По вуха в лайні

По вуха в лайні

Кому вигідно Горохівський цукровий завод спустити в унітаз історії?

Здавалося б, недавно у селищі Мар’янівка життя просто ключем било. На молоде містечко Горохівщини припадало аж п’ять солідних підприємств. Хорошу репутацію мали зернопереробний, масло- та сирзавод. На плодоконсервному стояла така «модна» лінія, що фактично весь товар закупляли іноземці. Що вже казати про Горохівський цукровий, який Мар’янівку не лише годував, а й забезпечував «городським» комфортом. Бо ж навіть каналізаційна система селища напряму залежала від роботи «солодкого» підприємства.

Втім квітуче містечко нині переживає не найкращі часу. Відверто кажучи, воно вмирає. Про це розповідають скелети заводських конструкцій сирзаводу, поржавіла техніка бурякопункту, зарослі чагарником контори та невеселі думи самих жителів. Бо мало того, що без роботи лишилися тисячі людей, а без доходу – сотні родин, так іще новоспечені власники цукрового заводу поставили селище на межу екологічної катастрофи. Тож нині Мар’янівка по вуха в лайні не лише в переносному, а й у прямому значенні.


Директорка комунгоспу Світлана П’ясецька, яка до роботи стала всього три тижні тому, зізнається: відходи каналізації (тобто стоки з лайном) не відкачуються, бо через 100 тисяч боргу за світло завод відключили від електропостачання. Через зупинку насоса каналізаційні труби переповнені настільки, що скоро, дивись, люки зірве – і селище перетвориться на великий смердючий унітаз. А це, у свою чергу, призведе до забруднення ґрунту й води, спалаху кишкових захворювань і справжнього екологічного лиха.

– Щоби хоч трохи потягнути з часом, ми додаємо в каналізацію спеціальний розчинник, який розріджує фекалії у воді і ті потрохи всмоктуються в землю. Але ж хіба це вихід! – обурюється директорка Мар’янівського ВУЖКГ.

Сказати, що районне начальство бездіє, язик не повернеться. Бо як тільки головою райдержадміністрації призначили Сергія Годлевського, то завданням номер один він назвав запуск Горохівського цукрового.


Щоб виконати обіцяне, керівник провів вісім колегіальних нарад і десятки вузькогалузевих. Зустрічався із новоспеченим власником заводу – «Фірмою Плутон» із смт Теофіполь Хмельницької обл. Просив, аби колись квітуче підприємство не порізали на метал. Домовлявся, щоб насосну станцію і частину каналізації, якою користується селище, «Фірма Плутон» передала Мар’янівці в оренду та дозволила модернізувати. Новий власник Вадим Копєйкін вислухав усього наобіцяв. Та коли прийшлося до діла, просто перестав брати трубку.

– Назвати цю поведінку махінаціями? Такого слова замало! – не приховує обурення Сергій Годлевський. – Під час нашого спілкування я запитав: «Чим може голова РДА вам служити (наголошую – служити!), щоб запустити завод?». Бо робота цукрового – це економіка району, його бюджет, комуналка, це забезпеченість зарплатою людей. Здавалося б, домовилися. І тут на тобі!



Не допустити екологічного лиха можна наступним чином: виділити з бюджету гроші, відремонтувати насос, модернізувати каналізаційну систему і – хай собі працює (невідповідність тарифів і затрат уже не будемо чіпати).

Але всі плани обрубує одне «але»: завод та належне йому майно – власність «Фірми Плутон». І перш ніж щось робити з каналізацією, треба згоду власника та юридичний захист тих, хто державні гроші пустить на приватний об’єкт (в іншому разі це попахкує тюрмою).

– Я як державний службовець уже пішов би на ризик, виділив би бюджетні гроші, аби тільки вберегти селище від екологічної катастрофи, – додає голова райдержадміністрації. – Але як господарювати на чужому майні?

