Переконання зміни не можна

Переконання зміни не можна

Активності депутата Луцької міської ради Павла Данильчука можна позаздрити. У його біографії – приналежність до багатьох громадських та молодіжних організацій, участь у різноманітних акціях, керівництво програмами та комісіями у міській раді. Все це – у 28-річному віці. 
Є, правда, серед цього переліку і пункт про зміну партійності. Тож і цю не надто приємну для будь-якого політика тему під час інтерв’ю довелося зачепити.

– Спілкуватися у такому форматі із журналістами «Волинської газети» для депутата Данильчука – справа не нова. Близько півтора року тому ви так само приходили до нас у редакцію…
– То, можливо, скопіюємо текст інтерв’ю – та й годі?! (Павло Петрович усміхається).
– Та ні. Повторюватися не станемо. Хоча окремі питання, вважаю, таки варті того, аби до них повернутися, що ми одразу і зробимо. Тож тоді ви нарікали: мовляв, навіть депутатові непросто отримати офіційну інформацію – чиновники найчастіше намагаються відбутися відписками. Нині ситуація покращилася?
– Та нічого не змінилося і протягом найближчого часу не зміниться! Отака наша управлінська система – дуже ретельно ставиться до того, що хтось втручається у їхню роботу і цікавиться, чи добре вони виконують свої службові обов’язки. Звісно, відповіді на запити дають, адже у протилежному випадку настає кримінальна відповідальність. Але часто-густо, особливо коли питання стосуються фінансування, посадові особи намагаються уникнути прямої відповіді чи просто перекинути це на інших.
– А якщо конкретніше?
– Ну от, наприклад, я вже рік подаю запити у різноманітні структури стосовно заборони продажу алкоголю, згідно з рішенням міської ради, поблизу 4-ї гімназії. Ну нічого не можу добитися! Тож, очевидно, звертатимуся у прокуратуру. Відбувається перекидання відповідальності із одних на інших, а в той же час реальні справи стоять на місці – алкоголем як торгували у забороненому місці, так і торгують... То скажіть, будь ласка, для чого ми тоді приймаємо рішення, якщо ніхто не контролює їхнє виконання? 
– То, радше, мені хотілося у вас запитати…
– Я зараз не говорю про всіх. Звичайно, є люди, які гарно роблять свою справу, подекуди навіть стараються і беруть під свою опіку понаднормово. Але ситуація, про яку щойно розповідав, аж ніяк не може бути припустимою. 
Під час того рейду ми швидко виявили порушення: міліції на вулицях не було, алкоголь у торгових точках вільно продається. Правда, у магазинах, куди ми заїхали пізніше, вже була інша ситуація: очевидно, колеги якось повідомили своїх про перевірку. Та й підприємців зараз не звинувачую: вони так роблять, бо бачить несправедливість щодо цього рішення, адже складається враження, що воно стосується далеко не всіх. 
– Питання щодо рішення продажу алкоголю уночі та поблизу навчальних закладів також піднімалося під час минулого інтерв’ю. Тоді ви сказали, що влаштували рейд, бо хотіли показати: згадана ухвала не виконується. Із ваших слів роблю висновки, що такі перевірки повторювалися неодноразово.
– Ні, то було лише один раз. Хоча я упевнений, що досі нічого не змінилося.
– Змінилося інше. Ви прийшли у міську раду за списком партії «За Україну!». Тепер же у Павла Данильчука інша партійна приналежність. Але ж люди обрали вас не як представника «Фронту Змін», куди ви тепер входите…
– Усім відомо, що партія «За Україну!» на всеукраїнському рівні підписала політичну угоду із партією «Фронт Змін». Сили практично об’єдналися і спільно йшли на вибори у Верховну Раду. Тому зараз для мене особисто не має особливого значення приналежність до великої сили чи маленьких, котрі працюють в одному напрямку. Звісно, у жодному випадку не стану приєднуватися до тих, хто не відстоює національні засади чи працює проти України, її демократичного устрою. 
Розумієте, зараз такий собі період застою, коли ще не зрозуміло, якими будуть об’єднавчі опозиційні процеси. Але ж коли лідери не можуть щось розділити між собою, то це не означає, що від цього повинні страждати місцеві представники. Нині всі очікують, наприклад, як опозиція піде на вибори: чи представить одного лідера, чи все ж визначатиметься із претендентом на головну посаду в державі у другому турі. Думаю, кожен українець, котрий хоче, аби в країні щось змінилося на краще із приходом нової влади, чекає виважених рішень від опозиційних сил.
