Те, що донедавна було таємницею,

Те, що донедавна було таємницею,

Чи багато ви знаєте сіл на Волині, котрі ще 500 років тому мали статус містечка і були наділені привілеями в торгівлі? Ні? Тоді пропоную разом побувати в одному з таких сіл.

Відверто кажучи, прибувши до пункту призначення, здивувалася, замість уявного містечка побачивши непримітний Хорів Локачинського р-ну, перша згадка про котрий сягає аж 1454-го!
Село, котре в минулому було центром волості Володимир-Волинського повіту та гміни Горохівського повіту, сьогодні загубилося між пагорбами тутешнього рельєфу. Проте саме на одному з тих пагорбів мовчазним підтвердженням колишньої слави височіє Свято-Онуфріївська церква.
Місцеві селяни ще 1876 р. власним коштом звели один із найстаріших нині храмів району. Не поскупилися на дзвіницю і навіть школу, яку розмістили неподалік. Навчальний заклад до наших днів не вистояв. Натомість церква не тільки пережила дві світові війни, а впродовж майже півтори сотні своїх літ не припиняла діяти.
Тож і в день нашого візиту двері храму були відчинені. Його настоятель о. Яків не здивувався гостям. Адже крім того, що церква – одна з найдавніших, вона зберігає неоціненний скарб – запрестольний кіот, чий вік – понад 300 літ, і такий же старовинний іконостас.
Згаданий кіот – це не просто давня робота, а зразок творчості славного маляра Йова Кондзелевича. Того самого, котрого називають українським Рафаелем. Ієромонах, викладач братської школи в Луцьку Йов Кондзелевич усе своє життя присвятив служінню Господу. Не дивно, що володіючи хистом до малярства, він працює саме над богоугодними творами.
Серед найбільш відомих його робіт – так званий Білостоцький іконостас із зображенням шести апостолів та образа «Успіння», кіот для Загорівського монастиря із зображенням «Іоакима та Анни», «Трійці», «Хрещення», «Мучениці Варвари», «Архідиякона Стефана», Богородчанський іконостас, куди ввійшли ікони «Успіння», «Вознесіння», архангелів Михаїла та Гавриїла на дияконських дверях, «Тайна вечеря», «Розп’яття», зображення «Христа і Никодима», «Христа з самаритянкою».
В тому ж Загорівському монастирі пензлю Йова Кондзелевича належать ікони «Різдво Богородиці», «Введення Христа» і «Нерукотворний спас».
Так-от: найцікавіше, що внаслідок історичних перипетій, коли Локачинщина входила до складу то Російської імперії, то Речі Посполитої, частина цінностей із Загорівського монастиря потрапила якраз до Свято-Онуфріївської церкви с. Хорів.
Серед найбільших скарбів – запрестольний кіот, якому вже понад 300 років, а підпис автора розвіює будь-які сумніви в тому, що кіот створено саме ієромонахом Кондзелевичем.
Довгий час наявність у храмі такої цінної речі тримали в таємниці. Не задля приховування, а щоби зайвий раз не привабити злодіїв, котрі обікрали вже не один храм на Волині.
Та коли розповіді про кіот у Хорові стали доступними загалу, вирішила – замовчувати згаданий факт нема сенсу. Тим паче, що до наших днів кіот дійшов частково розграбованим.
Отож, за твердженнями дослідників, Йов Кондзелевич двічі побував у Загорові: 1696-го та 1722-го, коли монастир уже був уніатським.
Під час першого приїзду він працював над низкою ікон, разом із учнями розписав іконостас і саме тоді виготовив запрестольний кіот, про котрий сьогодні йдеться.
У 1763 р. почалася перебудова монастиря. Тоді було вирішено іконостас Кондзелевича разом із частиною монастирської бібліотеки перевезти у Вощатин, а запрестольний кіот – до Свято-Онуфріївської церкви.
Таким чином кіот опинився на складах хорівської церкви. Чому на складах? Бо довгий час ніхто не розумів усієї цінності перевезеного з монастиря.
Та й зараз запитай у прихожан, які скарби зберігає Свято-Онуфріївський храм, мало хто розповість про річ, період створення якої – кінець 17 ст. Тим паче, кіот є запрестольним. А це, за християнськими канонами, означає, що до місця його збереження не повинна ступати жіноча нога.
Крім кіота, сільський храм славиться своїм іконостасом. Останній перейшов у спадок від ще старішої хорівської церкви – Свято-Михайлівської. Її місцева громада дозволила розібрати й перевезти в сусіднє село Високі Цевеличі, де храму взагалі не було. Проте зі Свято-Михайлівської церкви лишили в Хорові іконостас. Саме це, до речі, і врятувало його. Бо в роки Першої світової перевезений до Високих Цевеличів храм зник у вогні.
Що ж до Свято-Онуфріївської церкви, то через свій 300-літній вік вона потребує постійної уваги. Хорівські прихожани – це переважно пенсіонери, тому ремонт тут був уже не один. А коли закінчаться роботи – невідомо.
На відміну від локачинського села Губин, де ще кілька років тому люди спостерігали оновлення старовинних образів, у Хорові подібних чудес не пригадують. Хоча, можливо, це й на добро. Бо згадати, до прикладу, загорівську чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, то саме через свої незвичайні властивості вона безслідно зникла ще в роки Першої світової війни і де нині зберігається – лишається таємницею.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.


  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (70) - 13.4%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (229) - 43.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (160) - 30.7%