«Живу довго, бо так мені Бог дав»

«Живу довго, бо так мені Бог дав»


19 січня свій 100-літній ювілей відсвяткував житель с. Старосілля Маневицького р-ну Іван Габрель. Хоча здоров’я вже не те, як раніше, дідусь радо розповідає про все, що довелося пережити за довгі роки, читає газети та книги, а ще з розпростертими обіймами зустрічає дітей, внуків і правнуків.

Дитинство Івана Миколайовича було нелегким, адже припало на Першу світову війну. Крім цього, з тримісячного віку лишився сиротою – батько пропав безвісти на війні, а мама померла в Росії, куди їх разом із трирічною старшою сестрою Оксенею евакуювали. З того часу про дітей піклувалися дідусь та бабуся, з ними вони й повернулися в рідне село після війни.

У Старосіллі, коли хлопчику виповнилося 9 років, його віддали навчатися в польську школу, де він закінчив 4 класи. На цьому наука й завершилася – відтоді все своє життя дід Іван працював на землі.

– Ми садили, орали, сіяли, сапали, жали, копали. Іншої роботи я ніколи не знав. До війни, коли люди ще жили здебільшого на хуторах, працював у господарстві своєї сестри, а після війни працював у колгоспі, – згадує Іван Миколайович. Про свою молодість розповідає, що хлопці часто збиралися вечорами, замовляли музику і танцювали.

Про життя до і після 1939-го каже, що у Польщі було одне право, а в СССР – інше, тож важко сказати, де почувалося краще: в чомусь краще було тоді, а в чомусь – тоді. Згадує, що дуже важко було в колгоспах на початку їх створення – тоді майже нічого не давали, а коли колгоспи розбагатіли, то й людям стало легше жити. Пам’ятає дід Іван і про те, як у 1932-1933 рр. у наших краях люди з інших частин України, де був голод, вимінювали їжу на одяг та інші речі. Про діяльність УПА Іван Миколайович згадує, що це була таємна організація, яку люди підтримували. Також пам’ятає і про Колківську республіку, куди входила територія Старосілля.

Після одруження у 1940 р. із сільською дівчиною Надією завів власне господарство і працюв у колгоспі ім. Свердлова, де був їздовим та мулярем. Зокрема згадує, що дорогу зі Старосілля до сусідніх Годомичів він теж прокладав. У Івана та Надії народилося троє синів, але, на жаль, вони померли в раньому віці.

Війна прийшла в життя Івана Миколайовича у 1944 р., коли його відправили на Далекий Схід. Спочатку працювати – різати ліс, а потім воювати з Японією. Там він  навантажував снаряди у вагони, звідки їх везли до річки Амур, а далі річкою переправляли за 40 км у містечко Айгун. На війні Іван Миколайович пробув 2 роки – аж до її завершення, а потім знову повернувся в рідне село. Згадує, що все тоді було зруйноване, тож довелося багато працювати. Після війни у Івана та Надії народилося дві дочки – Ніна і Марія. – Ми дуже раділи, коли проголосили незалежність України: так жити краще, ніж у СССР – є все, що потрібно. А щодо війни на Сході… Лише залишається сподіватися, що вона закінчиться чимшвидше, – ділиться спогадами і надіями дід Іван.

У житті Іван Миколайович звик покладатися на Бога. Колись довгожитель співав у церковному хорі, а зараз, оскільки навіть ходити без допомоги вже дуже важко, лише читає молитвослов та псалтир.

На день народженння до батька та дідуся з’їхалася вся велика родина: дві дочки, 5 внуків та 8 правнуків. Найстаршому правнуку Олександрові вже 24 роки, а найменшій Оксанці – лише 2. Привітали зі святом ювіляра і представники Маневицької райдержадміністрації: квітами, подарунками та нагородами. Про своє довголіття Іван Миколайович говорить: «Живу так довго, бо мені Бог дав».

Тетяна ЛІТВІНЧУК.

Фото автора.




 

 

 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.5%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 30.9%