Герої не вмирають!

Герої не вмирають!

У заповідних лісових масивах Маневиччини місцеві патріоти не забувають про героїчну боротьбу українських повстанців за волю та незалежність нашої держави і дбають про гідне вшанування пам’яті полеглих вояків УПА. А як може бути інакше, коли саме на цих теренах понад 70 літ тому во славу українцям та на зло ворогам діяла Колківська республіка?!

Отож, між с. Красноволя, Рудники та смт Колки, існує унікальна місцина. В урочищі Барвінок – пам’ятний хрест 5 воякам УПА, які в 1949-1951 рр. потрапили тут у засідку червоних карателів та полягли смертю хоробрих. Душогуби поглумилися навіть над тілами повстанців: відтяли голови, щоб продемонструвати начальству успішне проведення каральної операції, а тулуби героїв закопали невідь-де…

Про той страшний бій знало багато місцевих жителів. Особливо, коли місце загибелі 5 вояків УПА почало набувати незвичайного вигляду: на горбочках та ямках загалом рівного лісу почав розростатися барвінок! Кілька кущиків рослин принесла сюди сестра одного з полеглих вояків, який був родом із с. Журавичі Ківерцівського р-ну. А за десятки років барвінок уже розрісся на цілу галявину, тому й урочище так назвали – Барвінок.


Хрест на місці загибелі 5 вояків УПА в урочищі Барвінок.


«Років зо сім тому в цьому місці побували керівники облуправління лісового та мисливського господарства, – розповідає майстер лісу Колківського лісового господарства Володимир Близнюк. – Коли довідалися, чому урочище отримало назву Барвінок, виникла ідея гідно вшанувати подвиг повстанців. Тому я за сприяння колишнього лісничого Андрія Турянського й узявся за справу. А невдовзі виготовили та встановили на місці загибелі вояків УПА хрест, який освятив наш православний батюшка та прикріпив до нього іконку. З тих пір усі, хто буває в цьому заповідному урочищі, знають, як тут боролися за нашу незалежність та гинули українські патріоти».

Єдине, чим переймається місцеве населення, – відсутністю докладної інформації про той давній бій. Переказують люди лише, що засідку на боївку УПА організували місцеві чекісти та солдати військ НКВД. Було їх цілих дві вантажівки! Жертвами карателів стало 5 повстанців. Один, як уже згадувалося, був ніби із Журавичів, троє – зі Львівщини, про п’ятого взагалі нічого не відомо.

Істину могли б пролити архівні матеріали, проте всі доповідні записки начальників райвідділв НКВД того періоду та щоденні звіти керівництва волинських чекістів у Київ та Москву, на превеликий жаль, зараз перебувають під сімома замками в підвалах московського ФСБ. А звідти правду про УПА не звикли говорити…


Шпиталь Колківської республіки, де тепер – контора лісгоспу.


Про це говорять повстанські могили. Вони розкидані по всіх українських лісах, але тут, в епіцентрі діяльності Колківської повстанської республіки, їх особливо багато.

– У лісах поблизу с. Борочичі то тут, то там похилений хрест нагадає про хлопців, які боролися за Україну, – каже лісничий Градівського лісництва Володимир Поторась. – За фермерським господарством «Буффало» є навіть повстанський цвинтар. Чув од старших людей, що вояки УПА потрапили там у засідку, зав’язався бій, у якому загинуло шестеро хлопців. Втрат могло бути і більше, але кулеметник ціною свого життя прикрив відхід побратимів.

І ось із майстром лісу майстерської дільниці №4 Градівського лісництва Петром Мандзюком та інженером лісових культур ДП «Колківське ЛГ» Євгеном Мельничуком стоїмо біля лісового повстанського кладовища. Довкола шумить молодий ліс – сосни та берізки. 11 повстанчих могил шеренгою вартують тишу, заступаючи два горбики біля пам’ятника. У лівому куточку, з боку села Борочичі, стоїть калина з червоними гронами ягід. Кладовище обгородили штахетником, що пофарбований у синій колір. Цвіте запізніла центурія, вересовища, і мохи йдуть на прощу до українських могил.



Майстри лісу Петро Мандзюк та Володимир Близнюк.


– Про впорядкування цього повстанського цвинтаря свого часу подбав Корній Мельник, – каже пан Петро. – Опікується ним сільська рада, але й лісівники долучаються до облаштування та збереження лісових могил. Тут лежать переважно боровицькі люди, про це свідчать їхні прізвища – Мельник, Цекот, Білан, Шопулко… У селі до цього часу живуть їхні родичі або ж однофамільці…

Роздивляємось обличчя повстанців, світлини яких поміщені на пам’ятнику. Більшість – зовсім молоді хлопці, та є серед них і вже дідусь із козацькими вусами та сивою бородою. Читаємо викарбувані на плитах гасла: «Слава Україні! Героям слава!», «Героям, полеглим за волю України від рук НКВД», «Героям-односельчанам, полеглим за волю України».

