Забутий воєвода

Забутий воєвода

23 квітня виповнюється 32 роки із дня смерті одного з довгожителів на посаді керівника Волині Генрика Юзевського. Також у квітні – ще одна дата: 75-річчя його звільнення з посади та переведення на роботу в Лодзьке воєводство. Але тепер ці числа в календарях не пишуться ні червоною, ні чорною фарбою. Бо про воєводу на Волині просто забули…

За свою багатовікову історію наш край, як відомо, пережив різні періоди свого розвитку. Лише з проголошенням Незалежності отримавши можливість існувати в складі суверенної України, він водночас не може відректися від своєї попередньої історії, де вистачало і крові, і любові, і здобутків, і невдач… Що був він завжди багатонаціональним за складом, підтверджують архівні статистичні дані. Наприклад, за результатами перепису, проведеного ще за часів панування царської Росії в 1904 р., у Волинській губернії мешкало 71% українців, 13,2% – євреїв, 6,1% – поляків, 5,7% – німців…
Проте сьогоднішня наша розмова не про імперську сторінку минулого Волині. Коли ми пригадаємо, як унаслідок польсько-радянського мирного договору наш край з 1921 р. відійшов до складу відродженої Речі Посполитої, то не можемо обійтися без згадки про керівника Волинського воєводства Генрика Юзевського. Хоча б тому, що й досі величезна кількість дослідників вважають його послідовним прихильником польсько-українського порозуміння та добросусідства, що особливої гостроти набуває зараз, у переддень 70-річчя Волинської трагедії 1943-го.
Постать ця й надалі залишається малодослідженою, а тому – втаємниченою… Ми досі, наприклад, не знаємо, де саме в Луцьку мешкав пан воєвода, хоча сучасний стадіон «Авангард», який він збудував бюджетним коштом, а також за добровільні пожертви місцевої громади, було врочисто відкрито ще влітку 1933 р. (його нарекли тоді на честь керівника Польської держави Юзефа Пілсудського). Ця спортивна споруда навіть після кількох невдалих реконструкцій і досі є окрасою обласного центру Волині.
Отже, Генрик Юзевський став Волинським воєводою влітку 1928 р. Але це призначення було не випадковим. По-перше, Юзеф Пілсудський особисто знав та дуже цінував свого давнього колегу. По-друге, репутація поборника ідеї мирного співіснування між православними, іудеями та римо-католиками з одного боку і між українцями, євреями, поляками та представниками інших національностей з іншого була чи не найголовнішим аргументом на користь того, щоб владу на розтерзаній протиріччями та конфліктами Волині очолила саме така людина. Тим паче, що за плечима в Генрика Юзевського був багатий досвід на цій ниві. Насамперед, слід згадати, що він народився 1892 р. у Києві, хоча мав підданство Австро-Угорської імперії. До Першої світової війни встиг закінчити гімназію та математичний факультет Київського університету. Потім була участь у польській підпільній організації, заслання до російського Саратова. Бурхливий період становлення державності уламків колишніх імперій (насамперед, Польщі та України) та активність молодого вченого та громадського діяча зрештою привели до того, що Генрик Юзевський працював на посаді заступника міністра в уряді УНР Симона Петлюри. А коли Польща та більшовицька Росія в Ризі підписали мирну угоду, за умовами якої українське військо було роззброєне та інтерноване в таборах, а отамана Симона Петлюру мали депортувати в Москву, то саме Генрик Юзевський переховував тривалий час опального українського державного діяча у своїй варшавській квартирі!
Після кількох років праці в столичних міністерствах Генрик Юзевський прибув працювати Волинським воєводою. Зрозуміло, він представляв насамперед ідеї відродженої Польської держави.
«Волинню я жив здавна – там зійшлися легенди минулого і майбутнього… Їдучи до Луцька, я знав, із чим зустрінуся на Волині. Вертався я ніби до батьківського дому – туди, до Дніпра. Можливо, дещо тут було інакшим. Замість Дніпра були Стир, Горинь, Случ», – так описав своє прибуття до адміністративного центру Волинського воєводства сам Генрик Юзевський у книзі спогадів «Історичні зошити». 
