Коронований, але не король

Коронований,  але не король

940 років тому Великий князь Ярополк Ізяславович отримав від Папи Римського Григорія VII буллу з правом королівської влади, але так і не одягнув на свою буйну голову золотої корони… Але факт залишається фактом: першим на Русі-Україні був наш волинський король, а не галицький Данило!

Чому ж поклоняємося не рівноапостольному Ярополку, долученому як Борис та Гліб до лику великомучеників та святих, а його наступникові?!

Древні літописи про ту далеку добу нагадують, що 992-го у Володимирi була заснована православна єпископська кафедра, котру очолив Стефан I. При ній відкрили школу, де вчили грамоти й переписування церковних книжок та документів не тільки слов'янською, але й грецькою та латинською мовами. А в 1097 р. у древній Володимир приїжджав навіть лiтописець Нестор! Таким чином, місто-фортеця, де Ярополк Ізяславович став князем, вже на той час було одним із осередків слов’янської культури, православної віри та військової могутності.

Але що ми зараз узагалі пам’ятаємо про самого князя, який став королем?

Ярополк Ізяславович, у хрещенні – Петро, був третім сином Великого князя Київського Ізяслава I та польської князівни Гертруди, сестри короля Казимира. По батьківській лінії Ярополк-Петро був також онуком Великого князя Київського Ярослава Мудрого. Продовживши тодішню традицію кровного єднання з європейськими правителями, у повнолітньому віці він одружився з донькою німецького графа Оттона – Кунеґундою-Іриною фон Орламюнде.


Усобиці, ненависть і переділ сфер впливу, на жаль, у ті часи були невід’ємною ознакою всього середньовічного життя на наших землях. Уперше разом із батьком та братами Ярослава Ізяславовича кияни вигнали зі свого міста ще у вересні 1068 р.: після поразки від половців та появи їхнього васала Всеслава Полоцького. Навесні наступного року вигнанці з допомогою польського війська відвоювали нинішню столицю України. Не заспокоївшись, Веслав Полоцький із новим військом розпочав наступ на князівську вотчину в Новогороді й Полоцьку, проте за наказом батька Ярослав Ізяславович виступив у похід і в 1071 р. біля Голотичеська розбив супротивника.

Та в 1073 р. чужина знову розкрила обійми перед княжичами, оскільки владу в Києві здобув Святослав II. Спочатку побували в Польщі, потім у Німеччині зустрілися з цісарем Генріхом IV. Але володар германських і пруських племен не захотів втручатися в слов’янські усобиці, тому Ярополк Ізяславович із батьком прибули до Папи Римського Григорія VII. Про клопотання Ярополка та Ізяслава перед Святим престолом зберігаються свідчення у Трірському псалтирі, де є навіть мініатюрні портрети Ярополка та його дружини Кунеґунди-Ірини. Урешті-решт 17 квітня 1075 р. Папа Римський Григорій VII видав буллу з таким текстом:

«Дмитру (ім'я надане при хрещені Ізяславу), королю руському, і королеві, дружині його… Ваш син під час відвідування Апостольського престолу хотів отримати королівство як дар святого Петра з наших рук… Ми зійшли до його прохань і прагнень, оскільки вони здалися справедливими, і, крім того, з огляду на вашу згоду передали йому управління вашим королівством як частиною володінь святого Петра».


Отож, фактично Папа Римський коронував у Римі Ярополка Ізяславовича і надав йому лен Святого престолу на Руське королівство. А через три дні після написання цієї булли Григорій VII звернувся з посланням до польського короля Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава.

У 1077 р. Ізяслав знову сів на княжий престол у Києві. Благовірний Ярополк, за твердженням сучасних церковних істориків, став князем Вишгородським та брав участь у військових походах разом із батьком, дядьком Всеволодом та його сином Володимиром Мономахом. Після загибелі в 1078 р. князя Ізяслава Великим князем Київським став Всеволод. За вірну службу він передав у володіння Ярополку Ізяславовичу Волинь із центром у Володимирі та Турово-Пінську землю, які стали окремим князівством.

Шість років княжив Ярополк у мирі та спокої. Благовірний князь вважався людиною освіченою, дуже лагідною, скромною та побожною. Щороку десяту частину своїх статків благовірний князь Ярополк жертвував на київську церкву Пресвятої Богородиці. За переказом, він завжди просив собі у Господа такої смерті, яка спіткала святих князів Бориса та Гліба, щоб власною кров'ю спокутувати свої гріхи.

Тож коли клан Ростиславовичів приступом узяв Володимир, у 1084 р. Ярополк Ізяславович знову змушений шукати прихистку в Польщі, звідкіля повернувся з допомогою дружини Володимира II Мономаха.

