Фреймут… за викликом?

Фреймут… за викликом?


І досі в невеликому с. Колодяжне Ковельського р-ну не можуть забути візиту в музей-садибу Лесі Українки столичної телегрупи. А ще – дивного прагнення ведучої-«ревізора» не стільки ознайомитися з експозицією, як… кави попити. То чого ж приїжджала на Волинь пані Фреймут?

«Волинська газета» вже коротко розповідала про цю пригоду. Тепер – детальніше.

Насамперед, журналістка в супроводі телегрупи завітала до музею. Купила вхідні квиточки. А потім зі здивуванням зауважила, що там ніде попити навіть кави… Оскільки в меморіальній садибі – не заклад громадського харчування, то працівниці музею показали напрямок, де в селі розмістилися аж дві необхідні київським візитерам установи – кафе та ресторан.

І тут – почалося!

«Я знайшла кафе. Кафе називається «Кафе». Напевне, у випадку великих екскурсій тут можна обіди замовляти телефоном», – з мікрофоном у руці інтригувала глядачів Ольга Фреймут.

Тук-тук. Незважаючи на вивішений на видному місці розпорядок роботи, кафе не відкрилося… А до  розташованого неподалік ресторану журналістка теж чомусь не попрямувала.


Теледіва у студії.




Голос з-за кадру:

«Здається, працівники «Кафе» закріпили за собою право зачинятися, коли самі того схочуть! Чи, можливо, таку реакцію викликала поява інспектора?».

Та невгамовна жінка намагається достукатися та додзвонитися, а коли нічого з цього не вийшло, шукає «чорний хід». Натрапивши на залізні ворота, що ведуть у подвір’я кафе, хвацько залазить на підмурівок і намагається зазирнути всередину…

Взагалі, походеньки цієї красуні можуть конкурувати зі схожими маневрами бравого солдата Швейка або з Остапом Бендером, головним героєм «Дванадцяти стільців»! На шляху до поставленого завдання – як не спаплюжити рівень сервісу колодяжненського кафе, так підірвати його реноме через відсутність можливості проникнути всередину – Ольга Фреймут не зупиняється ні перед жодним маневром. Буквально сльози замилування викликає сцена її спілкування з нововолинськими учнями молодших класів, які прибули на екскурсію в Колодяжне і навіть не встигли вийти з автобуса. Залізла в салон, почала цікавитися, що їстівного в дорогу спакували матусі своїм діткам, потім зробила невтішний висновок, що свіжі помідори в бутербродах можуть за час дороги зіпсуватися і (увага!) призвести до отруєння маленьких відвідувачів. Ну, а щоб цього не сталося, всім треба надати послуги з централізованого харчування!

А здатне це зробити лише кафе, що притулилося на роздоріжжі?!

– Ми прибули на екскурсію в музей-садибу Лесі Українки і захотіли попити кави. Мені тут сказали, що в селі – єдине кафе, яке функціонує і де можна поїсти. Але я зробила дві спроби піти туди поїсти, й жодного разу мені ніхто не відчинив двері. Ви не знаєте, чому мені не відчинили?, – це вже Ольга Фреймут серед місцевого населення.

Чоловіки, які позбігалися на небачене раніше диво (не кожного ж дня в село столичні журналістки в коротких сукнях та з червоними туфлями на довжелезних «шпильках» приїжджають!), на це питання нічого не відповіли.  Один тільки поцікавився:

– А музей хоть понравився?

– Понравився! – відповіла теледіва.

Був у сюжеті й ще один епізод, який, за задумом режисерів та постановників, міг претендувати на екстравагантність. Це коли Ольга Фреймут, з усіх боків оточена молодими чоловіками з телекамерами та фотоапаратами, зупинила посеред села хлопця на мініатюрному тракторі, залізла в тісну кабіну (увага: транспортний засіб розрахований на одного механізатора, тому за порушення Правил дорожнього руху якщо не саму київську шукачку гострих відчуттів, то безталанного колодяжненського селянина інспектори ДАІ мали б оштрафувати навіть за фактом появи цього зображення на телеканалі!) та приїхала разом із ним до кафе, що, здається, було основним об’єктом уваги. В селі подейкують, що за це «таксі» пані Фреймут заплатила хлопцеві 100 грн.

Та й друга спроба виявилася невдалою: працівники закладу громадського харчування забарикадувалися перед цим «інспектором» так, наче готувалися тримати кругову оборону мінімум із місяць часу!


Туфлі у тракторі.



А ефектна молодичка продовжила працювати «на камеру»:

– Ось такою виявилася інспекція у селі Колодяжне…

Потім грайливо зітхнула і завершила:

– На Волині, на Поліссі! Навіть Леся Українка дозволила мені сісти за свій стіл! Але, на жаль, єдине кафе в місті, де подають каву, сендвічі, двері перед нами не відчинило…

Аж сльози навертаються, коли чуєш такі скарги таких високих гостей! Таке враження, ніби світ клином на тому «кафе «Кафе»» зійшовся, хоча є в селі й справжній ресторан, здатний умістити одночасно до 200 відвідувачів, але куди  Ольга Фреймут та її телегрупа чомусь не пішли.

Тому, щоб з’ясувати деякі деталі цього загадкового візиту, котрі залишилися за кадром, редакція звернулася до директора Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки (є філією Волинського краєзнавчого музею), заслуженого працівника культури України Віри Комзюк.

