Чи є кохання після одруження за гратами?..

Чи є кохання після одруження за гратами?..

Він – ув’язнений (на щастя, вже колишній), вона – зріла жінка. У них – кохання. Разом вони долають усі перешкоди, щоб просто бути разом... Ні, то не вигадана історія про те, якими всесильними бувають почуття, то розповідь про незвичайну долю двох звичайних людей, котрим випало поборотися з обставинами і перемогти. 

Уважний читач „Волинської газети” пригадає публікації „Розлучення за ґратами. Серія перша” (від 30 серпня  минулого року) та „Весілля в Катеринівці” (25 жовтня 2012 р.). Звісно, ми не могли обірвати цю розповідь, як то кажуть, на півслові, тому й поцікавилися у наших уже хороших знайомих Миколи та Любові Гаврилюків, чи є кохання після одруження за ґратами...
Із пані Любою розмовляю у День святого Валентина. Ні, не символічно,  радше випадково. 
Одразу запитую про найцікавіше:
– Не шкодуєте про зроблене? Микола виявився таким, як уявляли і відчували?
– Не таким... – у голосі жінки з’являються слізні нотки. – Кращим... Він дуже добрий, ніжний, романтичний. 
Що тут додати?
І взялися ми говорити-балакати про жіночу долю. Пожурилися, посміялися.
– Він, знаєте, що каже: не жив я до зустрічі з тобою. От тепер тільки зрозумів, що може бути ще й отак, – розповідає. – А що ж – із юного віку по тюрмах. Коли було жити по-справжньому?
І повідала пані Люба історію, яка дійсно зворушує. У родині Миколи – батько-зек, мама, постійно заклопотана і знервована. Такої необхідної ласки діти не відчували... От і потрапив Коля у біду, бо інакшого життя ніколи не знав. Жили бідно, а хотілося принаймні щось краще з’їсти, одягтися, як люди. Намагався заробити копійчину, але... Правда, таки купив корову, коня, коли мав лише 19 років. Потім – ґрати. Після цього кілька місяців свободи, невдалих спроб налагодити життя і... знову в’язниця.
Жінка виправдовує свого нинішнього чоловіка в усьому. Не нарікає, що після знайомства з Миколою змушена була працювати на двох роботах, щоб мати змогу їхати до нього на побачення, привезти сяку-таку одежину, погодувати.
– Та я жила на роботі, – зізнається. – Хлопці, які з ним разом сиділи, казали, що ніхто досі ні про кого так не турбувався. А мені шкода його було.
Жінка не приховує, що закохалася. Свідомо і логічно пояснює: і подумати не могла про те, що колись вийде заміж за зека, та ще й у 50 із гаком літ 1 тридцятирічного. 
– У готелі, де працювала, жила провидиця. Вона казала, начебто вчилася у самої Ванги. До неї багато людей зверталися за порадами. От і я один раз сходила... – зізнається. – То вона мені розказала про минуле і майбутнє. Я тоді більше за долю сина переживала, ніж за себе. А вона каже: буде й у тебе ще чоловік, кохатимеш його дуже і все у вас складеться, хоча матимете чимало проблем.
Трохи розтлумачу ситуацію. Цю жінку доля не балувала, м’яко кажучи. Вона із гарної заможної родини. Тато був головою Щаснівської сільської ради  Бобровицького р-ну (Чернігівщина). Все начебто складалося чудово, поки мама не почала випивати. Розпалася сім’я. Тато забирає трьох старших діток  (лише найменшенький залишається із мамою), згодом одружується вдруге. Чи стала нова дружина гарною мамою для них?
– Не ображаюся на неї. Ми спали у чистій постелі, ніколи не були голодними,  брудними і недоглянутими. Але на тепло материнське вона скупилася, точніше – ми взагалі його не відчували, ніколи, – передаю сказане дослівно, бо пояснення звучить вичерпно.
