Іванів рай

Іванів рай


Іван – людина творча, завжди у пошуку нестандартних рішень і вчинків, безвідмовний, коли звертаєшся до нього з будь-яких питань.

– Треба викопати яму для тещі, – попросив Михайло. Діло було на початку травня.

– Треба то треба, показуй місце і кажи, коли має бути готова.

Поїхали на кладовище, все погодили. А скоро під’їхав і кум Степан на велосипеді з лопатою, якого Іван видзвонив по мобільному на поміч. І хоча кум був ще від учора приправлений «нарзаном», робота пішла злагоджено і дружно.

– Та-а-к! У церкву заказано на першу годину, служба йде до другої, і на дорогу ще десь біля сорока хвилин, тобто в нас у запасі десь біля п’яти годин із половиною, – розмірковував Іван.

Усе – по плану! Тільки несамовито гризла мошкара – не було від неї ніякого спасу: пекла в руки, лице, шию, залазила під одяг. Куриво не допомагало. Зрештою – фініш! Яма готова… Вийшла пристойна… Як бліндаж… А тут і зятьок привіз торбину, щоб не охляли. Оглянув результат їх роботи – все добре. Сказав ждати, щоб і засипати, встановити хреста та укріпити вінки.

Трохи потомилися, пора обідати. Торба була на вигляд серйозна і по вазі відповідна. Два літри горілки, мінералка, тушонка, ковбаска пальцем пхана і решта все по темі.

Любомльське нове кладовище – на околиці міста. До найближчої фірми – газконтори – зо 350 м. Але Іван знав: потрапивши туди, не факт, що прийдеться тими припасами керувати: газовики не відмовляться за наданий сервіс пристати до спілки, а ділитися не хотілося. В яму! Степан пропозицію підтримав – і вже за якусь мить, вперши лопати в стінку, куми чаркували один до другого. Там було по-своєму затишно й тепло. Сонце пригрівало навіть на дні, а легенький вітерець сюди не діставав, хоча проклята мошкара і тут докучала...

Через годину вилізли на-гора, перекурили і виглянули на дорогу, чи, бува, не іде процесія. Тихо! Ще є запас часу. В ямі продовжили по келишку. Степан уже поривався щось мугикати-співати, Іванові було «ха-ра-шо» – і в грудях і на душі. Зрештою, обоє заснули.

…Іван прокинувся від того, що хтось його стукає по голові. Відкрив очі – зверху пливли чарівно-загадкові голубенькі хмари, поруч чулися піснеспіви церковного хору. Ну, просто рай! Аж тут хтось у незрозумілій формі (священик чи що?) видає басом: «…пробачаться їй усілякі гріхи, вільні чи невільні…» і при тому товче Івана кадилом по кумполу!

– Ой, усе згадав! Куме! Степане! Вставай!

Той уже лупав очима і поводив вухами в боки. Дійшло! …Де і взялася сила! Повискакували з того бліндажа і, як зайці, між хрестами перебіжками кинулися подалі від людей. Наступного дня тільки понаходили велосипеди і лопати через знайомих. А на всеношну священик не пошкодував свяченої води: линув на Івана так, що той був мокрий, як ніхто поруч. Ось така історія…

Юрій КАЛЬЧИК,

м. Любомль.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (67) - 15.1%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (203) - 45.8%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (118) - 26.6%