Криваве Щастя

Криваве Щастя

Доля двох братів-айдарівців із Луцька досі залишається невідомою. Вони зникли за 2 години до початку перемир’я на Донбасі…

Бандити на Сході України за час підготовки та здійснення збройного путчу проти законної української влади встигли створити чимало добре вишколених та чудово оснащених бойових підрозділів. До їхнього складу належать мінімум два елітних формування, куди потрапили лише відбірні головорізи. Чи не найголовніший кулак смерті – ГБР («Група швидкого реагування») «Бетмен» та ДШРГ («Десантно-штурмовий розвідувальний підрозділ») «Русич». Саме вони 5 вересня 2014 р. неподалік м. Щастя знищили велику кількість бійців добровольчого батальйону «Айдар» та військовослужбовців 80-ї окремої аеромобільної бригади. На превеликий жаль, з-під пекельного обстрілу не вийшло до розташування українських військ чимало волинян, і серед них – два брати: лучани Дмитро та Володимир Хомяки…

З тих пір їхня доля залишається невідомою…

Ось що про страшне побоїще на дорозі між м. Щастя та смт Металіст, яке відбулося 5 вересня ц. р., розповіли на офіційній сторінці «Айдару» в одній із соцмереж:  «Групі «Термінатора» було поставлене завдання висунутися на блок-пост у районі повороту на Стукалову Балку траси місто Щастя – селище Металіст та дочекатися там підходу танкістів і десантників. Одночасно з підходом танків та БТР-ів десанту розпочався обстріл з боку Луганська, котрий тривав 1,5 год. «Термінатор» наказав вивести машину і відігнати на 500 м у «зеленку» (лісосмугу).

Група «Термінатора» та група «Грізлі», повернувшись зі Стукалової Балки, завантажилася в автомобіль, котрий виїхав у бік м. Щастя. В кузову та кабіні було 12 чоловік першої групи та 11 – із другої.

Проїхавши поворот на Кольорові Піски, через 1-1,5 км, вони під’їхали до блок-поста, над яким розвівався український прапор. «Термінатор», як командир групи підійшов до вартового. На запитання «Хто такі?» пролунала відповідь «Ми – «Айдар»!». Одночасно вартовий вигукнув «Айдар!» і весь блок-пост відкрив стрілянину по машині наших бійців. Бійці почали вискакувати з вантажівки, кузов вибухнув та загорівся через прострілений бензобак та боєприпаси, які почали детонувати. 


Чимала кількість бійців була поранена та отримала опіки. Вони почали відхід у «зеленку» та соняшникове поле. Позаду чулися одиночні постріли – звуки «зачистки», мабуть, добивали поранених. Один із наших поранених бійців дістався до 80-ї бригади, котра колоною рухалася з Металіста, і розповів про те, що сталося.

Десантники рвонули на допомогу айдарівцям, влетіли на блок-пост, вступили в бій. Вони підбили танк та БТР противника, зруйнували споруду блок-поста та просунулися далі до Щастя.

Всі ці обставини записано на основі розповідей двох наших бійців, які вижили.

А через 2 години наступило перемир’я.

Потім три дні представники нашого батальйону проводили переговори про видачу нам полонених та тіл загиблих. Саме тому ми не подавали жодної інформації на офіційній сторінці, щоби не зашкодити нашим живим та мертвим.

Однією з тих, хто вів переговори, була медпрацівник батальйону Тетяна Борисенко («Мама Таня»). Бойовики висунули умову: повернути їм тіло загиблого, якого вони називали «Майором». Це було зроблено.

Але вони змінювали умови обміну кілька разів. Тільки вранці 8 вересня наших бійців допустили забрати тіла загиблих, але відмовилися видавати полонених. «Маму Таню» та священика, який як парламентар також прийшов до терористів, вони захопили в полон і погодилися віддати лише представникам Червоного Хреста чи ОБСЄ. Однак ні ввечері 8-го числа, ні згодом цього не відбулося. За наявною в нас інформацією, їх вивезли в Луганськ.


Тіла наших бійців ми отримали в жахливому стані. Чимало з них досі проходять процедуру опізнання. Хлопці, які за ними їздили, розповідали, що тіла лежали в лісопосадці чи на траві, але зі слідами вогню довкола, у декількох були розрізані животи..

На місці бою і біля блок-поста нашими бійцями було зібрано абсолютно всі останки.

Судово-медична експертиза встановила, що було привезено рештки 33-х людей. Враховуючи, що в бою брали участь військовослужбовці 80-ї бригади та більше 20 бійців «Айдару», ми віримо, що якась частина наших побратимів жива. Двоє з них, які були поранені, але вийшли до своїх – Олексій Бегеда та Дмитро Грорзовський – зараз на лікуванні в госпіталях.

З бійців «Айдару» наразі опізнані як загиблі Олексій Атаманчук («Отаман»), Андрій Богуш, Олег Вишневський («Вишня»), Федір Коломієць, Андрій Юркевич («Грізлі»).