Що потрапити на територію заводу – справа не з простих, переконалася й автор публікації. Бо на порозі центрального входу підприємства мене перестрів охоронець. На прохання відчинити двері, аби спілкуватися не через скло, чоловік сказав: не дозволено. На запитання, чи є директор, охоронець повідомив: «Не можу вам сказати». – «Не можете, бо не хочете?» – «Мені дана вказівка нікому нічого не повідомляти. Ми – приватна охоронна фірма і маємо виконувати виключно свої обов’язки». – «А вас найняла «Фірма Плутон»?» – «Я можу тільки сказати, що наша фірма зветься «Бізон».

Поцілувавши замок і помахавши на прощання охоронцеві, натрапляю на колишнього директора цукрового Анатолія Притолюка. Спершу чоловік зі словами «Ти хто така» навіть розмовляти не захотів. Потім із криками «Заводу треба хазяїна!» сів у свою іномарку, гримнув дверима та поїхав.

А Мар’янівський селищний голова зробив ще краще: місяць тому написав заяву на звільнення і – робіть що хочете. «Фактично, – кажуть люди, – він кинув нас напризволяще. Хоча впродовж багатьох років ми довіряли йому керівництво селищем і вірили обіцянкам дбати за громаду».


Невеселою вийшла розмова і з працівниками цукрового, які в очікуванні директора чи його представника ледь не щодня оббивають пороги заводської контори.

Електрослюсар Юрій Олійчук віддав підприємству 11 років праці, але в липні його повідомили: пиши заяву на звільнення, бо з жовтня завод припиняє свою діяльність у зв’язку з ліквідацією. Умови, які поставив новий власник, не сподобалися колективу. Адже люди хотіли отримати передбачені законом виплати і мати можливість зареєструватися в центрі зайнятості.

– То вже така безалаберність, що я не знаю. Колись у сезон тут працювало до 600 людей! Яке було устаткування! Які потужності! Мабуть, по цілій Волині аналогів не існувало! Скільки навколишніх сіл мали роботу і здавали буряк! А тепер усе хочуть розікрасти, – долучається електрослюсар із 20-річним досвідом, який ім’я своє пообіцяв назвати, як тільки отримає належні йому виплати.

Нещодавно було й таке, що обурені безгосподарністю мар’янівці ледь не взяли на вила представника фірми-власника.

– Коли у червні сюди приїхав чоловік, котрий Савелійович (арбітражний керуючий, він же – розпорядник майна ПАТ «Горохівський цукровий завод», – авт.), то більше ста людей його оточили й почали вимагати чіткої відповіді про долю підприємства і його працівників, – продовжує Юрій Олійчук. – Він спершу казав, що ніякого діла до майна не має, що об’єкт уже тричі перепродувався і заводу як такого не існує: замість нього тепер у документах фігурує «Солодка країна». Словом, вийшло, як у прислів’ї: я не я і хата не моя.

Про незрозумілі махінації із колись перспективним підприємством відверто каже і голова Горохівської райдержадміністрації. Зокрема, посадовця дивує, чому в операціях купівлі-продажу ніхто не передбачив пункту: новий власник зобов’язується використовувати підприємство за його прямим призначенням – переробкою цукрового буряку.


Образно висловився Сергій Годлевський і про те, що останніх кілька літ завод став схожий на колгоспного коня, з якого хочуть витягнути всі соки й зоставити для природної кончини.

– Висновок напрошується один: підприємство закрилося і знищується планомірно. Не виключено, що конкурентами, І ми, горохівчани, не маємо права цього припустити. Вже другий сезон завод не працює. Зволікання у два-три роки призведуть до затоплення приміщень, до руйнації устаткування, втрати висококваліфікованих спеціалістів, – попереджає керівник. – Що ж до каналізації, то ліквідувати проблему маємо в максимально стислі терміни. Тому вже створено комісію у складі представників санстанції, екології, надзвичайників, міліції, прокуратури. До роботи залучаємо будівельників, архітекторів, проектантів, з допомогою яких маємо розробити новий проект насосної станції.

… Споглядаючи на ситуацію, коли один підприємець ставить під загрозу здоров’я та навіть життя кількатисячного селища, задумуєшся: чи не пора вже іменем України діяти більш рішуче, за безвідповідальність карати, а кинуте напризволяще – націоналізовувати?

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.


  

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (7) - 11.7%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (33) - 55%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (14) - 23.3%
Мене це не стосується. (3) - 5%