– Ви їздили до столиці на завершальну акцію «Вставай, Україно!»?
– Ні, на жаль, не мав такої можливості. 
– А саму ідею проведення цього заходу вважаєте позитивною? Чи, може, варто було би зробити щось інакше. Адже українці ситі усілякими мітингами та революціями як ніхто інший.
– Акція, я би сказав, усе ж позитивна. Вона довела: в Україні багато людей не хочуть миритися з несправедливістю і не бояться сказати про таке вголос. Це дає їм віру у те, що народ – сила, а влада не є такою могутньою, як вважає. 
Ви ж подивіться, що відбувалося, коли люди їхали у Київ на цю акцію: пасажирів знімали з потягів, перешкоджали рухові автобусів: кажу таке, бо розповідали мої друзі і колеги, котрі їздили на мітинг. Це ж абсурд! Такими методами не можна діяти. Якщо ви, представники влади, так боїтеся опозиції, то протиставте певні дії, вирішуйте питання демократичними методами. 
– Але ж дії опозиції теж не завжди оцінювали як демократичні й правильні. Наприклад, закиди щодо проведення акцій всенародного протесту «з мерседеса».
– Що маєте на увазі?
– Звертаючись до людей і закликаючи їх боротися за краще життя, опозиційні лідери не соромляться демонструвати власну розкіш. 
– Серед представників кожної сили повинні бути небідні люди, котрі й профінансують подібні заходи. Та за це треба їм дякувати: вони ж витрачають власні кошти. То нормальний процес, коли ідеї підтримує бізнес.
Єдине, що назвав би серед недоліків цієї акції, – пропаганда загальних гасел: на кшталт, потрібно боротися, ми переможемо, тільки разом треба йти до мети. А варто було би пропонувати конкретніші речі, розповідати, що саме опозиція може протиставити чинній владі.
Пригадую Помаранчеву революцію: тоді чітко визначили лідера і люди розуміли, за кого і за що саме боролися.
– Поговоримо про конкретне. Павле Петровичу, не стану приховувати, що звичайна людська цікавість примушує мене зараз повернутися до подій кількарічної давності. Випадково натрапила на інформацію, що 2006 року ви як керівник делегації українців їздили до сусідньої Білорусі, зокрема у Мінськ, аби відстояти результати президентських виборів. Тоді вас депортували із країни із забороною в’їзду на її територію протягом 5 років. 
– Так, є таке у моїй біографії… Стільки часу минуло… Та якщо вам цікаво, то після того я вже перетинав білоруський кордон. Сама країна не надто змінилася з того часу, якщо не сказати – взагалі лишилася такою ж. 
– Я розумію, що термін дії заборони вже сплив. Але почути хотілося не тільки це…
– Раніше я менше займався політикою. Більше – активною молодіжною громадською діяльністю. Чого, в принципі, й досі не кинув. Тож під час Помаранчевої революції в Україну приїздили багато білорусів. Відповідно згодом, коли у них під час президентських виборів назрівала дещо схожа ситуація – представники опозиції, зокрема молодь, чекали змін. Зважаючи на те, що тоді я, як і зараз, був серед активістів громадської організації «Національний альянс», поїхав туди на запрошення своїх друзів та однодумців. Про те, як ми їхали, що бачили в дорозі, як шукали житло, де мешкали, можна писати книгу. Тож чекали дня виборів, після чого мала відбутися акція протесту проти місцевої диктатури влади, котра фальсифікувала ті вибори. Про це знали наперед. Разом із активістами ми підняли прапори, демонстрували українську символіку, мені навіть вдалося виступити – тоді це був справжній фурор. Те, що там відбувалося, не забуду ніколи. Аби розігнати людей, навіть влаштували штучний снігопад, забирали і знищували символіку. Ну і… Їхня опозиція замість того, аби поставити намети, як це було у Києві, сказала, мовляв, приходьте завтра. Звісно, поки настало те завтра, чималу кількість людей пов’язала міліція або добряче залякали. Нас теж возили по різних місцях, не знали, як вчинити, розпитували, чого приїхали. А тоді повезли у відділ міграції, швиденько поставили депортацію. Згодом прибув наш консул – і від гріха подалі нас оперативно відправили з Білорусії.