Ці середньовічні інтриги були б неповними, якби не зауважити, що недавній союзник захопив у Луцьку в полон його дружину й матір, а самого Ярополка Ізяславовича змусив знову утікати до Польщі. Сталося це через небажання володимирського князя-короля підкоритися київському престолові.

Урешті-решт, 1087 р. Ярополк Ізяславович помирився з Володимиром II Мономахом і знову став князем Володимирським. Та ненадовго…

22 листопада того ж року, дорогою з Володимира до Звенигорода Галицького, його було вбито одним з дружинників – Нерядецем, який врятувався втечею у Перемишль, де на той час правив князь Рюрик Ростиславович…  До речі, якщо м. Перемишль, котре належить нині до складу Республіки Польщі, прекрасно збереглося та функціонує й нині, то Звенигород  Галицький утратив свою славну князівську історію і перетворився на звичайне село Пустомитівського р-ну Львівщини. До однойменної сільради належать ще Відники, Гринів, Коцурів і Шоломинь.

Та повернімося в сиву давнину… Тіло Ярополка Ізяславовича – князя-мученика – перевезли спочатку до Володимира, а 5 грудня 1087 р. чесні останки прибули до Києва. Процесію зустрічали Великий князь Всеволод I Ярославович та православний митрополит Іван II із собором духовенства. Поховали Ярослава Ізяславовича у церкві Св. Петра Дмитрівського монастиря, яку він же ж і почав будувати. Згодом князя-короля, як і Бориса та Гліба, долучено до лику святих і щороку поминають саме 5 грудня…

До речі, про точне місце розташування Дмитрівського храму між дослідниками точаться суперечки. Існує версія, що він був у східній частині пізнішого Михайлівського монастиря, у дворі Михайлівського готельного корпусу, де у ХХ ст. під час археологічних досліджень знайшли залишки давньоруського храму. Зважаючи на те, що у розписах нинішнього Михайлівського собору на чільному місці є зображення св. Димитрія Солунського (мозаїка збереглася, перебуває у колекції Третьяковської галереї в Москві), на шиферних плитах зображення князів Ярослава Мудрого і Ізяслава Ярославовича з патрональними святими – Георгієм Переможцем та Дмитром Солунським, за відсутності зображень «патронального» святого, є всі підстави вважати Дмитрівським собором ту споруду, що нині має назву Михайлівський Золотоверхий собор, а віднайдений у дворі готельного корпусу храм – Михайлівським. Із дослідниками цього історичного періоду важко не погодитися, адже до руйнації в 1240 р. в історичних джерелах монастир на Михайлівський горі згадується саме як Дмитрівський, і лише ближче до XIV ст. він змінює назву на Михайлівський.

А що знають про короля Русі Ярополка у древньому Володимирі-Волинському нині? Місті, де він князював та звідки «рушав» у останню дорогу…

Почнемо з археології. Центральна частина древніх укрiплень Княжого міста – це городище «Волинського типу». Дитинець займав площу 1,5 га і мав два виходи – з пiвнiчного боку великий, менший – із південного; був оточений валом, зверху якого розмiщено дерев'янi стики з галереями та баштами. Навколо дитинця викопали рів, по якому був пропущений один iз рукавiв р. Смоча. Окольне мiсто також оточувала лiнiя валiв та ровiв, які захищали дитинець, ансамбль Успенського собору та кiлька монастирiв з житловими забудовами. Князівський Володимир мав майже правильну пiвкруглу форму, чому сприяло радiально-кiльцеве планування вулиць. У мiстi було троє воріт – Київськi, П'ятницькi та Гридшинi.

Іронія долі: відлік «королівського життєпису», за загальноприйнятою історичною тенденцією, давній Ладомир пов’язує виключно з королем Данилом, князем  Волинським (1211–1264 рр.), Галицьким (1211–1264 рр.), Київським (1240 р.), королем Русі (з грудня 1253 р. до січня 1254 р.). Пам’ятник його возвеличує на одній із міських центральних площ. У різних місцевих краєзнавчих розвідках Володимир-Волинський традиційно іменують батьківщиною короля Данила. Містом, що після коронації Данила стало одним зі стольних градів королівства Галичини та Володимирії… А про Ярополка Ізяславовича – жодного слова!

У сучасному Володимирі-Волинському – багато древніх пам’яток. Але тих, що могли б «пам’ятати» Ярополка та часи його владарювання, вдалося знайти небагато. Власне, чи не найдревніше свідчення величі Княжого града –  земляні вали замку-городища X-XVI ст. Як стверджують історики, на час першої літописної згадки (988 р.) місто було лише фортецею, а до рівня розвиненого міста доросло тільки у XII ст. Усередині дитинця, ймовірно, і стояли князівські хороми. Там же, очевидно, й був адміністративний центр тогочасного князівства.

