Ключові завдання полковника Терещука

Ключові завдання полковника Терещука

Начальник УМВСУ у Волинській області Олександр Терещук планує продовжити позитивну роботу своїх попередників, але прагне змінити стиль та методи діяльності багатьох міліціонерів. 
Три місяці полковник міліції Олександр Терещук очолює волинських правоохоронців. 17 листопада 2012 р. його призначили начальником УМВСУ у Волинській області, а вже 21 листопада відбулося офіційне представлення нового керівника особовому складу та громадськості. Тоді ж Олександр Дмитрович зауважив: хоче довести, що міліція в регіоні є і вона працює. Пригадалося, що в точнісінько такій самій ситуації, правда, трохи раніше, попередник пана Терещука Богдан Щур акцентував на необхідності заслужити довіру й повагу в народу до правоохоронців. Але Олександр Дмитрович – це не Богдан Володимирович. Принаймні в спілкуванні з представниками ЗМІ.
Нинішній керівник волинських міліціонерів веде розмову, наче досвідчений політик: не уникає жодних тем, а відтак відповідає на всі запитання. Навіть більше – тонких психолог, котрий здатен знайти підхід до будь-кого. Окрім того, вражає й відмінна пам'ять. Пам’ятає, про що балакали під час попередньої зустрічі і які деталі у справі вдалося з’ясувати нещодавно. Охоче повідомляє нову інформацію, але ту, які можна повідати представнику ЗМІ. Не більше.
Ми спілкуємося у робочому кабінеті начальника УМВСУ у Волинській області. Правда, Олександр Дмитрович веде розмову не з висоти добротного крісла головного міліціонера краю, сідає навпроти – за стіл для відвідувачів. Колишній керівник управління з боротьби з незаконним обігом наркотиків МВС України спілкується охоче: розповідає про враження від Волині та про свій досвід науковця.
– Поділюся спостереженням: наші психологи відірвані від практики. Мені ліпше призначити старшого дільничного, котрий пропрацював у системі п’ять-десять років, аніж брати молодого спеціаліста з психології. Той дільничний знає людей, їхні проблеми й може використати чимало з власного досвіду. Отакий мій підхід: більше практики. Коли потрапив на роботу до вузу, багато черпав із власного досвіду. Я ж вимушений був писати дисертаційне дослідження…
– Чому вимушений?
– А як інакше? Прийшов на посаду проректора юридичного інституту, був членом вченої ради. Якось один із професорів запитав російською: «А вы что – еще не защищались?». Довелося обирати тему дослідження – «Розбійні напади стосовно водіїв транспортних засобів». Тому ніхто не може закинути, що займався якимись філософськими проблемами. Насправді тема – актуальна, а тим паче напередодні введення у дію нового Кримінально-процесуального кодексу України. 
– До речі, щойно зайнявши посаду, ви чітко окреслили завдання: налагодити ефективну роботу в умовах введення в дію нового Кримінально-процесуального кодексу. Відтак хочу запитати, що змінилося в роботі волинської міліції після набуття чинності цього документа?
– Абсолютно вся міліція, і не лише волинська, перейшла на новий КПК. У перші дні виникали питання, бо потрібно було розібратися. Тому збиралися, проводили заняття, розповідали. Зараз зрушення є. Про це кажу впевнено. Всі норми нового КПК напрацьовані й діють. Що змінилося? Як на мене, кодекс більш демократичний щодо населення, адже акумулював у собі основні положення Європейської конвенції з прав людини та рішення Європейського суду з прав людини. Попередній КПК? Ми могли три чи й чотири роки тримати людину під вартою, розслідуючи кримінальну справу. Сьогодні ж кримінальні провадження – місяць-два. Більш як дванадцять місяців нікого тримати не дозволено. Можемо проводити негласні слідчі дії, але після їхнього закінчення повинні повідомити особу, щодо якої вони здійснювалися. Такого ж не було раніше! Окрім того, нині є багато проваджень, за якими громадяни пишуть заяву, аби ними взагалі не займалися. І все. Раніше ж порушували кримінальну справу, тягнули, вели її два місяці, хочеш чи ні. Зараз, що мені імпонує, – укладання угоди між прокурором і обвинуваченням, між потерпілим і обвинувачуваним чи підозрюваним. Якщо домовилися, то міліція не втручається. Питання знято! Це ж права людини. Мабуть, потерпілий повинен сам вирішувати: звертатися до суду чи ні. 
– Відповідно до нового КПК інформацію про всі злочини необхідно внести до реєстру. Певно, помітно змінилася статистика?