А яким тоді був Луцьк, мабуть, найвлучніше сказав український публіцист Ярослав Галан, який був особисто знайомим із воєводою та в 1928-1929 рр. у Луцьку працював учителем польської мови: «Між багнами, понад Стиром розсілося місто. Старе, обдряпане, хати в ньому як курники, а в них обивателі миршавенькі, горілкою протухлі… Крізь місто попри магістрат і поліцію гнилючка тече, не тече – застигла у тузі безугавній, в смороді чадному, мрійливому».
Таким тоді був наш Луцьк, «місто воєводське», де, як писав друзям до Львова Ярослав Галан, йому «за рік один довелося побачити стільки гидкого і смішного в гидоті, стільки малих, підлих і затурканих душ, стільки панського й лакейського хамства», що «ви впізнаєте їх усюди, пізнаєте завжди, вони зараз між нами в сурдутах, рясах, реверендах, а пізнаєте їх по очах, бо в очах у них і світ заблощичений, і гордощі лакейські…»
Щоправда, недовго повчителював у Луцьку опальний комуністичний діяч. Незважаючи на неодноразові профілактичні бесіди та дуже велику зарплатню, розмір якої встановив особисто Генрик Юзевський, Ярослав Галан не вгамовувався. Тож письменники Володимир Бєляєв і Анатолій Йолкін так пояснили причину від’їзду в Галичину: «…воєводі Юзеському, фактичному хазяїнові цих благословенних Господом місць, набридло вислуховувати щотижневі рапорти пана поліцейського, що починалися тими самими словами: «Як я вже вам доповідав минулого разу… Ярослав Галан знову…». Далі йшлося, як правило, про злочинні дії вчителя».
Власне, не затримався на Волині й сам воєвода, якого призначили на посаду міністра внутрішніх справ. Але в 1930 р. Генрик Юзевський знову приїздить до Луцька, залишивши у Варшаві дуже високу посаду Голови Ради міністрів…
«Багато моїх приятелів вважали, що призначення на Волинь із попередньої посади – це пониження. Ніхто не думав, що, власне, у Луцьку прийде і буде зі мною найбільша пригода мого життя... Я розпочинав битву за Волинь, Польщу, Україну, битву за самого себе... Через це Волинь стоїть переді мною як жива у сьогоднішньому розмаїтті життя...» – так пояснив свій внутрішній стан у той період сам Генрик Юзевський. 
А чекала тут його нелегка праця. Насамперед, треба було не тільки відродити зруйноване Першою світовою війною господарство, а й взятися за модернізацію території, куди входило 11 повітів (Володимирський, Горохівський, Ковельський, Луцький, Любомльський сучасної Волині, Дубнівський, Здолбунівський, Костопільський, Рівненський і Сарненський нинішньої Рівненщини та Крем’янецький, що належить до Тернопільщини). Жило у воєводстві понад 1,5 млн людей, із яких 1 млн 34 тис. були українцями, майже 200 тис. – поляками, 178 тис. – євреями, не менш як по 30 тис. – чехами і німцями. 
Як писав у газеті «Сім’я і дім» Віктор Вербич, «свою політику воєвода намагався узгоджувати, як сам писав, із волинським українським життям і польсько-українськими домовленостями Петлюри, з людьми отамана, які проживали на Волині». За це мав і палких прихильників, і лютих ненависників (і з українців, і з поляків), які планували навіть його фізичне знищення». 