У 2004 р. помер тато,  2007-го пішла з життя названа мама. Залишала дітям будинок. Тато був порядною і дуже хорошою людиною, ділиться спогадами Любов Гаврилюк. Тому й діти в сім’ї всі росли вихованими, гарно вчилися. 
Микола – то третій чоловік у житті Любові Дривінської-Гаврилюк. Про перше заміжжя жінка пригадує тільки хороше. Каже, що чоловік був „просто золотим”, ніколи поганого слова на неї не сказав, не підвищував голосу. Жили дружно, виховували двох діток, а потім у їхньому житті сталася трагедія.
– Ми не знали, що донька так серйозно хвора, хоча постійно возили по лікарях, бо мала часті бронхіти, – говорить і плаче. – Їй би зараз виповнився 31 рік. Вона у 16 померла... Від раку... Несподівано, за два місяці згоріла... А через півроку чоловік наклав на себе руки – не пережив лиха.
Вдруге вийшла заміж. Не пощастило. Чоловік – п’яниця. Знову самотність. Жила сином, постійно молилася за нього, дуже переживала.
Рік тому Сергій одружився. Отоді разом і вирішили: настав час влаштувати мамине життя. Коли відзначали річницю синового весілля, заміж виходила мама. І то нічого, що всі урочистості відбувалися у камері для побачень Катеринівської ВК №46. Нині стосунки у Миколи і Сергія складаються непогано.
Коли розмовляли, Миколи вдома не було, він поїхав у Бровари – шукає роботу. До речі, Микола Гаврилюк твердо переконаний: родину має забезпечувати саме чоловік. Правда, знайти роботу після тривалого тюремного стажу, звісно, не так і легко. Та вони сподіваються, що доля всміхнеться.
Нині подружжя Гаврилюків мешкає у містечку Бобровиця на Чернігівщині. Їздили в гості на Ковельщину – до мами. Протягом короткого періоду після звільнення (2 січня цього року Микола покинув тюремні стіни) вже встиг побувати в сусідній Росії на заробітках. Насолоджується свободою і стосунками. Правда, в’язниця  нагадує про себе не надто гарним здоров’ям. Але з цим вони разом упораються. 
Ми не тільки позітхали під час розмови із Любов’ю Гаврилюк. Пригадували весілля, повесільщину у камері тимчасових побачень Катеринівської колонії. Ситуація, скажу вам, не солодко-романтична.
– Словом, ми першу шлюбну ніч... ловили клопів, – пригадує Люба. – Їх там було стільки – страх! Миколу так покусали, що він аж спух. Ото наробила я там шуму і галасу! Чому ми їх ловили, а не просто вбивали? Бо ж нам не вірили, що там комахами тими – кишить. То ми назбирали цілу сірникову коробку – і показали керівництву.
Наступного разу Люба поїхала на побачення через кілька тижнів. І сміх і гріх – але кімнату перефарбували. Та ще й як – рожевим кольором (від такого „євроремонту”, розповідає Люба, клопи були у шоці – перебралися жити прямісінько на ліжка). І втратилася родзинка, на кшталт, тут був Вася і Оксана, Петя і Ганна, їли вони червоний борщ із салом (про це красномовно розповідали масні плями та потоки на стінах) – історія чималої армії ув’язнених доль із усіма подробицями... 
У день весілля Микола казав, що в них із Любою буде, як у Пугачової з Галкіним. Нещодавно він мені телефонував. Цікавлюся, звісно, як життя-буття... 
– Наче у Пугачової з Галкіним, – знову за своє. 
Не знаю, правда, звідки Микола Гаврилюк із с. Волошки Ковельського р-ну відає, які взаємини у тієї зіркової пари, та, очевидно, іншого порівняння їхнім із Любою стосункам для цього молодого чоловіка просто не існує.
Світлана ДУМСЬКА.
На фото автора: щастя, народжене у заґратованій  Катеринівській ВК №46, на волі лише розквітло. 

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 7.1%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (12) - 21.4%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 55.4%
Мене це не стосується. (3) - 5.4%