Гордість стала руїною

Гордість стала руїною Чому сира земля повинна урівняти в правах Путіна і Кравчука?

Секретар обкому КПСС Єгор Поліванов зателефонував мені і просить прийняти групу військових. І дійсно, через кілька хвилин у наш «підводний човен» по трапу спускаються авіатори місцевої дивізії. Попереду генерал, який командував авіадивізією, за ним полковник – командир луцького авіаполку, також підполковник – головний інженер. А замикав трійку поважних авіаторів уповноважений відділу контррозвідки (особіст) старший лейтенант, який узагалі не представився, намагався триматися осторонь, але все бачити й чути. 
Глянувши на полковника та підполковника, я розсміявся. І вони також. Це були колишні мої співкупейники потяга «Москва-Ковель» (див. статтю «Для Путіна і не тільки», «Волинська газета» № 15 (959) від 10 квітня 2014 р., – авт.). Оглянувши нас здивованими очима, генерал приступив до перемовин.
– Ми просимо вас зняти документальну кінострічку «Регуліровка прицілу лазерної гармати». Це нова засекречена технологія, яку вкрай необхідно продемонструвати в суботу на Львівській конференції командирів та головних інженерів авіації Радянського Союзу.
Тема дуже цікава. Але я порадив звертатися до Центральної студії документальних фільмів Радянської армії у Москві.
– Зверталися, – відповів генерал, – сказали, що наше замовлення зможуть виконати через півроку. Та за цей період, – продовжив генерал, – нас американці можуть знищити! Час не терпить. Та й Єгор Антонович вас рекомендував…
Я згадав ленінську пораду: «Знімати побільше документальних фільмів, які були б своєрідними лекціями по всіх питаннях життя». І – погодився попрацювати в авральному порядку.
Ми обговорили процес створення кінострічки: вівторок, середа і четвер – зйомки, п’ятниця – монтаж, начитка тексту і озвучення, субота – демонстрація фільму у Львові.

У вівторок гвинтокрилом летимо у Чортків, де базується один із полків луцької авіадивізії. Командир місцевого полку був категорично проти зйомок. Бо ж у кадрі – літак останньої моделі, аналогів якого на той час не було у світі. Він був ще «необкатаний» і зберігався в закритому ангарі. Довелося уповноваженому відділу контррозвідки вийти на генерала, той у свою чергу – на штаб Військово-повітряних сил Союзу.
Через дві години ми отримали «добро», але без зйомок загального вигляду літака.
У кабіні я почував себе, як риба у воді, адже за фахом був механіком різних приладів. Після зйомок у кабіні я зробив підзйомку місця перебування комплексу лазерного приладу, його кріплення, як це вимагав текст сценарію.
Під вечір ми були у Луцьку, де нас чекав лаборант Володимир Скворцов на проявку відзнятої плівки.
В середу ми рушили в Овруч. Нас напоїли чаєм з печивом та цукерками. Зробили невеличку екскурсію. Тут стояли «МиГи», «Яки», «Ани», «Или», «Лі-2» та інші, які я у свій час обслуговував в Ростові-на-Дону. На «Ил-14» ми возили до Москви і з Москви Микиту Хрущова, Леоніда Брежнєва, Василя Чуйкова, Андрія Єременка, Михайла Шолохова, про якого у мене особливі спогади. З кінокамерою відпрацював на реактивних літаках «МиГ-15» та «МиГ-17».
А в четвер зйомка відбулася на центральному аеродромі Луцька. Тут уже і генерал спостерігав за роботою оператора, і наказав не знімати загальний план розташування аеродрому.
Все йшло за планом. Роман Хайдарович Валяєв – наш невтомний і сценарист, і режисер, і монтажник, і звукооператор, і директор – чекав нас. Уповноважений відділу контррозвідки вручив текст кінострічки. Для десятихвилинного фільму він був занадто великим, і Роман Хайдарович змушений, згідно з вимогами кінематографу, скоротити його вдвічі, не порушивши змісту. Узгодивши текст, він сів за монтажний стіл. Десь о 10-й вечора особіст покликав начальство на перегляд кінострічки.
Мені і лаборанту не дозволили бути присутніми при першому перегляді цієї важливої кіноепопеї.  І не дивно, адже особіст дуже пильно стежив за кожним рухом оператора, ні на крок не відходив під час проявки кіноплівки годинами спостерігав за монтажем фільму, а матеріали, які не увійшли у кінострічку, і начитаний текст на магнітну плівку забрав із собою.
З моєї рідної Волині перший Президент Леонід Кравчук забрав атомну зброю і подарував її нашим вороженькам. Авіадивізію, про яку вже згадував, відправив у бік Афганістану, і більше вона вже не повернулася на рідну землю. Ліквідовано навчальну частину військових льотчиків на Красному у Луцьку. Не стало 197-ї стрілецької дивізії у Володимирі-Волинському, немає там і 51-ї мехдивізії та багато інших військових частин. 
А тепер маємо, що маємо – одні слова Кравчука, а не сильну оборону.
Все розпочалося зі знищення пам’яток і пам’ятників Другої світової війни. Першим постраждав танк, супроти якого Гітлер радив не вступати у бій.. І загинув цей «Т-34» не на полі бою, а від луцьких чиновників: зняли з п’єдесталу, продали на металобрухт. Стояв при в’їзді в Луцьк із боку Рівного реактивний літак «МиГ-15». Легенда розповідає про те, що саме на ньому перші польоти робив Юрій Гагарін. Як тоді писала місцева преса: «Не збили в небі, упав на землі»…
На красивому постаменті серед квітів красувалася протитанкова гармата. Теж у Луцьку, на кільці посеред вул. Шевченка, Чернишевського і Набережної. За чотири підбитих німецьких танки артилеристам цієї гармати давали звання Героїв Радянського Союзу. Де цей експонат?
Розтрощили Музей бойової слави, в якому, як нагадування, демонструвалася ядерна боєголовка (звісно, без заряду) від ракети, що дислокувалися по наших лісах. Це було на Стрілецькій…
Немає військових частин, так навіщо гарнізонний Будинок офіцерів? Цей унікальний пам’ятник польської архітектури, де до війни був банк, розвалюється на очах. Тут був чудовий кінозал, в якому демонстрували десятки фільмів на військову тематику, створених кіностудією «Волинь». Тепер – руїна, за яку сваряться і яку перетягують на себе, як діряву ковдру…
Зрівняли (ще за СССР) із землею кілька військових кладовищ. На австро-угорському цвинтарі, де згодом совєти побудували в Луцьку середню школу №5, був напис: «Перехожий, зупинись! Тут поховані вороги, але земля їх урівняла в правах. Помолись за них Богові».
Я мрію, щоб земля урівняла в правах мінімум двох: Путіна і Кравчука. Першого – за теперішнє. Другого – за минуле…
Борис РЕВЕНКО,
заслужений працівник культури. України.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (73) - 13.5%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (235) - 43.4%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (169) - 31.2%