Як вижити?

Як вижити?


Сьогодні відповіді на це запитання, мабуть, не знає ніхто.

У 1943 р., коли Прем’єр-міністрові Великої Британії Уїнстону Черчіллю подали для розгляду проект бюджету, де пропонувалося запровадити плату за шкільні підручники, він гнівно відкинув документ зі словами: «А для чого ми тоді ведемо війну?!».

Це відбувалося в дуже важкий час для Туманного Альбіону, який воював із  німецькими нацистами та італійськими фашистами вже четвертий рік. Коли Лондон та найбільші міста країни піддавалися масованим бомбардуванням. Коли експедиційні війська Англії відбивали постійні атаки ворога в Північній Африці. Коли в холодних морях тонули цілі каравани суден, що доставляли в СССР боєприпаси, військову техніку і продукти харчування…

Про що свідчить цей простий історичний факт? Кожне випробування нації та держави мусить ставити перед собою не лише високі цілі, а й підтверджуватися зусиллями, котрі показують, що шлях від поганого до доброго важкий, але – правильний. І по ньому крокують усі разом, а не хтось – верхи на доброму коні, хтось у фаетоні, а хтось – пішки та з клунками на плечах. Майже рік тому народ, шокований ріками крові, пролитими в урядовому кварталі столиці під час Революції гідності, таки дотиснув режим Януковича й спробував перебрати владу у свої руки.

Чого прагнула більшість українців? Звичайно, подолання корупції, злодійства і покращення рівня життя для всіх.

Чи досягнуто цієї мети? Позитивно відповісти на це запитання дуже важко…

Я не буду згадувати майже біблійні часи, коли за 60 радянських копійок у визначених лише для обраних «теплих» місцях можна купити 1 американський долар. Бо й тоді, поки одні отоварювалися в валютних магазинах системи «Берізка» та торгували привезеними «з-за бугра» джинсами та поліетиленовими пакетами «Мальборо», другі пожиттєво записувалися в черги на кольоровий телевізор або з великим піднесенням несли додому ковбасу під назвою «рубльовка». Але починаючи з 1995-го, цінова політика та рівень доходів середньостатичних громадян України поволі почали хоча б віддалено наближатися до аналогів у сусідніх державах. Народ і тоді, і зараз, мало розумів, від чого залежить курс української гривні до «твердих валют», проте він бачив, що «там, нагорі», це розуміють, і тому забезпечують громадянам мінімальну стабільність та скромну самодостатність. А обмін за курсом 2 грн за 1 марку ФРН засвідчував: за токарним верстатом ти можеш заробляти менше, ніж німецький чи польський колега, але отримана зарплатня становить рівно половину вартості валюти у ФРН чи РП.

Удар кризи 2008-го доповнився нечуваним крахом кінця минулого і початку нинішнього року. Уже ніхто старається не звертати увагу на оголошення про курс валют, що розвішені біля банківських офісів, бо до карколомного падіння донизу вже всі починають звикати. Колись долар на кілька копійок зростав, і в людей виникала паніка, а зараз гривнями набухає за одну-єдину ніч, і всі тільки знизують плечима та розводять руками. Винних нема ніде. Але порівняно із ситуацією 20-річної давності український народ живе вже в 10 разів гірше! І це, як кажуть, лише «квіточки»…

Так, основні продукти харчування ще більш-менш тримаються купи, але про буханку хліба за 2 грн 30 коп усі забули. Й літр молока по 5 грн – у далекому минулому. Навіть свіжоморожена мойва на базарі про цінник із цифрою «12» за кілограм забула…

Але валютна експансія продовжує наступ по всіх фронтах. У салонах Волині з початку року не продано фактично жодної нової машини. Банківські кредити – недоступні. Житлово-комунальні послуги – зростають. Пальне тільки дорожчає. Цигарки і цукерки – б’ють цінові рекорди…

От і виникає в кожного елементарне питання: «Як вижити?».

Хто здатен відповісти адекватно, чесно і, головне, відповідально перед самим собою? Хто сподобиться повернути наш «летючий голландець» із пошарпаними від чвар вітрилами з вічного блукання в сорокових широтах світового фінансового океану в тиху та мирну бухту Української державності та добробуту?

Я не знаю, як на це відповісти. Єдине, в чому переконаний: на війну та сепаратистів усе списувати не гоже. Бо кому війна, а кому – матір рідна. Бо коли про страйки валютних позичальників ми бачимо, про відібрані за неповернуті кредити машини знаємо, то голодного бунту колишніх та нинішніх олігархів не спостерігається, а наші «слуги народу» почали цей рік так, як і їхні попередники: на лижах у найпрестижніших гірськолижних курортах.

Тому не треба власними руками створювати революційну ситуацію у власному тилу. А за валютний крах України повинні відповісти конкретні посадові особи: хоча б вожді Нацбанку Степан Кубів і Валерія Гонтарєва. Це вони залишили бандитам і сепаратистам тонни наших грошей і закордонної валюти в сховища наших банків у Сімферополі, Донецьку та Луганську. Це вони непродуманими експериментами та безвідповідальними заявами добивають нещасну гривню так, ніби сидять за важелями управління «Граду» чи «Смерчу»… І від них сховатися неможливо!

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 7.1%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (12) - 21.4%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 55.4%
Мене це не стосується. (3) - 5.4%