Після смерті свого покровителя (Юзеф Пілсудський пішов із життя в 1935 р.), хмари над «миролюбним» паном Юзевським почали знову згущуватися. Радикально налаштовані польські шовіністичні організації все голосніше вимагали його звільнення з посади. Насамперед, через рішучу протидію воєводи насильницькому окатоличенню волинян. А що воно було, знаю, наприклад, із історії власної родини: дід разом із односельчанами, оточивши возами православну церкву в с. Воротнів Луцького р-ну, кілька діб захищали її від спроб наглого перетворення на костьол…
Доволі цікавим із цього приводу є спостереження, зроблене відомим польським дослідником Ґжеґожем Мотикою, опубліковане «Історичною правдою» в серпні 2012 р. під назвою «Герой мікроскопічної холодної війни»: «З книжки Снайдера (йдеться про працю Тімоті Снайдера «Генрик Юзевський і польсько-радянська гра за Україну», яка побачила світ у 2008 р. польською мовою, – В. Д.) ми небагато дізнаємося про куліси відкликання Юзевського з Волині, що, до речі, блискуче описав у своїй роботі Кенсік. Американський автор наче хотів заощадити читачам образу брудної пропагандистської кампанії, яку щодо Юзевського розбурхали ендеки. Навіть перевага, яку віддавав волинський воєвода польським школам із обов’язковим вивченням української мови (а це було пов’язано з обмеженням розвитку української шкільної справи) представляли як дискримінацію поляків і надання привілеїв українцям. Ендеки звинувачували Юзевського у «полякожерстві», знищенні польських інституцій публічного життя. Запальні атаки національної преси на особу й політику Юзевького зумовили, що вже в 1933 р. міністр внутрішніх справ міркував про його відкликання, але проти цього заперечував Пілсудський. Уже після переводу воєводи до Лодзі недоброзичливий до нього «Kurier Wołyński» написав, що настав край «десятилітньому польську мучеництву» громадськості Волині. Цікаво, що історики часто не зауважують вагомих тактичних успіхів Юзевського. Тим часом, якщо вірити професорові Ольґердові Ґурці, він був скерований на Волинь із завданням не допустити об’єднання в парламенті українських депутатів із Волині з тими, які походили з Галичини, – і досягнув цієї мети».
Щоправда, існує й інша точка зору на результат політики пана Юзевського на довоєнній Волині: на думку письменника Івана Корсака, він – один із творців концепції відмежування Волині від Галичини (так званий Сокальський кордон) і прихильник політики державної асиміляції українців у Польщі шляхом ліквідації всіх українських товариств, які підлягали централям у Львові (т-ва «Просвіта», кооперації, молочарських кооператив тощо), та заборони на Волині галицької української преси, яку мав заступити видаваний ним польською мовою дотаційний тижневик «Wolyn».
Врешті-решт, у квітні 1938 р. на знак протесту проти політики ревіндикації (примусового навернення православних у католики) Генрик Юзевський подає Прем'єр-міністрові Феліціяну Славой-Складковському заяву про відставку. Проте генерал вирішує, що краще опального воєводу перевести на аналогічну посаду в Лодзь, а звідтіля сюди перевести Алєксандра Гауке-Новака, ще одного польського генерала, відомого своїми антиукраїнськими поглядами та діями. 
Після окупації Польщі восени 1939 р. нацистами, а Західної України – більшовиками, Генрик Юзевський почав працювати у військовому підпіллі, зокрема, був комендантом округу АК «Варшава-Місто» i «Варшава-Воєводство». Після того, як країну захопила Радянська Армія, продовжував боротьбу, з-поміж іншого редагуючи нелегальну газету. В 1953 р. органи держбезпеки ПНР його заарештували. А «народний суд» призначив йому довічне позбавлення волі. Щоправда, згодом строк перебування за ґратами йому зменшили. Після звільнення Генрик Юзевський мешкав самотнім у Варшаві (дружина Юлія ще молодою померла в 1939 р.), займався малярством, а в квітні 1981 р. кавалер Срібного хреста ордена «Virituti Miliutari» та Командорського хреста ордена «Polonia Restituta» помер… 
«Був поляком – довіреною особою Польщі, і був поляком – українським віце-міністром, довіреною особою України, – зазначав Генрик Юзевський у своїх «Історичних зошитах». 
До речі, ці, а також багато попередніх рядків, надруковані польською мовою, а перекладені на українську професором СЄНУ Миколою Кучерепою. Але чому й досі ніхто в Польщі та Україні не відважився перевидати цю книжку українською? І чому Волинь фактично забула про цього воєводу?
Років із 10 тому в нас, до речі, започаткували (щоправда, невдало) експеримент із пошанування попередніх керівників органів влади Волині. В одному з залів засідань облдержадміністрації було навіть вивішено портрети всіх партійних секретарів та голів облвиконкомів, починаючи з вересня 1939 р. Щоправда, потім ці картини зняли і заховали в якихось запасниках. Мабуть, і правильно: не місце подібному «іконостасові» в органах державної влади чи місцевого самоврядування. А от якусь музейну установу вони могли б прикрасити. Тільки – з зображенням Генрика Юзевського, якщо ми не хочемо згадувати про дореволюційного волинського губернатора.
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото з архіву: коли в травні 1926 р. маршал Пілсудський захопив владу, то потребував відданих адміністраторів для Західної України.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%