– Складність у тому, що керівникам слідчих підрозділів необхідно чітко контролювати процес. Внесли. Кримінальне провадження завели. Минуло сім днів. Немає складу злочину? Все – закриваємо кримінальне провадження. Нюанс: на сьогодні у кримінальних провадженнях, за якими не встановлено особу, не визначено термін розслідування. Але, думаю, законодавець невдовзі питання врегулює.
– Повернімося до вашої дисертації: скільки часу працювали над науковим дослідженням?
– Чотири роки. Всю непросту процедуру пройшов. Знаю, що воно таке – захист дисертації, експертна оцінка тощо.
– Ви скуштували хліба науковця і міліціонера. Яка сфера імпонує більше, а яка лягла тягарем на плечі?
– Робота міліціонера – в задоволення. Працювати проректором, скажу вам, було дійсно комфортно, але… Врешті підійшов до ректора й чесно зізнався: не можу. Мені запропонували посаду начальника відділу міліції Печерського району в Києві. То – найважче місце для будь-якого офіцера міліції в Україні. Про це кажу відверто.
– Певно, тому, що на території Печерського району столиці розташовані найвищі державні установи?
– Там – Верховна Рада, Кабінет Міністрів, ЦВК, Адміністрація Президента, суди, державні органи, два стадіони… Тому й фахова підготовка працівників відділу – вища, ніж у інших підрозділах київських правоохоронців. Адже доводиться спілкуватися з посадовцями, давати відповідь на те чи інше питання державних мужів.
– Добре, Олександр Терещук – рядовий міліціонер. Певно, назавжди запам’ятали момент, коли вперше затримали злочинця?
– Було то на Черкащині. Станція «Христинівка». Я тоді стажувався, не був навіть міліціонером. Чоловік ніс величезний мішок. Старшина й каже: «Готуйся, будемо затримувати!». Що в мішку? А там – макова соломка. Для простого сільського хлопця, котрий ніколи толком і не чув про наркотики, то було справжнім шоком. Соломку потім привселюдно спалили. Які відчуття в той момент народилися в душі? Певно, торжество справедливості, навіть гордості.
– У минулі роки міліція тісно співпрацювала з добровільними громадськими формуваннями: спочатку «Народною дружиною», потім – «Вартою порядку». Остання, до слова, в Луцьку діє й нині. Яка роль цих громадських формувань у профілактиці правопорушень та забезпеченні громадського порядку? Що потрібно змінити, особливо – в сільській місцевості?
– Я зосереджую увагу на таких формуваннях. Фактично – це участь населення у процесі охорони громадського порядку. Головне – правильно підійти. Зараз активно вивчаю це питання. Думаю, згодом детально обговоримо його на одній із нарад. В області діє 89 громадських формувань із охорони громадського порядку і державного кордону, які нараховують 2 тисячі 598 членів, із них у сільській місцевості – 77 громадських формувань, у котрих – одна тисяча 209 членів. Це – статистика. Формування повинні працювати. Як? Наприклад, увечері активісти мають пройтися з міліонером вулицями. Якщо останній трохи перегинає палку – зробити зауваження, попередити. От ходять чутки про розправу над затриманими, про катування (хоча я таке виключаю), то за наявності членів громадського формування такого ніколи не буде. Або доставили у відділ адмінарештованого, і потрібно знайти понятих, то чому ж ці люди не можуть ними бути? От вам і участь у формуванні громадського порядку. Але є проблеми…
– Які саме?
– У місті громадські формування забезпечено формою, спецзасобами, а в сільській місцевості цього немає. Тому люди й намагаються від такої роботи відмовлятися. Активним учасникам громадських формувань видають дозвіл, і вони можуть купувати пристрої відстрілу гумовими кулями. Це теж аргумент на користь, бо чоловіки переважно вважають: потрібно мати зброю. Я, до слова, був щасливим, коли вперше тримав у руках пістолет.
– Вам як міліціонеру доводилося застосовувати зброю?
– Жодного разу. Але вважав: якщо потрібно – стану на захист. Що ж до формувань, то вони – необхідні. Стосовно цього спілкувався з Борисом Петровичем (голова облдержадміністрації Борис Клімчук, – авт.), він підтримує в частині виділення коштів на функціонування підрозділів «Варти порядку». Ще хочу сказати: у Луцьку, Ковелі, Володимирі-Волинському та Нововолинську є підрозділи, котрі створені на базі недержавних охоронних підприємств. Формування корисні, тільки потрібно правильно з ними працювати.
– Олександре Дмитровичу, порозуміння з владою області, як бачимо, є, а що скажете про взаємодію УМВСУ з УСБУ, прокуратурою області, іншими контролюючими та правоохоронними органами?
