На гріш амуніцій, а на десять - амбіцій

На гріш амуніцій, а на десять - амбіцій

Шлях «із грязі в князі» для багатьох стає коротшим із… козачими генеральськими погонами на плечах…

Ви гарний, розумний, талановитий, але цього ніхто не помічає? Ви мислите глобально, а вас і за локального діяча не сприймають? Не біда! Головне – аби вам боліла Україна! В якому місці, питаєте? Больові точки – у кожного свої. Якщо за Україну тільки думати – хворітиме голова. Якщо думати й переживати – у серці може йокнути. Але це все одно легше, ніж уболівати з лопатою в руках чи з кошторисом чергової патріотичної акції. Бо тоді заболить і в руках, і ногах, і нижче пояса (чи ви не там гроші носите?).

Отож, Україна вам болить. Планів її порятунку – хоч греблю гати. Отаманських амбіцій – іще більше. Тоді вам пряма дорога:  в козаки!
Рецептів шароварного періоду у вашій біографії існує дуже багато. Можна стати козаком-одинаком. Але тоді є ризик перетворитися в Дон Кіхота і під суспільний глузд боротися з вітряками. А от задля слави, статусу й кар’єрного росту вам радше пристати до якоїсь із багатьох козацьких організацій. Тут і кулешем нагодують, і шаблею навчать махати, і погони причеплять. Тож навіть пороху не нюхавши у звичайному війську, ви можете стати як мінімум полковником (нижчі чини у сучасних козаків взагалі не цінуються). А як трохи попітнієте та в нерівній січі з воріженьками поборетеся, дивись – і до генерала недалеко!
Щоправда, хто ті воріженьки – питання майже риторичне. Бо колись це були «ляхи», «жиди», «москалі» та «бусурмани». А сьогодні поляки, євреї, росіяни, представники тюркських та інших народів – наші добрі сусіди, з якими треба жити за принципом «краще поганий мир, ніж хороша війна».
Розгубившись із пошуком ворогів, так само не просто підшукати й те «військо», під чиїм стягом будете боротися. Бо козацьких організацій загалом по Україні – близько семи сотень! Волинь (як кажуть білборди) – край або повстанський, або партизанський, тому козаків тут на один квадратний метр трохи менше. А їхніх організацій, офіційно зареєстрованих у головному управлінні юстиції, всього 11. Серед місць козацької резиденції – княжий град Володимир, столиця королеви Бони Стара Вижівка, славні села Полонка та Рокині. Проте більшість козацьких отаманів бойові свої намети поставили на землях древнього Лучеська. Отож, вибір місця дислокації хоч і не широкий, але все ж існує.
Щоби серед одинадцяти отаманів присягу складати найдостойнішому, не полінуйтеся запитати їхнє славне (а в декого – й безславне) минуле. Бо є серед козацьких очільників ті, хто сунув свою буйну голову у справи не зовсім законні. Серед бойових побратимів кілька десятків «братків-подільників» таки набереться. А декому з них за зраду державних інтересів могли й голівоньку за колишніми законами відтяти, і лише дякуючи сьогоденню, ці козаки досі мають куди причепити оселедця. Ой, перепрошую: не оселедця. Бо козацького чуба так лише воріженьки називають, а насправді він – символ змія (тобто мудрості) та промінь для зв’язку з космосом, а чоловік, котрий чуба носить, мусить перебувати в стані священної війни та бути готовим у будь-яку мить умерти за свій рід і нарід.
Що? Перехотіли в козаки? Не бійтеся. Бо навіть міліцейська хроніка про жодного загиблого з «хохлом» на голові не сповіщала. Тому «готуватися вмерти», ще не означає «реально вмерти».
