"Знайдіть мені хату"

Мати із шістьма дітьми боїться завтра опинитися на вулиці. Хоча сама, кажуть, до такого життя докотилася…

Ця жінка цілком усвідомлює, що її діти – її клопіт і що позаяк вона дала життя шістьом дівчаткам, значить, мусить про них дбати. Як розуміє й те, що сотні читачів, дізнавшись про її біду, дотинатимуть в першу чергу їй. Але Альона і сама знає свої мінуси. А хоче – єдиного: щоб дівчата жили краще і стали ліпшими матерями. Її прохання – це крик душі. Може, хтось почує?..
Готуючи публікацію на іншу тему, я опинилася в одному з багатоквартирних будників у смт Колки Маневицького р-ну. Навідалася до родини самотніх та хворих колишніх викладачів училища. Старенькій і немічній жінці за неходячим чоловіком допомагають доглядати. То одна сусідка, то інша, світ же не без добрих людей… Поки ми говорили з господинею, за ним приглядала молода жінка. 
– Це одна із сусідок моїх, теж допомагає, коли треба. Я без цієї помочі – як без рук, – скрушно хитає головою співрозмовниця.
І лише коли я виходила з цієї квартири, молодиця раптом узяла мене за руку: «А про таких, як ми, в газетах пишуть?.. Чи ми… не підходимо?» – запитала несподівано. Отож, що змусило жінку зважитися оголити на всю Волинь своє життя без прикрас?
Альона вела не бездоганний спосіб життя. Виросла у неблагополучній сім’ї. Їх у матері восьмеро. Росли – добра не бачили: інтернати, п’янки, бруд, злидні. Трохи виручала баба, котра жила в сусідньому Старосіллі, нині – покійна. Двічі жінка, з її слів, була заміжня. І перший чоловік, каже, пив та її бив, і другий так само:
– А я з такими жити не хочу! Дитячі гроші мають бути дітям, а не на п’янки. Хай краще вже сама буду, – розказує Альона.
Але одній виховувати шістьох – непросто. Особливо коли найстаршій доньці 14, найменшій – півроку… Вони наловчилися спати на одну ліжку втрьох. Але декому впоперек уже й поміститися складно. Живуть уже 10 літ у материній квартирі в Колках. Хоча квартирою в сучасному розумінні це приміщення назвати трудно. Бо зазвичай люди у подібних колківських оселях давно вже облаштували таке житло на сучасний лад. У цій же все по-старому: грубка, кухня від коридору відгороджена фіранками; замість ванни – тазик; туалет на вулиці; дві кімнати зі старими меблями…. У принципі – чисто. Мешкають – усі на купу. Окрім Альони та її дітей, на ці стіни претендують ще четверо рідних по матері: три брати і сестра. 
– Ось моя кухня, ось – зал, в якому я не живу (він – за братами), а ось тут ми спимо, – показує жінка невеличку кімнату з двома ліжками та дитячою колискою. – Мусять діти в одній кімнаті спати, бо як брати поприходять, понакурюються, ображають їх. Знаєте, сама так росла і не хочу, щоб діти все це бачили. 
Її діти зараз і так мають більше, ніж вони колись, переконує Альона:
– Я ж усе мушу купити: від картоплі – до мила. Стараюся, щоб і ковбаски з’їли, і котлету, щоб вдягнуті були не гірше. Не було Насті (найменшої), то я на все мала 700 гривень. Мало було, мусила навіть на картоплю записуватися в магазині... А тепер маю до 7 тисяч. Могла б тут зробити ремонт. А раптом приїде мати і скаже: «Забирайся!»??? Вона п’є. Часто чую від неї: «П..й (вибачте) з хати». І куди тоді йти?..
Жінка сподівається: коли зі сторінок газети про її проблему із житлом прочитають, можливо, хтось зголоситься продати їм хату чи в Колках, чи в якомусь селі з умовою щомісячної виплати коштів. Адже платити (поки дитина мала) має чим. А може, десь простоює хатина, яка ще годиться для життя? Скільки не пробувала самотужки знайти помешкання – даремно. А ситуація у родині складається так, що вона з дітьми в будь-який момент може опинитися просто неба. 
Може б, і не замислилася Альона над тим, яке майбутнє чекає її дівчаток, якби не постукала до хати біда. Точніше – хвороба. Коли носила Настю під серцем, дізналася, що має пухлини на матці: 
– Отак і сказали мені: підозра на рак. Я ж їздила лікуватися. До діда. Бо в лікарню як ляжу? Куди тоді моїх дітей заберуть? В інтернат? Ні. Якщо я вмру, тоді хай забирають. А поки жива, то буду з ними і буду Бога просити, щоб хтось чим-небудь цим дітям допоміг, – втираючи сльози, запевняє жінка. 
Усе в її житті склалося, як у тій казці: «Лето красное пропела, оглянуться не успела…». Навіть кримінальні справи – є за плечима. Колківчани, сусіди, люди, які добре знають цю сім’ю, не заперечують, що Альона про своїх дітей дбає. Як може, звичайно. Однак і не приховують, що сімейна репутація у них така, що земляки воліють їм у справах серйозних не довіряти… Однак із кількох таких тривожних родин у Колках, ця, кажуть, не з найгірших. Соціальні служби пильно контролюють ситуацію: стежать і за умовами проживання дітей, і за тим, як вони харчуються…. Однак – як знайти самій Альоні Намонюк вихід із ситуації (якщо вона дійсно з розпачу прагне його шукати)?.. До речі, квартира, у якій вона мешкає, як з’ясували ми, досі комунальна, неприватизована. Там дійсно приписана не лише матір, а й ще четверо осіб. Та навіть якщо мати випишеться, братам, серед яких є і неповнолітні, теж нема куди йти… 
Для тих, хто може підказати жінці, як знайти вихід із безвихідної ситуації, на прохання Альони залишаємо контактний номер телефону…..
Олена ЛІВІЦЬКА. 
Фото автора.
P.S. І з цієї історії – два висновки. По-перше, на всіх рівнях нині держава декларує турботу про дітей із неблагополучних сімей. Але виходить так, що турбуватися теоретично значно легше, ніж вирішити одну конкретну проблему. Бо на кожну проблему є свої сотні «але». По-друге, чимало людей, які живуть не з медом, прочитавши цю історію, скажуть: «А чому – їй? Хто мені допоможе?». І будуть праві… 
Міцненьку крапку в цій історії заважає поставити лише одне: очі цих кількох малих дітей. Невже кожному з них уже давно виписана доля-доленька і зробити її іншою, ніж у мами та її рідних, не можна?

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (68) - 15%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (208) - 45.9%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (122) - 26.9%