А подарунок-то – росте!

А подарунок-то – росте!

Уперше в житті читачка «Волинської газети» виграла в лотереї.

Осінь – золота пора: господарі збирають врожаї, а читачі «Волинської газети радіють подарункам. Хтось із наших шанувальників випробовує у дії потужну бензопилу, а хтось частує гостей пирогами із «лотерейної» хлібопічки. Та найбільш незвичний дарунок отримала цієї осені давній поціновувач «Волинської газети» Алла Демчук.

Так само, як і презент, так і дорога до переможниці видалася незвичною. І не тільки тому, що шлях із Рожища до Ворончина  швидше нагадував вервечку ям та вибоїн. Заїхавши до кінця одного із найближчих сіл і побачивши голе поле, ми зрозуміли: однієї карти малувато, треба місцевого їздового шукати. Ось і він: бравий дідусь років під вісімдесят.

– Добридень Вам! – гукаю. – До Ворончина дорогу не підкажете?

– Тпру-у-у, – це він до коня. А далі мені:

– Їдеш просто-просто. А як шосе кончиться – направо возьмеш.

Те, що дід вважав «просто-просто», для мене було трохи складно, тому перепитую знову.

Їздовий, дивлюсь, уже тричі подумав, які ті городські нерозторопні, і знову, але голосніше, повторив те саме й додав: «Там і Ворончин побачиш». Із його жестикуляції розумію: треба їхати прямо, а коли в мене «шось кончиться», заверну направо.

Побачивши, як  щебеневий насип (він і називається шосе) пішов уліво, а нам треба у протилежний бік, завертаємо кермо і виїжджаємо на… справжнісіньку польову стежину. Якби пішки, долати її нескладно. Але машиною та по крутих ямах, де відпечаталися сліди трактора й вантажівки?...

«Боже мій! Куди ви заїхали! – по той кінець дроту охкає Алла Миколаївна. – Та там же дороги нема! Ніхто там не їздить! А як застрянете? Розвертайтеся і вертайтеся!»  

Втім сказати було легше, ніж зробити. І згадавши упевнений тон діда-їздового, який цією дорогою, мабуть, увесь він проїздив, пробуємо й ми. І таки правий був старенький: якийсь кілометр адреналіну – і за верхівками садів нам підморгнув Ворончин.

«Ото на край світу заїхали…» – з полегшенням видихаємо. Але далі чекало ще більше здивування. Бо замість хатин під соломою та старенької школи (саме в ЗОШ чекала переможниця) машина зупинилася біля новеньких воріт із великим написом «Ласкаво просимо», далі – асфальтована дорога в обрамленні  квітучих клумб, а за модними ліхтарями і велопарковкою постала велика світла двоповерхова будівля.

«Ось вам і глибинка», – подумала і  ще раз пораділа за наших читачів, які трудяться у такій гарній школі.

Ну, а тепер – про сам дарунок, котрий увесь цей час спокійненько лежав у машині і чекав слушної нагоди передатися з перших рук у другі.

Хоча презент кортіло побачити не тільки Аллі Демчук, а й усьому педагогічному колективу, учням, яких у школі майже сто, а також батькам, занести подарунок до актового залу було складнувато. Адже складався він із саджанців яблунь, груш, вишень, слив, аличі, смородини й порічок, троянди і рододендрона.

Якщо про перших сім найменувань у Ворончині знали, то останню назву почули вперше. Тому кожному кортіло подивитися: яка то за екзотика в горшку до села приїхала. Що вже казати за саму володарку саду від «Волинської газети».

– Ой, ви знаєте, коли подруга із сусіднього села (теж учителькою працює) подзвонила й повідомила, що моє прізвище серед переможців значиться, я спершу не повірила. Прийшла додому, а чоловік саме газету гортає. «Шукай, – кажу, – переможців. Бо серед щасливчиків і ми маємо опинитися».

Та остаточно переконатися в удачі Алла Демчук згодилася лише тоді, коли разом із сином узяли до рук саджанці і стали з ними фотографуватися.


– Коли наші вчителі «Волинську газету» передплатили та квитанції вислали, я свою тільки так, «за компанію», в конверт поклала, мовляв: усе одно нічого не отримаю, – зізнається переможниця, яка за весь свій вік дійсно ніколи нічого в лотереї не вигравала.

Але за головний приз вважаючи люблячу сім’ю і дружній колектив, Алла Володимирівна все ж зарядилася оптимізмом: після семи років передплати тижневика таки отримала дарунок і ще й який! Мало того, своїм призом вона «заразила» азартом і численних колег, які знаходять час не лише викладати і професійно удосконалюватися, а й перечитувати статті обласного тижневика.

– Особисто я політику не дуже люблю: то більше мій чоловік цікавиться. А от для сторінки «Всяка всячина» час неодмінно знаходжу, – зізнається жінка. Хоча дивуватися тут нічому: на роботі Алла Володимирівна вчить української мови та обіймає посаду заступника директора, а вдома – дбайлива дружина і любляча мама. А раз так, то жоден вихідний не обходиться без якогось смаколика, і  рецепти з «Волинської газети» ніколи не завадять.


– Тепер, коли привезли мені стільки саджанців, мусите для рубрики «Дім.Сад. Город» більше місця відводити, – жартує переможниця, – бо ми з чоловіком мали тільки  пару молодих яблуньок, а тепер, окрім традиційних фруктових, біля хати з’явиться небачений  рододендрон!

Та доки ми балакаємо «о свойом о женском», на шкільне подвір’я випурхнула зграя горобців: із бантиками та пшеничними чупринами.

– А у вас і подарунок вийшов символічний, – сміюся, дивлячись на першокласників. – Бо майбутнє як саджанців, так і дітлахів залежить від того, у чиї вони руки потраплять.

– Я сподіваюся, із деревами доля складеться не гірше, ніж із нашими учнями, – каже на таке педагог. – Бо школа села Ворончин – серед найкращих у районі. Вчителі вкладають усю свою душу та знання, аби вихованці завойовували призові місця на районних і навіть обласних олімпіадах (що вже казати за спортивні змагання). Та найкраще нашу працю відтворюють результати незалежного зовнішнього оцінювання, які допомагають багатьом нашим випускникам вступати до вишів на державну форму навчання.



Про успіхи ворончинської школи можна розповідати й розповідати. Зокрема про те, як за нинішніх непростих часів школу таки вдалося добудувати. І про те, як голі стіни перетворювалися на затишні класи і світлі коридори. Але хай це буде темою наших майбутніх розповідей.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.3%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (232) - 44.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (160) - 30.5%