– Так, із владою – повне порозуміння. Голова облдержадміністрації дійсно хоче багато зробити. Я вже розповідав, що за його сприяння невдовзі отримаємо 300 комп’ютерів, але знову наголошу. Окрім того, невдовзі встановимо камери спостереження в Луцьку, а на це потрібно півтора мільйона гривень. Не для того відеонагляд, аби отримати інформацію, а щоби розкрити злочин. Моє завдання – працювати в цьому напрямку. Щодо силовиків… Із прокуратурою маємо повне порозуміння. Більше того, згідно з новим КПК, вони стають процесуальними керівниками слідства, тобто всі дії слідчого контролює прокурор. Почасти й мені легше, бо, як кажуть у народі: одна голова – добре, але дві – краще. За час моє роботи жодних конфліктів не виникало, кожна структура виконує свої функції. І з іншими органами також є повне порозуміння.
– Із вашим призначенням на посаду начальника волинської міліції відбулися кадрові зміни. Чим керуєтеся, здійснюючи кадрову політику? Робите ставки на місцевих офіцерів чи практикуватимете залучення досвідчених кадрів за межами області?
– Сьогодні я вважаю, що міліція повинна працювати належним чином: професіоналізм, знання справи, людяність, відвертість у роботі з населенням. От нещодавно довелося побувати в Нововолинську, поспілкуватися з населенням. Чоловік зі слізьми на очах розказує, що не може зрозуміти, чому до нього так ставляться. Запитую: що ж сталося? Була крадіжка. Забігаючи наперед, скажу, що злочин розкрито. Чоловік нарікав: прийшов до керівника нововолинської міліції, а він ховається. Тричі довелося переписувати заяву. Що це за ставлення? Не може так бути!
– До речі, про ставлення правоохоронців до людей: ротації кадрів проводив і ваш попередник Богдан Щур. Невже проблема стоїть настільки гостро, що її не може вирішити жоден начальник міліції краю?
– Це не глобальна проблема міліції, то – проблема суспільства. Ми ж не беремо у правоохоронні органи, даруйте, уродженців Місяця. Вони – такі ж люди. Міліція не гірша від соціуму, в якому сьогодні живемо. Інша річ, що потрібно проводити відповідну роботу. Не думаю, що в Нововолинську подібна ситуація трапиться знову. Той керівник сидів червоний, наче рак. Навряд чи він собі дозволить таке ще раз. Що ж до ротацій... У першу чергу звертаю увагу на професіоналізм. Але зараз нам потрібен спеціаліст із кіберзлочинності, а в області його не можу знайти. Вимушений шукати деінде. 
– Але таких фахівців потрібно переманювати чи перекупляти. Що можете їм запропонувати?
– Загалом – так. Аби людина покинула все й поїхала в іншу область, потрібно запропонувати ліпші умови. Але трапляється всяке: іноді не сходяться у поглядах із керівництвом. Спеціаліст – хороший, а розуміння немає. То нехай тут працює. Решта кадрових змін: їх не так багато відбулося. Переважно призначав місцевих. Хтось отримав і догану. А що робити? Провів нараду, вказав на недоліки. Тиждень минув, другий, а злочини мають місце. Чекайте, але ж у тій місцевості люди живуть! Чому вони мають наражатися на небезпеку через бездіяльність якогось міліціонера? От нещодавно виїздив у Рожище. Вандалізм у лікарні. 10 чи 15 дверей виламано! Поліклініка в результаті не працює. За три дні злочин розкрили. Невже у мене рука підніметься зняти з посади тамтешнього начальника міліції? Давайте реально дивитися на речі.
– Розумію, що оцінювати роботу попередників – невдячна справа. Проте цікаво, що у роботі генерал-майора міліції Богдана Щура вважаєте позитивом, а які напрямки потребують посилення?
– Скажу, що Богдан Володимирович зробив багато як у плані матеріально-технічного забезпечення, так і щодо організації роботи. Відчувається, що механізм працює. Зауважень не маю. Правда, щодо окремих напрямків у мене – власне бачення. Тим паче, що людина працювала день і ніч. От погляньте: вперше за багато років відремонтовано фасад приміщення. Цей напрямок хочу продовжити. Робитимемо ремонт усередині, аби в обласне управління міліції було приємно зайти.
– А як здійснюється процес очищення УМВСУ від осіб, які дискредитують високе звання міліціонера?