А далі довгий список прізвищ: Абрамчук С. (1920-1944), Білан П. М. (1926-1944), Вонсовський А. Т. (1920-1944), Гергелевич І. Н. (1922-1944), Мельник С. К. (1912-1944), Степанюк Л. Д. (1927-1944), Цекут Г. С. (1922-1944), Шрамко К. С. (1922-1944), Білан С. М. (1926-1944), Білан С. Д. і Білан О. К. (лиш дата смерті – 1945), Бондарчук В. О. (1922-1943), Бондар В. Т. (без дат), Бречко Є. К. (1926-1950), Бречко В. К. (1931-1950), Волощук О. К. (лиш дата смерті – 1943), Гут П. О. (1922-1946), Гут Д.Д. (1945), Зубаль Т. А. (1923-1945), Колбасюк Ю. А. (1912-1952), Костючок П. І. (1921-1945), Климець М. Х., Кпиш П. Ф., Крисько С. М. (без дат), Лисюк О. С. (1924-1943), Максимчук Т. В. (1945), Максимчук Я. К. (без дат), Маречко М. М. (1927-1945), Маречко О. І. та Мосійчук Т. (без дат), Перкевич Й. С. (1943), Пилипенко С. В. (1946), Степанюк Т. А. (1875-1953), Степанюк Д. Т. (1901-1941), Шопулко Г. П. (без дат), Шидловський А. І (1946).

Прізвищ більше, аніж могил. Направду, по цих лісах ще багато похилених хрестів, під якими спочивають борці за Вкраїну. Ось такі лісові документи до цього часу промовляють гірку правду до сучасників. Із цих безмовних записів можна довідатися, наскільки мужніми були поліські люди, часто одинцем боролися за самостійну Україну зі всіма каральними органами цілої імперії  не тільки 1943-го, але аж до 1956-го (!!!). Ця правда приховувалася. Вона й тепер приховується клікою Путіна, але вже з’являється у свідомості українського народу розуміння, що тут, на Колківшині, звичайні сільські люди виборювали волю і соборну Україну. За неї вмирали 17-річні, як Степанюк Л. Д, і 78-річні, як Степанюк Т. А. Батьки із синами та сини з батьками… А скільки безіменних могил?..


 Директор ДП «Колківське лісове господарство» Юрій Ребар.


Хоробрість, із якою теперішнє покоління українців змагається вже з новітньою навалою імперської Росії, викликає захоплення. Хлопці і чоловіки з поліських сіл, як колись і повстанці, відчайдушно нищать кремлівських зайд та їхніх місцевих посіпак, а коли не сила продовжувати боротьбу, аби не потрапити у руки ворога, підривають себе останньою гранатою… Цього героїзму завжди боялися (і будуть боятися!) вороги, намагатимуться викривити факти, приховати правду, переінакшити історію, як це роблять до цього часу на Сході України, в Криму, Росії.

…Іноді героїчна історія українців стоїть перед нами і чекає, допоки ми звернемо на неї увагу.

Так трапилося і цього разу, коли колектив «Волинської газети» навідався до Колківського лісгоспу. Нашу увагу привернула незвична криниця, схожа на гриб, а відтак – і сама контора лісгоспу… А директор лісгоспу Юрій Ребар, який після призначення вже четвертий місяць розбудовує виробничі потужності підприємства, каже, що і контора, і криниця – живі свідки Колківської республіки… Саме тут, за колишніми болотами, влітку 1943-го був повстанський вишкіл, а теперішня адмінбудівля слугувала пораненим і хворим – була шпиталем.

Але про це мало хто знає. Бо основна маса людей цього містечка або загинула під час війни, або була вивезена в Сибір та на Крайню Північ. Натомість тут оселилися інші… Хоча ще є жителі Колків, які пам’ятають далекі роки і можуть розказати, де квартирували повстанці і хто серед них був. А бували тут знамениті повстанські командири й всесвітньо відомий повстанський письменник Федір Одрач… До сьогодні в Колках живе Петро Трифонович Мосійчук, котрий 17-річним хлопцем був запроторений до ГУЛАГу за участь у повстанському русі.


Головний лісничий підприємства Сергій Байцим.

Тож, можливо, на цьому місці з’явиться колись і музей Колківської республіки УПА, а сама місцина, як і Турійське урочище Вовчак, стане місцем паломництва патріотичної молоді. Он бо й готель відбудовують лісівники над красивим озерцем-ставочком, де господар-бобер господарить...

А все тому, що маємо берегти пам’ятні місця, упорядковувати їх, облагороджувати, показувати молоді. Бо це не просто пам’ять, а твердиня українського духу.

Роман УСТИМЧУК, Сергій ЦЮРИЦЬ.


Криївка УПА, недавно відроджена в урочищі Вовчак.

Фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ і авторів.

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (72) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (233) - 43.7%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (164) - 30.8%