– Дякую за відвертість. Тепер повернімося до справ насущних в українському Луцьку. Ви були у складі комісії, котра перевіряла підприємство електротранспорту. Як-то кажуть, мали гарну нагоду поглянути зсередини, чому ж ця структура з року в рік тягне за собою стільки проблем.
– Ситуація на підприємстві складна. Якщо говорити стисло, то дійсно проблеми не зникають, а лише тягнуться. І головне, що позбутися їх не вдається. Перша причина такого становища – тролейбуси перевозять переважно пільговиків. Держава мала би повертати за таке кошти, а це не завжди відбувається або ж стається зі значним запізненням. Тож боргові діри лише ростуть. Ще одне, що могло би врятувати підприємство: гроші мають лишатися на місцях, а не відправлятися в Київ. Поки – замкнене коло. Не пригадаю точно, які точно були пропозиції і висновки комісії, але суттєво це ситуацію не змінило. Якщо прагнемо змін, необхідно повністю змінювати підхід і саму систему громадського транспорту у місті.
– Віднедавна діє міське управління туризму та промоції Луцька. Ви як голова постійної комісії, котра теж опікується питаннями туризму, позитивно оцінюєте їхню роботу. А чи не забагато у Луцьку структур, котрі працюють над цим?
– Відповідь на таке питання двояка. З одного боку – розвивати туристичну галузь міста дійсно потрібно, як і гарно рекламувати його. Тож добре, коли є окремий підрозділ, що над цим працює. Але разом із тим говорили про те, що треба скорочувати штат працівників міської ради, а після реорганізації виявилося, що їх лише побільшало… 
Я вже говорив в ефірі телебачення: ми у цій сфері будемо працювали. Але якщо наше місто не змінюватиметься на краще, тобто нічим іншим, окрім промоції, не займатимемося, то… Ми нарешті повинні вирішити питання зі старою частиною міста, будівлями, які продовжують тут виростати, ринком біля замку… Поки ж лише порожні балачки, а реально туристові ми можемо запропонувати досить небагато.
– Ви людина молода. Скажіть, чи достатньо у Луцьку місць для відпочинку та культурного дозвілля? Звісно, говоримо зараз не про бари та нічні клуби…
– Ні, звичайно. От давайте перерахуємо, які у нас є культурні заклади. Не стану називати театри, будинки культури – то інший напрямок. А ті, відкриття яких би ініціював приватний бізнес.
Пригадую, коли був студентом, на п’ятому курсі їздили у Люблін. Там відбувалися дні студентського самоврядування (тепер це є і в нас: то одна з ідей, котру ми звідти привезли). Там кожне студмістечко має тематичні арт-кафе, якісь клуби за уподобаннями. Постійно відбуваються різноманітні покази, вистави, виставки – і то лише в рамках цього проекту. У нас такого значно менше.
Нам треба залучати соціально відповідальний бізнес.
– Ну принаймні у Центральному парку культури та відпочинку нещодавно відкрили канатну доріжку. Дуже хороша ідея. Не знаєте, чия то заслуга?
– Це зробив мій хороший знайомий, котрий спеціалізується на туризмі, вміє креативно підійти до справи. Він запропонував і в стислий термін реалізував такий задум. 
– Ви досі очолюєте Волинський обласний центр національно-патріотичного виховання?
– Так, це поки моє постійне місце роботи. Але невдовзі я звільняюся. Не переживаю, проте шкода, бо така структура в області потрібна. Ну, скажемо так: на це у державі немає грошей. Тож піду у творчу відпустку.
– Може, поділитеся планами, як зароблятимете після «творчої відпустки». Цікаво ще й тому, що у декларації ви зазначили суму доходів трохи більше десяти тисяч гривень…
– Це не страшно, якось прорвемося. Жартую, звісно. Поки конкретних планів не маю, але роботи, якщо чесно, вистачає. Тож «сумуватиму» недовго: це точно.
– Тоді успіхів! В усьому: і в роботі, і на відпочинку!
Спілкувалася Світлана ДУМСЬКА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.9%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (167) - 44.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.9%