Червоний нарком із Дольська

Червоний нарком із Дольська

Із Грицюка він перетворився на Антонова, із селянського сина – на начальника Тюремного управління НКВД СССР, але загинув від чекістської кулі…

Волинський край здавна був джерелом талантів та інтелектуальної еліти, яка прославилася не лише в Україні, але й на світових просторах. Учені, письменники, музиканти, живописці, державні мужі, діячі церковного руху, воєначальники, медики, хлібороби й шахтарі стали дійсно історичними постатями Волині. Їхні імена добре знані в усіх куточках області.

Та були, виявляється, серед наших земляків і червоні наркоми-чекісти!

Поліське с. Дольськ, що на Любешівщині, стало широко відомим завдяки відкритій у часи вже незалежної України митниці на кордоні з Республікою Бєларусь. І саме в цьому селі далекого 1893-го побачив світ Лука Грицюк. Його батько Йосип, як і більшість поліщуків-наймитів тих часів, не зміг дати синові хоч якоїсь пристойної освіти. І після закінчення двох класів сільської школи хлопець пішов заробляти на життя нелегкою працею в поміщиків і колоністів на теренах рідного Ковельського повіту.

Дещо «підсолодила» настрій Луці служба в царській армії, яку він розпочав у листопаді 1913 р. рядовим Моршанського стрілецького полку, а потім продовжив унтер-офіцером Орського і Бузулуцького полків вже на Південно-Західному фронті. Відзначився в боях під час т. зв. Брусиловського прориву на своїй Волині, за що, як і чимало його земляків, став повним кавалером орденів Георгіївського хреста. За особливі бойові заслуги підвищено у прапорщики, а потім – у підпоручники.

«Окопний офіцер», звичайно ж, здружився з більшовицькими агітаторами і після розвалу царської армії повернувся в містечко Дубровиця (тепер Рівненська обл.), де в 1918 р. став одним із організаторів і керівником повстання робітників і селян проти австро-угорських і німецьких військ та Директорії гетьмана Павла Скоропадського.

У 1919 р. Лука Грицюк добровільно пішов до лав Червоної армії, служив у 21-му Волинському полку командиром роти і начальником господарчої частини, згодом колишнього офіцера старої армії призначили командиром караульного батальйону Старокостянтинівського (тепер Хмельницька обл.) військкомату. У подальшому брав участь у боях під Житомиром і Коростенем на посаді заступника командира Богунського полку у складі 44-ї дивізії Миколи Щорса, за завданням командування 12-ї армії організовував партизанський рух у тилу військ армії УНР…

У березні 1920 р. стався непередбачуваний поворот у його долі: розпочинає службу в чекістських органах, тоді ж, ймовірно, змінив своє прізвище на більш «модне» – Антонов, а ім'я – на Ніколай. Спочатку був уповноваженим Особливого відділу (військова контррозвідка) тієї ж 12-ї армії, а через два роки здібного співробітника перевели на роботу в тому ж статусі в ГПУ при Раднаркомі УРСР. Зокрема, саме наш Грицюк-Антонов брав безпосередню участь в операції щодо виведення на територію Радянської України відомого воєначальника УНР та організатора кількох Зимових походів в Україну генерал-хорунжого Юрка Тютюнника, за що отримав орден Червоного Прапора. Самого ж отамана згодом заарештували, засудили до і розстріляли 20 жовтня 1930 р.

Із 1923 р. наш земляк із Дольська працював у чекістських підрозділах на Кавказі, відзначився в каральних операціях проти місцевих повстанців. У листопаді 1929-го він очолив Кабардино-Балкарський обласний відділ ГПУ, з липня 1934-го – начальник УНКВД Кабардино-Балкарської АССР, а через три роки призначений Народним комісаром внутрішніх справ цієї ж автономної республіки. Мав спецзвання майора держбезпеки, що прирівнювалося до полковника РККА. Як і більшість його колег, керівників територіальних органів держбезпеки, був обраний депутатом Верховної Ради СССР 1-го скликання. На той час лацкан його кітеля прикрашав ще один орден Червоного Прапора і орден Червоної Зірки, а також знак Почесного співробітника ВЧК-ГПУ.

За наступною посадою (з жовтня 1937 р.) Грицюк-Антонов уже заступник начальника 10-го (тюремного) відділу Головного управління державної безпеки НКВД, а через рік призначений керівником цього ж підрозділу.

Чи входив наш земляк до «когорти» катів сталінської епохи, відповісти важко, бо їхні імена були чи не найбільшою таємницею Радянського Союзу. І хоча про існування виконавців злодіянь знала вся країна, а «результати» їхньої діяльності час від часу ставали надбанням засобів масової інформації, не кажучи вже про те, що зустрічами з ними лякали маршалів і генералів, партійних діячів і народних артистів, простих робітників і заможних селян, ні прізвищ, ні імен представників цієї древньої професії ніхто не знав.

Сьогодні, завдяки розкриттю секретних архівів НКВД-КГБ, стали відомі ті, у кого руки в прямому сенсі слова по лікоть у крові, – це брати Васілій та Іван Шигальови, Пьотр Магго, Іван Фельдман, Пьотр Яковлєв, Алєксандр Ємельянов, Ернест Маг, Васілій Блохін... Усі вони були «почесними чекістами», удостоєні найвищих нагород, а останній навіть став генералом...

На щастя, прізвища нашого земляка у цьому кривавому списку немає. Хоча період його роботи на Соловках, де відбувалися масові розстріли, наразі ще не досліджений.

... Його заарештували органи НКВД 13 жовтня 1938-го, а 22 березня наступного року – розстріляли «за участь у контрреволюційній організації». Реабілітований він у січні 1955-го, вирок скасовано і справу припинено за відсутністю складу злочину. Тов. Грицюк-Антонов посмертно поновлений у компартії. Цікаво, що наказ про звільнення з органів держбезпеки Луки-Ніколая Грицюка-Антонова у зв'язку з арештом та розстрілом не був відмінений аж до 2013 р., тож виникла парадоксальна ситуація: вже мертва людина продовжувала пербувати серед особового складу чекістських підрозділів! Щоправда, після реабілітації він був поновлений у праві на державні нагороди, які посмертно повернули його родичам. Вони зараз проживають у Росії, а на малій Батьківщині Грицюка-Антонова про цю постать уже всі забули.

Олександр БУЛАВІН,

голова обласної організації ветеранів війни та праці.

На фото з архіву: 


Емблема НКВД СССР; 



Ніколай Антонов (Лука Грицюк) під час служби в органах НКВД Кабардино-Балкарії; 



Фото з кримінальної справи на Юрка Тютюнника; Бутирська тюрма в Москві, де в період масового сталінського терору ліквідували десятки тисяч «ворогів народу», серед яких виявився і наш земляк із Любешівщини, який до розстрілу очолював цілу мережу в’язниць органів НКВД;


Бутирська тюрма.


 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 31%