Про тих, хто воює проти нас. Перші фото наших убитих ми побачили на сторінці Алєксєя Мілчакова. Він став відомим у Росії в 2012 р. як неонацист та душогуб. Крім фашистів із Санкт-Петербурга, серед терористів-найманців були й чеченські бойовики».


Варто додати, що російські тележурналісти, які перебували поруч із бойовиками під час здійснення ними чергового військового злочину, записали відеосюжет, який був поширений у Світовій павутині. Моторошні деталі побоїща, влаштованого проросійськими терористами, неможливо передати словами… Найстрашніше, коли головорізи дістають із фрагментів одягу та тіл наших співвітчизники особисті документи загиблих… Сюжет змонтовано з різних відео зображень, тому важко зрозуміти, чи йдеться про одну й ту ж подію, чи бандити та їхні московські пропагандисти склеїли її з кількох різних епізодів. Але дещо про долю молодшого з братів – Дмитра – тут є. Спиною до землі лежить тіло полеглого українського бійця. На голові – каска, тому камера не показує обличчя вбитого. Зате видно скривавлені ноги… Вочевидь, хлопець загинув від втрати крові внаслідок важкого поранення нижніх кінцівок… А за мить у руках убивць – паспорт громадянина України. Один із терористів озвучує: «Хомяк Дмитро Валерійович, місце народження – місто Луцьк!». Голос за кадром цікавиться: «Де це?». Перший відповідає: «Західна Україна!». А за мить сюжет продовжується іншими моторошними кадрами…

За якийсь час після побоїща на персональній сторінці Володимира Хомяка в одній із соціальних мереж хтось залишив моторошне повідомлення російською мовою: «Зв’яжіться з батальйоном «Русич» у ЛНР та заберіть тіло вашого карателя-родича або дізнайтеся, де воно заховане»…

Ні батьки, ні інші родичі та друзі зниклих безвісти біля м. Щастя  Дмитра та Володимира Хомяків у загибель хлопців не вірять. Хоча б тому, що немає документального підтвердження того, що вони справді загинули. Та й на сюжеті про «подвиг» головорізів із «Бетмена» та «Русича» обличчя полеглого українського бійця не видно, а за тілобудовою вбитий не зовсім схожий на Дмитра…

Але й іншої, більш оптимістичної інформації, за місяць пошуків вони також отримати не можуть!

Тому мама Дмитра та Володимира Хомяків – Катерина Олександрівна – не заспокоюється.

«Хлопці поїхали на Схід 31 липня ц. р. добровольцями через військкомат. Востаннє я з ними говорила по мобільному телефону 5 вересня о 7.00 ранку. Говорила і з Володею, і з Дімою… Вони сказали, що тимчасово не будуть виходити на зв’язок. Увечері того ж дня відбувся бій, про що я довідалася з Інтернету аж 8 вересня. Говорилося, двоє моїх дітей загинуло. Але точно знаю, що вони живі!» – каже мама луцьких бійців…

Насамкінець слід зазначити, що 24-й батальйон територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України (в/ч В0624) сформований у травні 2014 р. після початку російсько-української війни. Командир батальйону – Сергій Мельничук.

Станом на кінець серпня, «Айдар» утратив у боях 56 бійців та офіцерів. Серед найболючіших– загибель підполковника Сергія Ковриги («Ляліка»).

Є серед військовослужбовців добровольчого батальйону й чимало тих, які пропали безвісти, а також полонених. Найвідоміша бранка – льотчиця Надія Савченко, яку полонили під час проведення групою бійців розвідки, а потім звинуватили в причетності до загибелі двох російських тележурналістів.

Зараз Надія Савченко перебуває в російській тюрмі. Вона – перший номер у передвиборному списку ще однієї політичної партії. Звільнення Надії Савченко справедливо вимагають на всіх рівнях, у тому числі – на державному.

Сергій Мельничук – також кандидат у народні депутати, але від іншого партійного списку… Про нього теж говорять багато і на всіх рівнях.

Але чого тоді ми майже нічого не знаємо про долю братів Хомяків?


Бо різні громадські та офіційні установи щодо них подають абсолютно різну інформацію, записуючи їх то до поранених, то до полонених, то до вбитих, а то до тих, хто зник безвісти…

Одна надія – на УСБУ у Волинській області, до керівництва якого «Волинська газета» нещодавно звернулася з письмовою заявою щодо встановлення долі наших хлопців…

Залишається тільки чекати…

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото з родинного архіву сім’ї Хомяків, соціальних мереж, автора: алея почесних поховань на луцькому кладовищі в Гаразджі; Дмитро та Володимир Хомяки у зоні бойових дій на Сході; знищена українська техніка на Луганщині; рука убивці тримає паспорт Дмитра Хомяка.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (7) - 12.1%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (32) - 55.2%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (14) - 24.1%
Мене це не стосується. (3) - 5.2%