два дні субралися і пішли на полякув… – пригадує Мусій Олексійович.

Координаторами всього цього виступили місцеві відділи ОУН і УПА. А ще на підмогу прибули 150 повстанців зі Львівщини.

Оцінити мужність волинян можна хоча б тим, що їх у серпні 1943-го піднялося до двох тисяч (500 повстанців і 1,500 селян). А військових-поляків у Пшебраже жило тогоріч коло 20 тис.!

Озброївшись благородною ціллю захистити свої родини, селяни, може, й вийшли би переможцями з нерівного бою. Утім не врахували найгіршого – зрадництва.


До сьогоднішнього дня Мусій Пащук не знав, що його побратими не повернулися з бою живими через підлість двох земляків.

– Я так думаю, шо поляки нас «вичислили» тоді, як ми двоє останніх суток ночували по хатах, шо близько до Пшебраже. А як узнали, покликали ще червоних партизанів. Ті засіли в лісі, і як ми от-от мали дійти до польської колонії, в урочищі Юзефин почали стріляти нам у спину, – переповідає події минулого Мусій Олексійович.


Одначе правда про зрадників все одно стала відомою. У «Кресовій книзі справедливих», яку написав Ромуальд Нєдзєлко, а випустив у світ Інститут національної пам’яті Республіки Польща, розповідається: «За свідченням Богуслава Лозінські, двоє українців – Сидір Ольхович і Никифор Климчук – попередили поляків, що неподалік села Тростянець бандерівці створюють потужне угрупування. Обидва прибули у Пшебраже з білими хустинами в руках і повідомили, що вони – українські патріоти, але не визнають методів боротьби, які використовують бандерівці. Тому передали командуванню Пшебража докладну інформацію про сили упівців у Тростянці та погодилися бути провідниками, якщо потрібно буде наступати».

Результати такого «патріотизму» довгожитель із Гораймівки досі не може забути.

«Чуємо: стріляють! А ми ж без оружія! Одні падають. Другі кричать. Давай до лісу. За дерева ховаємося. Я за корч заскочив. Сидю. Серце калатає», – розповідає Мусій Олексійович.

Командир повстанської сотні Галайда пробував урятувати беззбройних селян, серед яких був і 23-річний Мусій Пащук. Але червоні партизани під керівництвом спецпризначенця Прокоп’юка оточили бунтарів.


– Разом із бабою і тіткою (мама тоді померла) я жила коло лісу, – ділиться спогадами 86-річна Віра Шуляк, нині – жителька с. Гайове Ківерцівського р-ну, котра на той час мешкала неподалік Пшебража. – Тіко почалася стрільба, ми до лісу повтікали: і українці, і німці. Як уже все стихло, то поляки і партізани добивали повстанців, а потім зігнали мирних поляків та сказали: копайте ями по дворах і трупи ховайте. А позній усю колонію спалили дотла, й заросла вона лісом та кущами.

– Довгий час ця подія якщо не замовчувалася, то змальовувалася як справедлива розправа над «бандерівськими ворогами», – зазначив під час розмови перший заступник голови обласної ради Олександр Пирожик. – Однак правду минувшини зберегли національно свідомі волиняни, серед яких – присутні сьогодні професор Микола Кучерепа, освітянин, депутат облради Микола Давидюк, громадські діячі Леся Бондар та Василь Кушнір. А завдання сучасників – знати, пам’ятати і належно шанувати імена загиблих під час українсько-польського протистояння.

Що лісова дорога веде до такого важливого місця, фахівці Сокиричівського лісництва й самі до недавнього часу не знали. Бо якби так, то ще раніше облагородили б цю територію, каже директор Віктор Сахнюк:

– Мабуть, не знайдеться на території Ківерцівського району села, де б обійшлося без допомоги лісівників. Школи, дитсадки, церкви постійно звертаються до нас то за будматеріалами, то за коштами. Скоро зима – домовляємося, як забезпечити дровами бюджетні установи. Ми радо пристали на запрошення озеленити парки культури й відпочинку в Луцьку та Ківерцях, привезли саджанці у ківерцівський дитбудинок «Сонечко», – перелічує силу-силенну хороших справ Віктор Анатолійович. – Тільки за нинішній рік наше лісництво відгукнулося на прохання освітян і посприяло із заміною підлоги у школі села Муравище. А церквам у селах Липини, Звірів, Діброва завезли пилопродукцію.

Активну участь у соціальних проектах лісівники братимуть і надалі. Тож дізнавшись про кривавий бій на території Сокиричівського лісництва, мої співрозмовники самі ж виявили бажання долучитися до благородної справи.

– Начальник облуправління лісомисливського господарства Василь Мазурик схвалив нашу пропозицію. А полягає вона ось у чому: на «розвилці» тих доріг, якою йшли повстанці і де їх наздогнали ворожі кулі, ми виберемо місце для встановлення пам’ятного знаку. Швидше за все, це буде великий дубовий хрест, який за давньою, ще козацькою традицією, встановлювали на місці поховань загиблих вояків. Територію довкола хреста також облаштуємо.  Там же встановимо вказівник на всі сторони горизонту, де вкажемо назви найближчих населених пунктів та відстань до них. А щоби до місця вшанування змогли дістатися делегації, спробуємо зробити доступнішою для транспорту лісову дорогу, – зазначив Віктор Сахнюк.


Його колеги – лісничий Леонід Чубай та інженер лісового господарства Андрій Ткачук – теж цього дня прибули на місце сумної події. Дізналися від очевидців, скільки пам’яті бережуть сокиричівські дуби. А почувши ідею свого керівництва щодо пам’ятного знаку, навіть зголосилися вже найближчими днями (до настання холодів) підрівняти землю на визначеній території.

– Як техніки, так і робочих рук маємо достатньо, – погодився директор лісництва. – Штатних працівників у нас – 120 осіб. Щоб розрівняти територію, привеземо скрепер (спеціальний пристрій на базі трактора Т-150). Виготовлення дерев’яного хреста теж багато часу не займе. Тож, думаю, наступну, 72-гу річницю бою ми знову тут зустрінемося, аби належним чином ушанувати українських патріотів.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.


 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (229) - 43.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (160) - 30.7%