От тільки вступаючи в козацьку організацію, про віросповідання й політичні вподобання розповідати майбутнім побратимам не спішіть. Бо частина з них священиків українського спрямування захищає, а неукраїнського – ганить і в карикатурах зображає. А частина організацій як істинні правонаступники «казаков» сповідують лише канонічне «православіє». І не просто сповідують: навіть із духовенством угоди підписують про те, що вірою та правдою боронитимуть на рідній землі православну віру. От тільки як у цьому разі говорити про толерантність і терпимість та закликати «люби ближнього свого, як самого себе», коли той ближній у православну церкву не ходить і, може, навіть – не християнин?
Але це так – роздуми вголос. Бо, слава Богу, люди вже навчилися нормально ставитися до ближнього з іншим і віросповіданням, і кольором шкіри.
Є серед козацької верхівки такі, які всюди біля свого славного ймення дописують політичну силу, за чиї ідеї готові в січі полягти чи прилягти. Проте більшість козаків воліє якщо й мати політичну симпатію, то тримати її за річ інтимну, тобто для чужого ока й вуха недоступну: аби не вносила смути у без того збурені козацькі маси.
От тільки маси ті бурлять-бурлять, а пшик виходить: із 11-ти козацьких організацій, зареєстрованих на Волині, конкретними справами займаються менше половини. І їхні справи загалом «просвітницького характеру». Із ким із отаманів не говорила, від кожного чула: «наслідувати звичаї козаків», «берегти минувшину», «пропагувати кращі козацькі традиції». Добре, хоч зазначили «кращі». Були ж бо серед тих традицій і такі, котрі інакше як підривом моральних норм не назвеш. Скажімо, «проміняти жінку на тютюн та люльку»? Чи «прив’язати Галю до сосни косами»?
Можливо, через те люлька і тютюн у козаків – переважно на свято. Як і шабля та кінь бойовий. Адже зброя, за найскромнішими підрахунками, на євриків 300 потягне. А справжня шабля, котрою не тільки ковбасу, а й вражу голову відтяти можна, – хіба в заможних генералів у піхвах за поясом красується. На свято – там, у будень – над диваном. Жартую, звісно. Бо як є шабля за кілька тисяч баксів чи євриків, то знайдеться і зброярська кімната, де цим добром перед гостями можна похвалитися.
З бойовим конем ситуація ще гірша. Бо той самий Дон Кіхот перш ніж стати лицарем, подбав про коня, обладунки та зброєносця на ослові. А в наших «степових лицарів» із усього переліченого хіба тільки обладунки. Та й ті – плід власної фантазії. Адже сучасні козаки самі собі однострої придумують. Так само, зрештою, як численні нагороди, відзнаки, ордени та медалі.
От тільки на що не можна не дивитися без сміху – так це на наших отаманів у їхніх святкових мундирах. З’явиться такий на урочистостях у всій красі орденів та медалей – і відразу генсек Брежнєв починає снитися. Щоправда,  в того нагороди справжні були (заслужені чи ні, це інша справа, але зі щирого золота та срібла), а тут вони – виблискують гарно, та чи цінність якусь мають? І головне – чим заслужені? Особливо якщо поцікавитися роботою нинішніх козацьких організацій і дізнатися лише туманні фрази про «збереження кращих козацьких традицій»…
Ще на зорі Незалежності козаки мали справді грандіозні задуми. Хотіли бути нарівні зі Збройними силами, встановлювати на українському кордоні сторожові поселення, Державний комітет у справах козацтва утворити й мати право обиратися до Верховної Ради. Щоби відсіяти самозванців, вимагали сформувати державний реєстр козацьких організацій, запровадити єдині в Україні козацькі звання, ранги, відзнаки. Президент Леонід Кучма навіть дозволив козакам на пільгових умовах землю брати, чим особливо спритні «лицарі» не поцуралися скористатися.
Довгий час на всеукраїнському та обласних рівнях діяли Ради українського козацтва. На Волині цю структуру очолював, та й нині на керівній посаді лишається, Олександр Сокур.
Цей чоловік все знає про всіх і вся у цій царині. Але й він, почувши про декого з обласних «отаманів», зізнався: вперше про них чує. Тож тим більше нічого не може сказати  про те, чим ці «славні козаки» займаються:
– Сьогодні організацій, котрі дійсно працюють, на Волині зо п’ять набереться. Та й це переважно робота з молоддю, участь в урочистостях на кшталт вшанування битви під Берестечком чи святкування Покрови. Попередні роки багато дітей ми залучали до таборування, але то – величезні кошти. Тому через брак фінансування справи сьогодні сутужні, – зізнається Олександ Сокур.
Активно займаються молоддю громадська організація «Школа козацького гарту» і її керівник Олександр Середюк, «Волинська січ Війська Запорозького» Володимира Присяжнюка, Віталій Федосюк і його «Козацьке стрілецьке братство». Блискучі успіхи демонструє Волинська федерація Бойового Гопака, котру в Ковелі очолює Сергій Дружинович. А «Велике козацьке коло» на чолі з Юрієм Поповичем гуртує членів різних козацьких організацій.
Проте від амбітних планів козацького руху впливати на загальнодержавні процеси – тільки спогади. Особливо після того, як громадським організаціям (а саме в такі об’єднуються козаки) заборонили висуватися до парламенту. Підтвердження чому – звіт про роботу всеукраїнського громадського об’єднання «Велике Козацьке Коло», датоване аж… 2008 роком.
– Тоді ми справді активно діяли, – зізнається очільник Козацької ради на Волині Олександр Сокур. – Возили дітей на екскурсії, проводили еколого-краєзнавчі таборування, конкурс для школярів «Волинь – край козацький», брали участь у міжнародних конференціях, зустрічалися з подібними до нашої польськими організаціями (об’єднання «Куркових братств стрілецьких»), їздили за кордон і навіть спільно з поляками вшановували полеглих у битві під Берестечком (чим не взірець у вирішенні проблем українсько-польського протистояння? – авт.).
У тому ж 2008-му правоохоронні органи теж розповідали про співпрацю з козацькими організаціями, наводили факти сприяння козаків у розкритті злочинів, допомогу в охороні громадського порядку, активну агітроботу.
Хоча, звичайно, казати про цілковиту пасивність козацьких організацій сьогодні – гріх на душу брати. Бо частина дійсно працює, старається, вболіває.
– Ми щомісяця організовуємо та беремо участь у різних заходах. До цього активно залучаємо молодь. Маємо в Луцьку та районах школи, з якими давно та плідно співпрацюємо, – перераховує Олександр Сокур. – А те, що козацька рада «упочила в Бозі», так цього й слід було очікувати. Кому ж потрібні люди із власною думкою та власною гідністю? Спроби підкупити і зробити козацькі організації маріонетками в руках політиків були. От тільки успіхом не увінчалися.
Очільник «Козацького стрілецького братства» Віктор Федосюк теж не приховує: в їхній організації серед дієвих – членів із 15 набереться. Зате і роботу видно. Серед останнього – участь у Святі артилерії, котра у травні відбувалася в Польщі.
– Це був міжнародний захід, де ми вправлялися у стрілянні з гармати, – повідав Віктор Євгенович. 
Щоправда, гармати ці – річ не завжди безпечна. Бо їх майструють коли дипломовані інженери-конструктори, а коли – просто любителі. Тому сертифікації гарматна зброя не проходить, а відтак остерігатися її не завадить.
Щодо праці і співпраці, то серед запланованого «Козацьким стрілецьким братством» – участь у вшануванні битви під Берестечком (це як колись були зліт піонерів чи виїзна нарада колгоспних бригадирів, так нині всі, хто має шаровари, до Берестечка злітаються).
– У цьому дійстві нам еменесники підсобляють: намети, заходи безпеки тощо. А ми, щоб не лишатися в боргу, під час відзначення Дня рятувальної служби забезпечуємо святкову атмосферу і небуденні декорації, – продовжує оповідач.
