Феня – лісова мафія

Феня – лісова мафія


«Тут моя родіна. Тут моя смерть!»  – каже Феня, яка живе у лісі, на місці колишнього хутора  за 9 км від села і знає про свою вотчину все: де грибні місця, де вовки бродять і навіть… де бурштин залягає.

Самітницею баба Феня себе не вважає. Щоб не сумувати, частенько гостює у сусідніх селах – Галузії чи Костюхнівці (Маневицький р-н). Вона, хоч і поважний вік має, але не проти чарочку хряпнути, покурити і посидіти в компанії. У молодості баба Феня де тільки не працювала (навіть в органах!) і має звання заслуженого донора України. Так що її кров може текти у жилах будь-кого з нас!

«Сто грибов знайду навіть з фонариком!»

На хутір до баби Фені ми разом із Галузійським сільським головою Іваном Шпаком їхали 9 км через засніжений ліс. Він усе переживав, чи вдасться застати самітницю вдома. Вона, буває, виходить в село до друзів. Особливо, коли пенсію час отримувати… Того дня до пенсії було далеко, тож Іван Іванович завбачливо прикупив для Фені консерви, кілька хлібин та пляшку олії.

Хатина баби Фені належала її батькам, та й, мабуть, ще дідам-прадідам. Колись тут був хутір Оптова. Але вже багато літ, як людей звідтам виселили. Тому тепер довкола хати – височезні сосни і ніякої цивілізації. Хоч за Польщі навіть школа діяла…

«Агов! Ти є, Феню?!» – гукає Іван Шпак з порога, мов до доброї подруги. Галузіївська хуторянка, за його словами, дуже компанійська та навіть гостинна.

Пригинаюся низенько… Хата – стара як світ, живий музейний експонат. Під грубою – Феня. Чистить щіткою якогось кожуха в мисці з мильною водою. Пере, видно.

«Ану, глянь-но, – відразу бере в оборот Івана Івановича. – Який то звір?»

«Та що ти, Феню, то не натуральне…» – махнув рукою голова.

«Е ні… Я в шкурі толк знаю!» – заперечила жінка.

Журналістові у хаті, здається і не здивувалася. Так – ніби наш брат тут раз у раз  буває.



«О-о-о… У Фені тут такі гості ночують, коли грибна пора, що ви б і не подумали!  – зазначає Іван Шпак. – На подвір’ї тут розбивають наметове містечко ціле. А все тому, що вона колись працювала в Рівному, мала, видно, знайомства непогані, от колишні знайомі й приїздять, щоб показала, де грибів кращих набрати».

«У міліції працювала, – раптом додає Феня так, ніби забула про це, а тепер тільки згадала. – Точніше – у воєнізірованій охрані. Вмію і з пістолетом, і з карабіном обращатися. З дєцтва я бойова була. В школі казала: двойку поставите, то вас подорву! А те, що я знаю в лісі все, – то факт. Тут моя родіна. І тут моя смерть! І гриби, і клюкву, і трави різні. Навіть про… бурштин (сміється, – авт.). Сто грибов можу знайти з фонариком.  Шо на Волинь, шо на ровенську територію заведи мене, куди хоч в ліс – вийду! Тут правда, вовки завелися. Чотири штуки ходить. Але я з їми дружу».



«Ще не здохла, а вони її вже ріжуть»

Старезна хата баби Фені розмальована крейдою: обабіч дверей – квіти мережкою. Попід вікнами – зірки та якась тварина, на косулю схожа. Дбайливо обкладена сухим листям. У цій хаті Федосія Вікторівна Шматко (в дівоцтві Слива)  народилася майже 70 років тому. Після того, як помоталася світами, Феня повернулася у батьківську оселю доглядати стариків. Вони вмерли, а Феня зосталася. Сама-самісінька. Молодою померла донька, яка жила в Галузії, бо захворіла. Був час, коли Федосія Вікторівна мала квартиру в Рівному.

Прошу її провести екскурсію своїми нинішніми «апартаментами».  Хата зсередини достеменно передає характер господині. Піч на бік похилилася, гасова лампа на припічку, пачка цигарок без фільтру на столі, сітка моркви на підлозі, на стінах – сердечка, вирізані з цукеркових коробок, дивна дерев’яна маска якогось страховиська, навіть книжкова полиця, старезне дзеркало з новорічними гірляндами, які, видно, тут і зимують, і літують.

«Он гляньте все в мене є, – і показує у літрових банках «запаси» макаронів чи круп. – Затарилася!».

«А топити чим маєш, щоб не замерзла?» – принагідно цікавиться голова.



«Маю! Як напалю грубу, то в мене тут «ташкєнт». Он вчора «дікій пляж» робила – милася! А тут ліс різали, то і  мені пару полін… Не хотіли, чуєш?! Я цю посадку садила своїми руками. Ще не здохла,  а вони її вже ріжуть! » – із серцем відповідає Феня, а тим часом бере з тумбочки стареньку світлину.

«Це – доця моя така була Олександра…» – стихає…



Крім спогадів, єдине, що лишилося від доньки на згадку матері, – намальовані квіти. «Алєнькій цвіточек», – пояснює Фєня. На дверях, на печі…  Феня ці «цвіточки» береже як зіницю ока. І навіть коли піч білить (а видно ж, що часом білить), то щіткою довкола обводить. Щоб не стерлися…

Єдиний внук, щоправда, є у баби Фені. Хоча далеко живе, але не цурається. Цього літа приїздив із дівчиною до неї на хутір. Довго гостював. Була Фені втіха…

Олена ЛІВІЦЬКА.

Фото автора. 





  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 30.9%