Нині пам’ятка все ще високо здіймається над містом. Висота валів сягає 10 м. Усередині колишнього дитинця – сліди активної роботи археологів, кілька будівель. Із XIX ст. на території пам’ятки розмістилася… тюрма (з 1830 р.), що згодом втрапила у відання місцевого відділення НКВД. Із 50-рр. XX ст. у тому ж приміщенні відкрили туберкульозне відділення місцевої лікарні. Цегляна двоповерхова споруда, що збереглася донині, за матеріалами директора Володимир-Волинського історичного музею Володимира Стемковського, – царська, а потім і радянська катівня. Загалом територія нинішнього дитинця, стверджують краєзнавці, то суцільне кладовище закатованих жертв більшовицького та гітлерівського режимів…

Поруч здіймається догори куполами одна з найдавніших святинь Княжого града – Свято-Василівська церква, більш відома як Василівська ротонда, унікальна пам’ятка сакральної архітектури Волині кінця XII ст., збудована у вигляді восьмипелюсткової ротонди. Хоча перекази свідчать, що цей храм зведений ще 992 р. на честь патрона князя Володимира святого Василія. Те, що Василівська церква могла бути зведена ще у X ст., спростовують дослідники. Тож невідомо, чи молився у цих стінах набожний і смиренний Ярополк. Ми ж застали церкву у густому диму. І то не наслідки князівських міжусобиць, то міщани палили суху траву довкола парку «Слов’янський». «Завдяки» чому підступи до храму, як і древні земляні вали, виглядали так, наче щойно пережили татаро-монгольську навалу…

Поруч валів у Володимирі-Волинському є інша сакральна пам’ятка й князівська усипальниця – Успенський собор (Мстиславів храм) 1157-1160 рр. Це – пам’ятка давньої архітектури XII ст., зведена за наказом Волинського, а згодом Київського князя Мстислава Ізяславовича. У підземних криптах та усипальницях собору поховані волинські князі: Мстислав Ізяславович, Василько Романович, Всеволод Мстиславич. Нині на подвір’ї пантеон  князів древнього Володимира – композиція із кількох пам’ятників колишнім правителям. Є тут і князь Володимир, засновник міста, і Данило Галицький,  і Мстислав Ізяславович… Але нема Ярополка.

Жодної згадки про те, що ще задовго до коронації Данила тут, у Княжому граді, жив та здраствував інший король – Ярополк, не побачили й під час оглядин експозиції Володимир-Волинського історичного музею. У центрі експозиції традиційно – «король Данило як фундатор Галицько-Волинського князівства, державного утворення, яке виникло в 1199 р. внаслідок об’єднання князем Мстиславичем волинських та галицьких земель». Однак вона дає чітке уявлення про те, яким було місто у ті часи, як виглядали його жителі, чим користувалися у побуті та з чим ішли в бій.

Як наголосив директор музею Володимир Стемковський, нині єдина пам’ятка часів Ярополка – так званий «Кодекс Гертруди» – книга, що була молитовником матері Ярополка. Рукопис зберігається в муніципальному музеї м. Чивідале-дель-Фріулі, що в провінції Удіне, Італія.

Ну, а найбільш ґрунтовні дослідження ролі та значення Ярополка Ізяславовича – книги Анатолія Дублянського «Українські святі» (вийшла друком у Мюнхені 1962-го) та стаття дослідника Павла Береста «Хто ж був першим королем Русі?» («Тиждень», 19 вересня 2011 р.) – теж опинилися поза увагою навіть найпалкіших патріотів Волині…

Чи не тому найбільш повторювані вітри у Володимирі-Волинському дмуть із Заходу? Але чому нікому досі роза мінливих історичних вітрів не підказала шлях до найпростішого та найграндіознішого проекту відтворення колишньої слави Київської Русі – гідного пошанування першого її короля Ярополка Ізяславовича?! Бо ж 15 квітня 2015 р. – рівно 940 літ із моменту підписання Папою Римським Григорієм VII булли про королівський статус нашого князя!

Володимир ДАНИЛЮК,
Олена ЛІВІЦЬКА.
На фото прес-служби м. Чивідале-дель-Фріулі, з архіву й авторів: «Христос коронує Ярополка та Гертруду» – ілюстрація з книги «Трірський псалтир» (1078-1087 рр.); навіть древні храми Володимира-Волинського забули про першого короля Руси-України; італійське місто, де зберігається молитовник дружини Ярополка – «Кодекс Гертруди».

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (169) - 31.2%