– Нещодавно в міністерстві проводили колегію, а також – соціологічне опитування щодо виконання правоохоронцями професійних обов’язків, щодо рівня довіри до міліціонерів, поваги до їхньої роботи. Проблеми є. Моя думка: є склад злочину чи проступку – матеріали спрямовую у прокуратуру. У Володимирі-Волинському є таке кримінальне провадження. Двох міліціонерів уже звільнили. Нехай ними займається прокуратура. Тобто якщо скоїв – відповідай. До речі, є інспекція з особового складу, а також такий орган, як внутрішня безпека, котра безпосередньо над цим працює. 
– Про хабарництво у лавах міліції ходять легенди. Поділіться міркуваннями: подібне явище – вада, яку не вдається остаточно викоренити, чи момент, на якому надто загострюють увагу?
– Якщо говорити про хабарництво загалом, то за ці кілька місяців виявлено 15 фактів. Звісно, є воно й у лавах міліції. На жаль, такі факти мають місце. Але цього не приховуємо. Так, ми відбираємо кадри, але вони – частина соціуму. Хотілося б, аби міліціонери отримували більшу зарплату. Але невелика платня не є причиною, аби дозволяти собі опуститися до такого. Очищатися міліція буде. Безумовно. Причому не зупинюся навіть тоді, коли зостанеться половина особового складу!
– Ваша точка зору на ініційовані структурні зміни в системі МВС України й, зокрема, перейменування міліції на поліцію?
– Ніколи себе не запитував… А що зміниться, коли буду поліцаєм? Інша річ, якщо зміниться ситуація із фінансовим забезпеченням.
– До речі, про кошти: харківське та черкаське управління міліції придбали за державні гроші автомобілі «Mitsubishi Outlander». Якими машинами користуються волинські правоохоронці і чи з’явиться у автопарку саме «Mitsubishi»?
– «Mitsubishi» – хороша машина, але не найкраща.
– І не найдешевша. Вартість однієї – до 300 тисяч гривень…
– І не найдешевша. Дійсно. Але зараз ми спільно з поляками працюємо над хорошим проектом. Можливо, до кінця року отримаємо п’ятнадцять автомобілів марки «Toyota». Було б добре. Щодо інших автомобілів… Нещодавно був у Турійську, зустрічався з місцевою владою. Дійшли згоди, аби виділити сільському дільничному робочий кабінет і «Ниву». От я вважаю, що для нашої місцевості таке авто буде кращим, ніж «Mitsubishi». Міністерство допомагає з транспортом, та якщо схочуть допомогти бізнесмени, відмовлятися не будемо. Зрештою, ті машини потрібні не лише нам, а й громаді.
– Олександре Дмитровичу, ви – не волинянин. Розкажіть, як облаштувалися у Луцьку? Де мешкає ваша родина?
– Сім’я залишилася в Києві. Діти вже дорослі: синові – 21 рік, а доньці – 23. Вони якраз здобувають освіту. Тому вирішили, що дружина лишиться з ними. Я ж у Луцьку винаймаю квартиру.
– Відтак волинське призначення для вас – непостійне місце роботи? Чи немає нічого стабільнішого, аніж тимчасове?
– Усіляку посаду й роботу сприймав як завдання. Звісно, зміни та переїзди даються нелегко. Мені подобається працювати на Волині. Такі краєвиди! Стільки простору!
– Якщо не секрет: як полюбляєте проводити вільний час? І якщо відбуватиметься футбольний матч між «Волинню» та київським «Динамо», за кого вболіватимете?
– Щодо матчу… Вболіватиму за громадський порядок. Якщо футбол завершиться і не буде феєрверків, бійок, люди спокійно розійдуться додому, то це й буде найкращим результатом. А на полі нехай виграє сильніший. Хоча може бути й нічия. Футболу багато бачив, бо, як уже розповідав, два стадіони розташовувалися на Печерську в Києві. Кожна гра вимагала моєї присутності. Вболівальники кричать, вони в ейфорії, і може трапитися все. Треба швидко приймати рішення. 70 тисяч глядачів слід випустити з території стадіону, аби нікого не травмували …
– Такі нюанси, певно, набили оскому до футболу? Нині спостерігаєте за спортивними баталіями по телевізору?
– Сказати відверто?
– Тільки відверто.
– Обираю телевізор. Навіть коли друзі запрошують… Ви ще запитували, чим займаюся у вільну хвилину. А часу того майже немає. Робочий день розпочинаю з половини восьмої. О десятій вечора, а часом і в одинадцятій, я ще на роботі. В суботу й неділю також доводиться працювати. Тому особливо ніколи перейматися дозвіллям. Звісно, коли йду у відпустку, то можу посидіти з вудкою на березі водойми або книгу почитати.
Розмовляла Світлана ГОЛОВАЧУК.
Фото Оксани БЛИЩИК.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (168) - 45%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.8%