Медіа чи засоби?

Медіа чи засоби?


5 травня колись для журналістів було червоною датою в календарі. І в прямому, і в переносному значення цього поняття: з нагоди виходу у світ першого номера більшовицької газети «Правда» (1912 р.) в СССР і намагалися продемонструвати, що «ідеологічні бійці партії» працюють на фундаментальних принципах марксизму-ленінізму. Але чи з перенесенням святкового для працівників мас-медіа дня на 6 червня в незалежній Україні змінилися підходи до «засобів» у вигляді структур масової інформації? Чи реформування цього важливого та чутливого для суспільства медіа-механізму у нас відбувається на принципах раціональності та здорового глузду? І чи можемо ми похвалитися в цій сфері хоча б якимось вагомими успіхами?

Спробуймо розібратися разом. Отже, багаторічні розмови про роздержавлення тих періодичних друкованих мас-медіа, де співзасновниками виступають органи місцевого самоврядування, парламент, органи державної виконавчої влади різних рівнів та галузей, зайшло в глухий кут. Склалася парадоксальна ситуація: як було колись, так уже ніколи не буде, а так як є, довго продовжуватися не може. Все дуже просто: основна маса газет міського, районного, обласного та навіть загальноукраїнського рівнів фактично в незмінному стані продовжує функціонувати в незалежній державі за принципами, закладеними ще старою компартійною системою.

Та життя внесло дуже суттєві корективи: якщо раніше райкоми та обкоми дбали не лише про ідеологічне наповнення газет «потрібною народові інформацією», але взамін гарантували редакціями дешевий папір, поліграфічні послуги і навіть «із барського плеча» декому з особливо вірнопідданих «виділяли» квартири, то після 1991-го всі преференції відпали. Хіба що окремій категорії журналістів залишили пільговий порядок виходу на пенсію та комфортний порядок нарахування зарплат на рівні з тими чи іншими посадовцями. Співзасновники у вигляді рад і органів виконавчої влади різних рівнів зуміли втримати і ще один важливий для функціонування мас-медіа інструмент – визначену чинним законодавством систему підтримки тих ЗМІ, співзасновниками яких і виступають.

Але кілька хвиль «світової економічної кризи» призвели до того, що бюджети наповнення місцевих медіа, здебільшого, вже не можуть конкурувати з джерелами видатків. Основна причина – не тільки в окремих випадках роздуті штати редакцій, як невмотивоване та ніким не контрольоване збільшення вартості паперу і поліграфічних послуг друкарень, які опинилися в приватних руках і броунівському русі стихійного ринку. Поштові тарифи – теж непроста тема. І тому дуже скоро питання може постати руба: або система буде реформована, або вона просто зруйнується.

Часто запитують: а як проводити роздержавлення? Говорять про те, що починати треба з місцевої преси. Може, й так. Але чи не краще пілотними вибрати загальнодержавні проекти у вигляді парламентської та урядової газети, редакції яких перебувають на повному утриманні Держбюджету? Якщо ми рухаємося в ЄС, то там немає «Голосу бундестагу» чи «Урядового вісника Республіки Польща»!

Далі слід, мабуть, вирішити стратегічне питання: Українська держава та її органи влади тих чи інших рівнів узагалі не хочуть мати стосунку до відповідних мас-медіа (бо начальство вже буквально живе на персональних сторінках у соцмережах), чи вони просто видозмінять свої стосунки зі ЗМІ всіх форм власності, гарантуючи тим, де були співзасновники, певний стабілізаційний період та адекватно вирішать питання власності редакцій та їхніх офісів. Якщо так, і якщо пам’ятати, що українські олігархи і деякі місцеві підолігархенята бачать свої телеканали, сайти, газети та журнали як щось додаткове до банку, заводу, машини чи коханки, але зовсім не основне, то хто в процесі роздержавлення місцевої преси повинен втримати друковане українське слово від тотального «пожовтіння», коли тільки дешева сенсація і стане мірилом конкурентоздатності на ринку, що нагадує ринг боїв без правил?

Мабуть, у Брюсселі треба пропонувати цілком адекватний варіант: на рівні ЄС доцільно створити автономний від влади та бізнесу фонд розвитку незалежних українських медіа, який би допоміг перевести великий газетний механізм на цивілізовані ринкові рейки, а не постив би цей локомотив під укіс за принципами діяльності сепаратистів і бойовиків.

До речі, наші світоглядні вороги провели в Донецьку збіговисько, котре назвали з’їздом «Саюза журналістов Данєцкой Народной Рєспублікі». За одностайним бажанням представників усіх «онуків Геббельса та дітей Путіна» віднині в цій резервації безнадії і профанації професійне свято журналістів відзначатимуть, як і колись, 5 травня. Символічно, що вітальні адреси майстрам брехні та провокацій надіслали регіональні організації «Саюза журналістов РФ» із Москви, Амурської, Брянської, Волгоградської, Кемеровської областей, Ханти-Мансійського автономного округу, а також інформаційні кілери з Криму.  

Відтак, уся суть реформування вітчизняних мас-медіа повинна показати, що Україна, розуміючи всю важливість змін у системі функціонування ЗМІ, підходить до цього питання комплексно, професійно і відповідально. Інакше толку не буде. Бо до «іловайського» та «дебальцевського» котлів додасться ще й інформаційний «капут».

Володимир ДАНИЛЮК.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

«Боротьба влади з коронавірусом SARS CoV-2 – це…

Ефективна протидія смертоносній інфекції. (4) - 7.1%
Нездатність адекватно реагувати на загрози. (12) - 21.4%
Відволікання уваги від чогось важливішого. (31) - 55.4%
Мене це не стосується. (3) - 5.4%