– Я того дня якраз у відрядженні перебувала, тому честі спілкуватися з Ольгою Фреймут та її супутниками не удостоїлася, – розповідає Віра Михайлівна. –  Про дату свого візиту вона не повідомила, тому її ніхто й не чекав. Але ще в музеї Ольга Фреймут сказала, що хоче випити кави. І, мовляв, кавоварка в нас також повинна працювати… Наші працівниці її не пригостили (бо так не заведено), але, чесно кажучи, це вперше за 35 років моєї роботи подібне прохання чую з боку журналістів. Та й не можу пригадати, щоб хтось інший із відвідувачів вимагав кави! От у цьому році ми прийняли понад 21 тисячу екскурсантів, і таке почули вперше… Щоправда, часом організатори колективних відвідин просять, аби перед далекою дорогою їм приготували поїсти. І – ніяких проблем: якщо не в кафе, так в ресторані вони замовляють їжу і харчуються…

Відтак явних причин того, щоб у меморіальному музеї-садибі шукали не цікаві експонати, а запашні напої, не проглядається. І взагалі: працівниці музею досі не можуть оговтатися від появи «інспекторші» та доволі експресивного стилю її поведінки… За десятки ж років усіляких гостей довелося приймати: від письменників-класиків до глав держав! І всі поводилися чемно та культурно, ніхто фамільярно не прикривався неживою Лесею Українкою і не казав, що вона буцімто дозволила навіть за її столом посидіти. Навіть другий Президент України Леонід Кучма під час відвідин музею був настільки зворушений побаченим та схвильований неповторною аурою цього священного місця, що в тексті вітання власною рукою дописав фразу «З повагою»!

Але чогось таки київська телегрупа в Колодяжне приїжджала!

Чому?


Взагалі, посилений інтерес Ольги Фреймут вагою 50 кг і зростом 168 см (у дівоцтві – Коник) до всього, що пов’язане з процесом публічного вживання людьми продуктів харчування, можна пояснити кількома версіями.

Перша: вона народилася в львівському м. Новий Розділ і тато Михайло у неї був футболістом…

Друга: під час навчання в Лондоні Ольга Михайлівна підробляла офіціанткою, а тому на чужих кухнях надивилася всякого.

Третя: інтерес до чогось чужого пов’язаний із особливостями її характеру, адже спочатку взяла церковний шлюб із режисером «5 каналу». Олександром Ракоїдом, проте завагітніла від… уже літнього британця Ніла, перебуваючи на Туманному Альбіоні.

Четверта: здатність до перевтілення у неї стала звичкою, тому й за паспортом вона досі Коник, а в ефірі – Фреймут (дівоче прізвище її мами). П’ята: особисто вона не любить готувати, особливо – страв, які потребують певного часу, наприклад, запечена гуска. Тому ресторани та кафе – її хобі. Коли її агентам запропонували у «Кафе» запечену курку, ті сказали «Ні, ні» і взяли по шоколадці.










Але до чого тут експонати меморіального музею Лесі Українки в нашому Колодяжному? Ця установа, офіційно відкрита в далекому 1949 р., за роки свого існування й так бачила різні ситуації, вихід із яких знаходили спільно з місцевою владою, але аж ніяк не з допомогою таких, як Ольга Фреймут. Мало того, в період, коли в 1921-1939 рр. Волинь входила до складу Польщі, то на місці музею стояли руїни. Перша спроба відродити пам’ять про Лесю Українку та славетну родину Косачів зазнала невдачі з початком Великої Вітчизняної, а під час піврічних боїв за Ковель між радянськими та німецькими військами майже всі будинки були понівечені…

Тому багато поколінь волинян дбали про відбудову та збереження унікальної спадщини Лесі Українки, а не, вибачте, не про кавування з київськими візитерами та не їхнім полюванням за меню в сільському кафе.

До речі, цікавий слоган оприлюднює ця скандальна журналістка в ефірі одного з вітчизняних телеканалів: «Красивим можна все!». Щодо привабливості цієї молодої жінки, дискутувати не будемо: у кожного свій смак. Але кому адресувати питання: що можна розумним, а що вихованим? І хто відповість: навіщо було їхати майже 400 км із Києва, щоби якесь сільське «Кафе» штурмувати?

Ольга Фреймут (Коник) без зайвої скромності у своєму «телерозслідуванні» наголошує: народилася в один і той самий день, що й ЛесяУкраїнка – 25 лютого…

І в музеї навіть не зайшла у відділи, де – художня спадщина. Взяла кружечку (бо в неї – самої Фреймут – була така ж), приміряла рукавички (бо в неї – Ольги – теж тендітні руки), заглянула на себе – красиву – в люстерко – і повіялася в придорожнє кафе.

Залишається тільки додати: день – справді той самий. Тільки роки – зовсім різні. Й особливості життєвого шляху в Ольги Коник та Лесі Українки – як небо й земля…

Володимир ДАНИЛЮК.

Фото автора, Олени ЛІВІЦЬКОЇ, Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ та з архіву. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Чи справилася б центральна влада з епідемією коронавірусу без підтримки органів самоврядування Волині?

Звичайно, адже вона використала для боротьби з Covid-19 весь потрібний державний ресурс. (7) - 11.7%
У Києві тільки імітують бурхливу діяльність. Насправді під прикриттям коронавірусом вирішують інші справи. (33) - 55%
Якби не місцеві ради, то епідемія б стала масовою. (14) - 23.3%
Мене це не стосується. (3) - 5%