«Я тебе заколю, як свиню»… Сказав – і вбив!

«Я тебе заколю, як свиню»… Сказав – і вбив!


Посеред білого дня розправившись із педагогом, злочинець досі лишається непокараним!

Дев’ять місяців минуло відтоді, як резонансна кримінальна справа опинилася в Апеляційному суді Волинської області. Безпосередні учасники події  на судове слухання не з’явилися. Бо 77-річний Володимир уже давно в могилі, а його вбивця, 78-літній Юрій, досі під домашнім арештом у Княжому місті.

Замість чоловіків у залі суду – адвокати, лікарі, дочка підозрюваного та вдова покійного Володимира.

Жінка приїхала до Луцька домогтися єдиного: зобов’язати злочинця пройти обстеження у Київському центрі психіатричної експертизи, щоб з’ясувати, чи вбивця правомірно уникає покарання, ховаючись за вік та хворобу, і чи не можна його лікувати стаціонарно (тобто у спеціалізованому виправному закладі)?

Адвокат Юрія, навпаки, просить скасувати рішення Володимир-Волинського суду про обстеження підозрюваного в обласній психлікарні й залишити свого підзахисного під домашнім арештом. Бо інакше, мовляв, ставиться під загрозу його життя.

Що ж то за вбивця такий, котрий опинився майже в тепличних умовах? І чому за скоєння особливо тяжкого злочину досі лишається непокраним? Спробуємо розібратися. Щоправда – на час судового розгляду уникатимемо прізвищ.

Комуніст і націоналіст

Історія із трагічним кінцем бере свій початок іще у 90-х роках. Тоді Володимир та Юрій були сусідами по дачах. Так вийшло, що перший запідозрив другого у крадіжці велосипеда, а другий сказав: знати не знає про зниклий транспорт.

– Здавалося б, що таке велосипед? Дрібниця. Але Володя був закоханий у спорт. Як учитель фізкультури (загалом педагогічного стажу мав 45 років) дуже часто проводив із дітьми велопробіги. А ще володів якимось загостреним відчуттям справедливості… – пригадує вдова Анастасія. – Працюючи у школі, постійно заступався за колег. Не мирився із брехнею. Тому й крадіжки не міг пробачити. Скільки я не просила, щоб залишив сусіда у спокої, Володя, як тільки бачив Юрія, голосно казав: «Дайте злодіям велосипеда!».

Крім особистої неприязні, мали чоловіки і політичні різнобіччя. Юрій сповідував ідеї комунізму. Володимир завжди відстоював національні погляди. Тому і в компартію ніколи не вступав, і став одним із перших членів Руху на Волині.

– Ми ще з доньками сміялися, коли він після чергових зборів Народного руху України приніс синьо-жовтого прапорця, поставив на тумбочці біля ліжка і сказав: «Ось наша найбільша святиня», – із болем переповідає жінка. – Коли НРУ розпався, Володя вирішив: більше ні в які партії не вступатиме. Та найближчою по духу була йому «Свобода».

Зухвале вбивство

Із чого почався конфлікт між чоловіками 15 лютого, вже не важливо. Тоді, на свято Стрітення, Володимир відзначав свій день народження. Хоч як там відзначав?.. Попросив у дружини скласти «тормозка» і з тим пішов до міського парку, де мав зустрітися з друзями.

– В післяобідню пору я вже стала хвилюватися: чого-то іменинника довго нема? Аж тут – дзвінок у двері. Відчиняю. Ні , не Володя. Чоловік у міліцейському. Представився і запитує: «Тут живе громадянин такий-то?» – «Тут», – кажу. «А вам знайомий цей чоловік?» – і показує у своєму мобільному старика, оберненого спиною, який із тонкою палицею в руках іде вулицею. «Та ні, щось не впізнаю, – відповіла я правоохоронцю. – А що сталося?»

Відповідь міліціонера приголомшила настільки, що жінка ледь не втратила свідомість: «Ваш чоловік мертвий! Його вбив отой дід із тростиною!».

Свідків зухвалої розправи вистачало: пасажири маршруток, пішоходи, водії. Адже сталося «чепе» у центральному сквері Володимира-Волинського, якраз навпроти автостанції, поруч зі стоянкою таксі та пішохідним переходом.

Як згодом розповідали очевидці, підпилий чоловік (тобто Володимир) щось сказав у бік тверезого (Юрія). Сварка перейшла у шарпанину. Потім один із пенсіонерів розкрутив свого ціпка. Зсередини блиснула майже 30-сантиметрова сталева «заточка». «Дідок» із розмаху вдарив суперника спочатку в руку, а потім у ділянку серця. Поранений упав, схопився за серце. «Болить… Ой болить…» – простогнав і… помер. А ошелешені люди стояли й дивилися, як «дідок» заховав смертоносне лезо у ціпок, узяв знаряддя вбивства під руку і спокійненько покрокував додому.

Згодом судмедексперт, який робив розтин, зауважив: удар був такої сили, що серце Володимира розкололося навпіл. І якби не це, то здоров’я 78-літнього чоловіка дозволяло йому жити ще років із десять.