Саме під час подібних заходів поряд із дійсно патріотами походжають люди, котрі до козацького руху не мають жодного стосунку і лише хизуються розцяцьканими медалями  та золотом на погонах.
– Там що не козак – то генерал, – відверто каже Віктор Федосюк. – Раніше ми намагалися боротися із цими псевдокозачками. А тепер просто не звертаємо на них уваги. Хай люди самі розцінять, хто сповідує давні принципи та береже традиції, а хто – розмінює ті цінності на власні нереалізовані амбіції.
Та й про політичні «рифи» пан Федосюк говорить обережно. Мовляв: так, були спроби підім’яти Стрілецьке братство, одначе все це – в минулому. 
Виходить, загнати козаків у загальне стійло не вдалося. Зробити глашатаями політичних ідей не вийшло. А раз так – то нікому вони тепер не потрібні? Не зовсім! Останні парламентські вибори такий висновок заперечили й показали: якщо політика не йде до козака, то козак іде в політику.
Серед учасників «луцької січі» за парламентське крісло був і вже згаданий Віктор Федосюк.
Стати першим у перегонах Вікторові Євгеновичу голосів забракло. Але він пообіцяв і надалі боронити своїх виборців. От тільки чому він брав таке категоричне гасло – «Україна або смерть!» і як за ним діє?
От тільки охочих побачити козака Федосюка в парламенті виявилося небагато-немало – 3 тис. 808 осіб (кандидат-переможець тоді отримав понад 40 тис. голосів виборців). Тим не менше, прихильники досі звертаються до Віктора Федосюка Інтернетом і телефоном та просять не скручувати стяги і тримати порох сухим.
– У мені завжди жила ідея збудувати суспільство справедливості. Раніше я пасивно дивився на бездіяльність, корупцію, розкрадання державного бюджету. А тепер із цією візантійщиною вирішив боротися активно, – сказав Віктор Федосюк.
До речі, минулі вибори запам’яталися участю в них ще одного з козацьких генералів. Ректор Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» Роман Карпюк (уродженець с. Шклінь-1 Горохівського р-ну) балотувався в парламент по Горохівському округу №20 від партії «Батьківщина». У своїй програмі чого тільки не обіцяв, а от про козаччину – жодного слова… Хоч би там що, проте Роман Петрович ледь не дістав заповітного посвідчення, здобувши друге місце і лише на 428 голосів поступившись переможцеві – самовисуванцеві-бізнесмену Сергієві Мартиняку. А коли з переїздом до Києва у Романа Карпюка не склалося, довелося повертатися на ректорську посаду та продовжувати організовувати навчально-виховний процес в інституті, де, крім самого отамана, трудиться ще кілька козацьких генералів. Не «Україна», а справжня «Волинська січ»…
Не можна не погодитися, що козацький рух – справа важлива. Бо хто, як не козаки, може заповнити нішу, котра відповідає за духовність і мораль, яка не словами, а вчинками береже славні традиції минувшини? От тільки не повинна людина в шароварах бути тільки живою декорацією на різного роду святах. Не повинна обмежуватися вмінням варити куліш і показово махати шаблею. Козак – то лицар. І раз так – безкорисливо мусить боронити свій рід і нарід. А не тішитися бутафорними рангами, посадами й орденами, позувати перед фотокамерами і вряди-годи тужити за ненькою-Україною за гарно накритим столом, на який хмільну голову прихилити тільки власна булава й заважає…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.

  • Коментуйте FaceBook
  • Коментуйте ВКонтакте
  • Опитування
  • Результати

Децентралізація влади в Україні...

Децентралізація влади в Україні...

...В Україні децентралізація? Ні, не чув (59) - 15.8%
...відбувається, але не так! І не варто чекати чогось доброго (169) - 45.2%
...відбувається успішно. Це - реформа, що дає поштовх усім наступним змінам у європейському напрямку (100) - 26.7%