Квиток в один бік

Квиток в один бік

18 травня у напрямку столиці знову потягнуться орендовані автобуси. А куплені в касах попереднього продажу залізничні квитки дадуть можливість іншим людям також без зайвих клопотів дістатися до Києва. Хтось обере інший, комфортабельніший вид транспорту, проте в організаторів мета буде однією-єдиною: виконати завдання партійної верхівки і забезпечити присутність учасників фінального акорду опозиційної акції «Вставай, Україно!»…

Проте тих, хто цього дня не поїде до Києва, виявиться набагато більше. І не тому, що всіх нас буквально все влаштовує в нинішньому житті. І не через те, що хтось менший патріот, а хтось більший. Причина, як на мене, зовсім в іншому: щоб із кимось іти дружними лавами та нога в ногу, треба принаймні рухатися в спільному напрямку. А який маршрут може бути у воза, до якого прив’язали Лебедя, Рака і Щуку?  
Над цим подумав, коли цими днями йшов повз невеликий будинок у Луцьку, де розташована штаб-квартира осередку Народного Руху України. Зовні споруда – не гірша за сусідні. Але всередині – порожнеча. Нічого не залишилося тут із часів, коли під гаслами та стягами НРУ десятки тисяч волинян піднялися на боротьбу за побудову Незалежної України. Бо на початках здавалося, що Рух – це монолітна маса лідерів, які здатні об’єднати інших спільною метою та повести народ за собою до світлої мети. А потім виявилося, що не тільки в середовищі волинських рухівців точаться запеклі чвари, але навіть на центральному рівні В’ячеслав Чорновіл та Юрій Костенко розчахнули зі своїми спільниками один Рух на дві частини: НРУ і УНР. Як тепер бачимо, розтяли по живому. Фактично до смерті: одних уже немає, інші перебувають у політичному забутті... 
То це коли говорити про крах хоча б ззовні чогось цілісного. А що казати про те, яке намагаються зшити до купи білими нитками? Хтось забув про горезвісну «Канівську четвірку» або взагалі про неї нічого не знає? Тоді нагадаю: незадовго до виборів Президента України в 1999 р. у Каневі, на Чернечій горі, зібралися заможні, успішні та владні мужі: Олександр Ткаченко, Євген Марчук, Олександр Мороз та Володимир Олійник. Усіх їх об’єднала ненависть до Леоніда Кучми, а тому поклялися, що у найбільш слушний момент вони визначать у квартеті єдиного опозиціонера, який і виграє вибори. Боже милий, ну які з них були опозиціонери? Олександр Ткаченко – номенклатурний колгоспний латифундист із досвідом роботи на чолі парламенту? Олександр Мороз, ініціатор відродження комуністичних ідей під соусом Соцпартії, який згодом уклав союз із помаранчевими, а потім їх благополучно зрадив? Мер невеличких Черкас Володимир Олійник? Чи, може, керівник КГБ УРСР та глава уряду незалежної України Євген Марчук? Ну не треба смішити курей!
Але правду кажуть: ніщо так не об’єднує, як спільна болячка. Тож згуртувалися пани-товариші 24 серпня. А вже 13 жовтня Ткаченко та Олійник підтримали кандидатуру Мороза, а Марчук обрав шлях «штандартенфюрера Штірліца»: пішов на вибори самостійно, а потім в обмін на посаду секретаря РНБО підтримав Леоніда Даниловича в другому турі…
Тому шлях «новітніх аріїв» до Києва мені дуже нагадує дорогу їхніх попередників до Канева. Та й що 18 травня, коли треба святкувати День Європи, побачимо в столиці?
Знову на трибуні – вожді. Ті ж самісінькі, які недавно виступали зі сцени на Театральному майдані Луцька. 
Арсеній Яценюк, який заховав свій партквиток «Фронту Змін» в архів і як безпартійний опинився на чолі списку «Батьківщини», щось казатиме про «об’єднану опозицію», на чолі якої бачить тільки самого себе. Лідер «Свободи» Олег Тягнибок спробує довести свою демократичність та близькість ультраправих ідей для всього населення України (а не тільки наших західних земель). А Віталій Кличко, який спеціальним чартерним рейсом німецької «Сессни» (на схожій колись німець Руст приземлився на Красній площі в Москві) на кілька годин прилітав із Гамбурга в Рівне, щоб менше години побути на мітингу в Луцьку, мабуть, укотре говоритиме про необхідність будувати заможну Україну для всіх громадян. Проте він і словом не обмовиться, чому ж він, непохитний опозиціонер, не проголосував за відставку нинішнього складу Уряду…
Тому «театр трьох акторів» під назвою «Вставай, Україно!», на жаль, квиток в один бік для всіх глядачів цього спектаклю. Бо після того, як вщухнуть оплески та музики, головним героям, зійшовши зі сцени, треба буде ділити на трьох те, що не ділиться: хто з них стане єдиним кандидатом у Президенти на виборах-2015? Чомусь не залишає відчуття, що будуть або всі троє, або – хтось четвертий… 
Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (234) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (167) - 31%