– Дуже боляче було це слухати, – продовжує вдова. – Він справді ніколи не хворів. Завжди у русі, завжди з дітьми. А в мене після онкології та операцій здоров’я таке стало, що собі навіть місце на кладовищі купила… Якось мене «швидка» забрала, їдемо в машині, а чоловік каже: «Не здумай раніше померти, бо я без тебе пропаду…» І бачите, як доля повернулася?..


«Усе схвачено й за все заплачено»?

Наступного дня після жорстокого злочину 78-річного Юрія арештували й посадили в ізолятор тимчасового тримання. Та невдовзі родичі жертви дізналися: в затриманого стався інфаркт і вбивця тепер у лікарні.

– Я повірити не могла! Якихось пару днів тому цей чоловік мав таку силу, що одним ударом пробив цупкий зимовий камуфляж, товстий світер, сорочку, ледь не наскрізь пронизав грудну клітку і ось раптом став немічним! – продовжує вдова. – Щоб перевірити, пішла в лікарню. Але заходити в палату не наважилася: побалакала з лікарями. І саме тоді працівниця медперсоналу сказала по секрету: в палаті біля хворого син. Він говорив до батька: «Получишь по полной!», а той кричав: «Делай что-то! Делай!».

Після трьох тижнів лікування Юрія виписали. Але опинився він не в камері ізолятора, а у власній тепленькій квартирі під дбайливим наглядом дружини. Почувши таке, потерпіла сторона була просто ошелешена.

– Виходить: маєш хворобу – можеш убивати?! І доки твоя жертва гниє в землі, ти продовжуєш спати на чистих простирадлах, їсти свіжі супчики, грітися на сонці? – риторично запитує донька загиблого Майя. – У нашому випадку так і виходить. Хоча українське законодавство передбачає кару навіть для смертельно хворих злочинців. Їх ізольовують від суспільства, але при цьому отримують визначене медиками лікування. Такий спецзаклад є, наприклад, у Дніпропетровській області. Тож убивці мого батька якраз там і місце.

Та з причин, про які можна тільки здогадуватися, Юрій досі залишається під домашнім арештом. Лікарі з Володимира-Волинського і навіть експерти з Луцька не спішать домогтися для підсудного стаціонарного (тобто у виправному закладі) лікування. Рідні ж убитого не можуть залишити без кари того, хто забрав у них батька й чоловіка.

– Тато часто приходить до нас уві сні, – каже донька Майя. – Спокійний та усміхнений, нещодавно розповідав, ніби провів шаховий турнір. «Як тобі там?» – запитала я. «Мені тут добре»...

– Щодня провідую Володю на кладовищі. Балакаю, запитую. А 16 жовтня, в день нашого одруження, і він прийшов до мене… Приніс букет квітів… – втирає сльози Анастасія Станіславівна.


«Прости. Бо тобі буде прощено», – каже Святе Письмо. Та чи зможуть осиротілі діти простити смерть батька? Якби Юрій покаявся, на коліна впав, чи пробачила б йому вдова? Жінка задумалася. А потім тихо так: «…Не знаю».

… За майже 9 місяців по смерті Володимира рідні побували на семи судових засіданнях. Але в жінок лишилося багато запитань до слідства. У справі нема показів чоловіка, який незадовго до вбивства особисто чув словесну перепалку між Юрієм та Володимиром, де останній казав: «Я тебе приб’ю», а перший відповідав: «А я тебе заколю, як свиню». Чомусь не занесено до справи слів міліціонера, який запам’ятав чітко сказані Юрієм матюки, коли тому випадково прищемило пальці (хоча до того вбивця поводився так, ніби ні ходити, ні говорити не може). Дивує потерпілих, чому досі не ізольовано від суспільства злочинця, який упродовж 15 років гуляв містом із власноруч виготовленою холодною зброєю, врешті, її застосував, а його психічна адекватність досі не досліджена!?

– Княже місто маленьке. Тож люди розповідають: «нетранспортабельний» Юрій насправді самостійно пересувається своєю квартирою, – розповідає Майя (Донька Юрія теж на суді підтвердила: батько ходить по кварирі з паличкою, вимовляє окремі слова).

– Нам кажуть: «Та покиньте ви це», натякають: «Усе тут схвачено, за все заплачено». Але я маю захистити свого чоловіка! – аж схлипує вдова. – Бо сам він цього вже не може зробити…

У четвер, 6 листопада, голова Апеляційного суду Волинської області Петро Філюк, який головував у цій справі, майже три години слухав родичів убитого й підозрюваного, аналізував аргументи захисників, радився з лікарями щодо можливості чи неможливості провести медико-психіатричне обстеження підозрюваного і навіть якщо так, то де: у Луцьку? в Києві? Але через ряд процесуальних порушень, допущених слідчим, через незнання прокурором нового Кримінально-процесуального кодексу (чим справа загнана в тупик) колегія суддів прийняла рішення й надалі залишати підозрюваного під домашнім арештом.


Вдова Анастасія не могла стримати сліз. Не могла повірити, як це так: є жорстоке розправа, є купа свідків і доказів, є, зрештою, зізнання самого вбивці, однак справделивої кари досі не нестало.

– Але, – сказала жінка насамкінець, - чим би не закінчилася ця справа, я вірю: крім мирського суду є ще Божий і від нього ніхто не заховається.

Оксана БУБЕНЩИКОВА.

Фото автора.  




  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%